А. П.Огірків Філософія науки епохи Освіти
Глава 8. Кондорсе: метафізика, історія й сциентистская утопія
вирахуванні, астрономії) і займала з 1773 р. пост секретаря Академії наук. Він захоплено поставився до американської революції, що вказала французам шлях до волі, «дала їм приклад».
«Недостатньо, — писав він, — щоб права людини були записані в книгах філософів і в серцях доброчесних людей. Необхідно, щоб безграмотні й слабкі люди могли читати їх на прикладі великого народу»1Джерело: Література Освіти )»Журналі суспільства 1789 р.» («Jour) Сиеса. На його сторінках він надрукував статтю «Про допущення жінок до участі в політичних правах» (липень 1790), що став маніфестом боротьби за політичні права жінок. В 1791 р. він обирається в Законодавчі збори, де активно виступає за республіканське правління у Франції. 8 липня 1791 р. він захищає республіку «Соціальному клубі» («Social clubs»).)»при пануванні якої кожна людина може визнати за щастя жити і яка гарантує нам наші права»2Джерело: Література Освіти )»Гарматні постріли по Тюильрийскому палаці прогриміли по всій Європі, і всі трони, вражені цими страшними звуками, заколивалися у своїх старих основах»3. Однак поступово Кондорсе вступає в опозицію політиці якобінського Конвенту. Відомо, що автором першого варіанта конституції республіканської Франції був Кондорсе.) виступив з уїдливою критикою нового проекту Конституції, підготовленого на початку 1793 р. якобінцями, критикує деспотизм якобінців, що сприяв, за його словами, відновленню монархії4у в’язницю Бург-ля-Рень, де 29 березня 1794 р. він кінчає самогубством. Саме у вигнанні він і написав «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму». Це начерк головних ідей, що він сподівався наповнити конкретно-історичним матеріалом, доказами, більше докладними міркуваннями й аналізом
«Далекий усяким страстям, він зовсім не хотів плямувати свою думку спогадами про своїх переслідувачів, — писали Кабанис і Габа, видавці цієї книги, пізніше ( 1801-1804) подготовившие збори його творів в 12 томах, — і у величній і тривалій самітності він короткий проміжок часу, що відокремлював його від смерті, присвятив себе роботі загальної значимості й здатної витримати випробування часу»5.)»Міркуваннях про астрономію й вирахування ймовірностей» («Discours sur l’astro) він запропонував програму курсу, у якій була б «представлена філософська картина історії розуму, його прогресу, його відносин з іншими галузями наших знань і з іншими потребами»6.)»Історія математики є однієї з найбільш важливих частин людського розуму.) справах і нерівномірний, тут представляється більше простим, більше відкритим і в набагато більшому ступені поддающийся методичному впорядкуванню»7.
Історія прогресу людського розуму має своєю метою розкрити універсальний метод розуму, метод аналітичний, точний і строгий. Так, описуючи успіхи сучасної йому істинно експериментальної хімії, Кондорсе підкреслював значення спостереження явищ, з’єднання й розкладання тіл, дослідження законів цих операцій, зростання точності й строгості хімії завдяки використанню наукової мови й методу, де «речовини представлені аналітично комбінованими буквами, за допомогою яких можна виразити навіть найпростіші операції й загальні закони хімічної спорідненості…» (С. 196).) аналитическо-математичного методу для створення наук про людину, для розкриття їх «щирих принципів», «методу їхнього вивчення й мистецтва відомості їх у систему».
Вихідний пункт філософії історії Кондорсе — ідея прогресу людського розуму, що є основою соціального й культурного прогресу людства. Аналіз «незмінних законів» розвитку здатностей людини, розглянутого «з погляду результатів щодо маси індивідів, що співіснує одночасно на даному просторі, і якщо простежити його з покоління в покоління» і дає картину прогресу людського розуму (С. 4).
