Твір по літературі: А. Н. Островський. Снігурка Вся весняна казка А. Н.Островського «Снігурка» овіяна доброю романтикою Ця п’єса — втілення мрії драматурга про соціальне майбутнє, про мирне життя народу, вільного від влади сваволі й насильства, про те, що добро треба робити власними руками У ній рисується царство щасливих берендеїв, що не знають згубних звад і кривавих воєн: Веселі гради в країні берендеїв, Радісні пісні по гаях і долам Миром червона Берендея держава У цій країні цар, премудрий Берендей, художник і поет, «батько землі своєї», слуга народу, доступний всім і кожному, проходячи між берендеями, що гуляють, і пишаючись їхніми достоїнствами, говорить: Народ великодушний у всім великий, — заважати з неробством справа Не стане він; трудитися, так трудитися, Танцювати й співати — так удосталь, — до впаду Глянувши на вас розумним оком, скажеш, Що ви народ чесної й добрий; тому що Лише добрі й чесні здатні Так голосно співати й так танцювати відважно. Берендеї небайдужі до краси навколишньої їхньої природи, і цар із замилуванням вимовляє: Повна чудес могутня природа! Дарунки свої рясно розсипаючи… Берендеї свято шанують і зберігають любов.
Для них вона «благо, почуття, великий дарунок природи, щастя життя, весняний колір її!». Шлюб у середовищі берендеїв вільний і «не терпить примуси». Але він зв’язаний у них з нерушимою вірністю й боргом, із правдою й совістю Саме любов і стала сюжетним центром чудесної казки, витканої з народно-поетичних мотивів. Снігурка персоніфікує серцеву холоднечу, дитя Мороза й Весни. Охороняючи свою дочку, Мороз вніс охолодження й у відносини берендеїв. А за «серцеву остуду» берендееа Яріло-Сонце, гніваючись, «холоднечею мстить».
Тужачи від самітності, бажаючи бути щасливої, як всі берендеї, Снігурка випрошує у своєї матері дівочу любов.-Зайнявшись захватом кипучих страстей, Снігурка, як і пророкував її батько, гине «від солодких почуттів любові».. З кончиною Снігурки втручання Мороза в життя берендеїв припинилося. І< цар призиває берендеїв: Виженемо ж останній холоднечі слід З наших душ і звернемося Ксолнцу. Казка завершується славою богові Яриле: Червоне Сонце наше!
Немає тебе у світі краше. Характеризуючи мети літературно-художньої творчості, А. Н. Островський говорив: «Поет веде за собою публіку в незнайому їй країну витонченого, у якийсь рай, у тонкій і запашній атмосфері якого піднімається душа, поліпшуються помисли, тоншають почуття». Це і є «делание добра» для його усвідомлення не тільки автором, але й численними читачами