Кондорсе підкреслює, що розвиток розуму людства підпорядковано тим же загальним законам, що й розвиток індивідуальних здатностей, виводячи, по суті справи з натуральної історії індивідуального розуму розвиток наукового розуму. Картина прогресу людського розуму є історичної, що означає для Кондорсе, по-перше, схильність її безперервним змінам, в — других, виявлення порядку змін і вплив кожного історичного моменту на наступний
Для Кондорсе рух людського розуму нескінченно, тому що «здатність людини до вдосконалювання дійсно безмежна» (С. 6), а відновлення людського роду безперервно. Для Кондорсе безсумнівно, що «прогрес освіти пов’язаний із прогресом волі, поваги до природних прав людини». Він припускає можливість такого стану суспільства, «коли освітиться вся маса великого народу, мова якого повсюдно пошириться, торговельні відносини якого охоплять всю земну кулю» (С. 12).
Як і всі просвітителі, Кондорсе, відстоюючи тезу про те, що «потреба в нових ідеях і нових відчуттях — первинний двигун прогресу людського розуму, що так само розвиває схильність до надмірностей розкоші, заохочує промисловість і допитливість» (С. 42-43), захищає позиції ідеалізму у філософії історії. Причому позиції оптимістичного ідеалізму, виконаного віри у людину, у щоМ наблюдающий і експериментирующий розум «Ріст знань, розширення наукової думки й кругозору в такій мері представляються в очах Кондорсе єдиним двигуном культури, що він зводить до впливу цього факту саме утворення станів, виникнення суспільної нерівності»8.) дати зображення шляхів проникнення, поширення й увековечивания оман і забобонів серед народів. Тим самим історія людського розуму, по Кондорсе, не може бути лише описом прогресу щирого знання, до складу так зрозумілої історії повинне включатися вивчення довгої й важкої боротьби розуму із трьома видами забобонів — забобонами міфів, забобонами класів, менш освічених, і забобонами людей освічених
«Історія цих боїв, історія зародження успіху й падіння забобонів займе… велике місце в цій роботі», — попереджає Кондорсе. За його словами, «прогрес розуму не завжди вів суспільство на щастя й чесноту», оскільки «пороки освічених народів обумовлені не ростом, а занепадом знань» (С. 30-31). Тим самим кінцева причина тимчасових перемог жорстокості й пороків — занепад знань і применшення розуму. Історичний аналіз успіхів людського розуму дозволить зрозуміти, чим людина «став у цей час, допоможуть нам знайти засоби забезпечити й прискорити нові успіхи» (С. 5), дати «вірний путівник, що міг би нас вести серед революційних рухів», в епоху, що Кондорсе називає епохою «великих революцій людського роду» (С. 15).
Один з найважливіших уроків історії науки полягає в тому, що прогрес людського розуму «зникає під тиском тиранії й марновірства», що воля — неодмінна умова розвитку знань. Історія людського розуму, що руйнується деспотією й релігійними забобонами, зокрема в епоху середньовіччя, служить застереженням для людей, «щоб вони не зневажили ніякими засобами для збереження й збільшення знань, якщо хочуть стати й залишатися вільними, і щоб вони зміцнювали волю, якщо вони не хочуть втратитися тих переваг, які знання їм доставили» (С. 114).
Всю історію людства й прогресу людського розуму Кондорсе ділить на десять періодів, або епох. У першу епоху люди з’єднуються в племена, виникає сім’я, а потім племінне суспільство. У другій епосі, коли з’явилися «пастушачі народи» і перейшли від пастухування до землеробства, виникають ремесла, майнові розходження, рабство й разом з тим розвивається торговельний обмін, зростає чисельність народів, зм’якшуються вдачі
Наукові знання цього періоду Кондорсе характеризує як «незначний прогрес в області астрономії» (С. 27). Однак «удосконалюється мистецтво вводити в оману людей, щоб їх легше експлуатувати, щоб поневолити їхній погляд авторитетом, заснованому на страху й наївних надіях» (С. 27). Виділяється клас людей прагнучим монополізувати знання: «Присвячуючи себе винятково медицині або астрономії, цей клас озброюється всіма способами для підпорядкування собі розумів» (С. 27). Резюмуючи відомі йому етнографічні дані, Кондорсе відзначає, що «деякі народи залишилися з незапам’ятних часів в одному із двох станів, які ми тільки що обдивлялися» (С. 29)9.
Третій період — прогрес землеробських народів до винаходу писемності. Разом з розвитком торгівлі, поділу праці й соціальних зв’язків між народами прискорюється процес поширення знань і вмінь: «Новий процес, відкритий одним народом, стає загальним надбанням сусідів» (С. 44).)»надзвичайно незначним: «… в осілих і мирних суспільствах астрономія, медицина, найпростіші поняття анатомії, уміння розпізнавати мінерали й рослини, первинні ідеї природознавства вдосконалювалися, або, скоріше, поширювалися єдино в силу впливу часу» (С. 44). У цей же період почалося вивчення людини й суспільства. Виникли касти жерців, що переслідували дві мети: «… придбання для себе нових пізнань і використання тих знань, якими вони володіли, для того щоб обманювати народ і панувати над розумами: (С. 45).
Кондорсе підкреслює, що для цієї касти жерців прогрес наук був «тільки другорядною метою, засобом усталити або розширити свою владу. Вони шукали істину тільки для того, щоб поширювати омани» (С. 47). Незабаром «усякий прогрес у науках зупинився» (С. 51). Прикладом твердження егоїстичної касти й відсутності росту наук може служити, по Кондорсе, древній Китай, де «людський розум, наданий неуцтву й забобонам, був приречений на ганебну нерухомість» у цих великих імперіях, чиє незмінне існування з настільки давніх пор позбавило Азію її колишньої слави (С. 51).
Четверта епоха характеризує прогрес людського розуму в Греції до поділу наук в Олександрійський період. Вирішальна умова розвитку наук у Греції Кондорсе бачить у тім, що науки не змогли » стать у Греції заняттям і родовою спадщиною особливої касти… Всі люди користувалися однаковим правом пізнавати істину. Усі могли прагнути відкривати істину для повідомлення її всім і повідомляти її всю, без обмеження» (С. 55). У цьому, як підкреслює Кондорсе, стан швидкого й широкого прогресу наукового знання в Греції, особливо геометрії й астрономії. Формування науково-філософських шкіл — інша умова прогресу теоретичного знання. Школи «поєднували узами вільного братерства людей, стремившихся проникнути в таємниці природи» (С. 61).
Хоча авторитет засновника школи нерідко перетворювався в гальмо для прогресу знань, однак формування філософських шкіл «сприяло швидкому й широкому їхньому поширенню» (С. 62).
Ведучий недолік розвитку знань у древній Греції — їхня спекулятивність. Грецькі мудреці й учені, як говорить Кондорсе, замість того щоб відкривати істину, «видумували системи, зневажали спостереженнями фактів» (С. 55), «зловживали недоліками звичайного мовлення», тому словесна філософія «не робила широкого безпосереднього впливу» на прогрес людського розуму
У цій критиці духу систем у філософії, у фіксації ограниченностей і недоліків античної філософії Кондорсе одностайний з усіма просвітителями, послідовно продовжує їхню лінію й особливо Кондильяка, лінію неприйняття «духу систем» і захисту «строго аналітичного методу для точного визначення й обмеження ідей» (С. 57). Більш докладно історія науки викладена у фрагменті, що залишився неопублікованим у першому виданні й виданому в 1848 р. Араго в шостому томі творів Кондорсе. Зокрема, у нарисі по історії давньогрецької астрономії Кондорсе описує відкриття Анаксагора, Пифагора, відзначаючи, що «якщо геометрія й астрономія одержали в цю епоху, по — видимому, загальне визнання, те іншими науками абсолютно не цікавилися»10. Більш докладно викладені навчання різних філософських шкіл, функції засновника й глави школи, причому Кондорсе рішуче протиставляє школу й секту, характеризує школи в сучасній йому філософії11, ідеалізуючи афінську демократію, протиставляє їй Спарту12.
П’ята епоха охоплює історію аристотелевской школи, прогрес наук від поділу до їхнього занепаду. Науки відділилися від філософії й почали ґрунтуватися на спостереженні й обчисленні. Розглядаючи досягнення олександрійської науки, Кондорсе особливо відзначає розробку теорії конічних перетинів, методу їхніх застосувань для рішення завдань, відкриття декількох інших кривих. Він звертає особливу увагу на роботи Архімеда, якого він називає «творцем раціональної механіки», що создали теорію важеля й заложили основи гідростатики (С. 74). В олександрійській науці — у роботах Диофанта — формується алгебра. Однак аж ніяк не всі естественнонаучние дисципліни одержали тут необхідний розвиток
Після Гиппарха в астрономії не було зроблено відкриттів, точно так само в медицині після Гіппократа перемогли «дух сектантства, схильність до гіпотез» (С. 75). Це ж стосується й розвитку у фізики в цей період. В Аристотеля фізика була перекручена гіпотетичними принципами. Одна із причин слабкого розвитку фізики була відсутність приладів для досвідів: «… спостереження одне недостатньо, потрібні також досвіди. Останні вимагають приладів, а очевидно, тоді ще не зібрали достатньої кількості фактів і цих фактів вивчалися недостатньо докладно, щоб могла виникнути ідея й з’явитися потреба досліджувати природу шляхом досвідів і змусити її відповідати на питання» (С. 76). Фізика обмежувалася міркуванням над випадковими фактами й над спостереженнями, обумовленими промисловою діяльністю13, а не діяльністю вчених
Християнство, на думку Кондорсе, вороже наукам як гуманітарним, так і природним: «Світло природничих наук було навіть ненависне й підозрілий, тому що вони надзвичайно небезпечні для успіху чудес… Торжество християнства було сигналом повного занепаду й наук і філософії» (С. 94).
Розум, за його словами, спав «довгим, летаргічним сном» (С. 125). Шоста епоха охоплює середньовіччя, що Кондорсе називає «глибоким мороком ночі», де панує «теологічні бредні», «марновірні обмани», «релігійна нетерпимість» (С. 100).
Кондорсе відзначає коментаторський характер науки середніх століть: «Правила або приклади, гідні наслідування, вони шукали у священних книгах, у шанованих авторів, у папських буллах, королівських рескриптах, збірниках звичаїв і церковних щорічників. Мова йшла не про дослідження сутності якого-небудь принципу, але про тлумачення, обговорення й заперечення або підтвердженні іншими текстами тих, на які він опирався. Положення приймалося не тому, що воно було істинно, але тому, що воно було написано в такий-те книзі й було прийнято в якійсь країні й з такого — те століття… Книги вивчалися набагато більше природи, і погляд древніх краще, ніж явища вселеної» (С. 126).) період Кондорсе відзначає лише два механічних винаходи, запозичені з інших країн: винахід магніту й пороху.)»Вони займалися астрономією, оптикою, медициною у всіх її видах, і збагатили ці науки деякими новими істинами. Їм ми зобов’язані узагальненням методу алгебри». Саме в них хімія «уперше починає займатися аналізом тіл, елементи яких вона розпізнає і є теорією їхніх сполучень і законів, яким ці сполучення підпорядковані» (С. 113). Розквіт наук в арабських народів Кондорсе зв’язує з наявністю волі: «цій волі вони зобов’язані тим, що зуміли воскресити деякі істини грецького генія» (С. 113).
Сьома епоха охоплює період від перших успіхів наук у період їхнього Відродження на заході до винаходу друкарства. У цій главі Кондорсе описує час, що передує Відродженню, особливо підкреслюючи значення друкарства: «… загальний характер цієї епохи виразився в подготовлении людського розуму до перевороту, до якого відкриття друкарства повинне було привести…» (С. 127). З панегірика друкарству починає Кондорсе опис восьмої епохи, коли «науки й філософія відкинули ярмо авторитету». Друкарство сприяло тому, що «факти й від — крития не тільки придбали більше широку популярність, але цю популярність вони придбали з набагато більшою швидкістю» (С. 129).
Завдяки друкарству «утвориться суспільна думка» (С. 130), створюється можливість критики оман до того, як вони одержують широке поширення, звільнення утворення від політичних і релігійних ланцюгів. Це епоха неспокійної діяльності й у всіх областях, доступних людині: «Люди відважні, що захоплюються любов’ю до слави й пристрастю до відкриттів, розширили для Європи границі всесвіту, показали їй нове небо й відкрили невідомі країни» (С. 134). Розкривши значення Реформації для подолання влади церкви, Кондорсе дає стислий нарис успіхів природознавства в новий час
«Розвиток наук стає швидким і блискучим. Алгебра узагальнюється, спрощується й удосконалюється… Покладено підстави загальної теорії рівнянь… Геніальний винахід логарифмів… полегшує всі застосування обчислення до реальних предметів і, таким чином, розширює сферу всіх наук… Закон падіння тіл був відкритий Галилеем… Коперник воскресив щиру систему миру… геній Кеплера відкрив форму їхніх орбіт (руху планет. — А. О.) і вічні закони, згідно яким вони оббігають ці орбіти. Галилей, застосовуючи в астрономії недавній винахід зорових труб, які він удосконалив, відкрив поглядам людей нове небо… Галилею людин зобов’язаний першою математичною теорією руху… Природна історія, хімія… а також медицина й хірургія дивують своїми швидкими успіхами» (С. 149-150). Особливо виділяє Кондорсе роль Ф. Бекона у відкритті методу вивчення природи, Галилея — у розумінні законів природи й Декарта — у створенні методу знаходження й пізнання істини
Дев’ята епоха охоплює в історії наук перехід від Декарта до утворення Французької республіки. На початку свого нарису Кондорсе описує успіхи філософії, насамперед у виробленні строгого аналізу, містячи в собі точне визначення ідей, послідовне розкладання їх на більше безпосередні й більше прості. Аналітичний метод став успішно застосовуватися не тільки в природних, але й у соціальних науках. Він перетворився в універсальне знаряддя людського розуму. Поряд із прогресом філософського знання Кондорсе вказує на той величезний вплив, що воно зробило на суспільну думку, на боротьбу з колишніми авторитетами й забобонами, на подолання «марення надприродної віри» (С. 175), на поширення наукових знань
Переходячи до ескізу картини прогресу математичних і фізичних наук, Кондорсе звертає увагу на додаток алгебри й геометрії в аналітичній геометрії Декарта, що він називає великим відкриттям, що показало вперше «кінцеву мету науки — підкоряти всі істини точності рахунку» (С. 190), на винахід Лейбницем і Ньютоном диференціального вирахування, на перетворення раціональної механіки у велику й глибокодумну науку, на створення Ньютоном теорії криволінійного руху й відкриття їм закону тяжіння — фізичного закону Всесвіту, на перетворення механіки в роботах Д’аламбера в точну науку
Швидкими темпами здійснюється й прогрес в астрономії, що Кондорсе пояснює пізнанням законів, керуючих небесними явищами, розробкою в математичному аналізі більше точних методів обчислення, підвищенням точності оптичних інструментів і машин, призначених для визначення часу, збільшенням числа астрономів і обсерваторій
Фізика, за його словами, «не тільки щодня збагачувалася новими істинами, але істини, уже доведені, здобували набагато більше вірогідності» (С. 195).
Більші успіхи зробила й хімія, що перейшла до дослідження газів; виробила свою аналітичну мову й номенклатуру, осягла загальні закони хімічної спорідненості. Настільки ж великі досягнення біологічних наук, зокрема фізіології, що разом з відкриттям кровообігу, чутливості й подразливості вступила в «блискучу епоху» (С. 200).
Кондорсе особливо зупиняється на додатку наукових досягнень у різних мистецтвах — відкриттів механіки в мистецтві водіння кораблів, в архітектурі й будівництві, відкриттів хімії в різних ремеслах, сільському господарстві й медицині, де «нові методи вивчення хімічної медицини й сполучення спостережень передвіщають більше реальний, більше великий прогрес» (С. 202).
Кондорсе відзначає величезний вплив розвитку науки на мистецтва: «Ми покажемо, наскільки механічні мистецтва у власному змісті зобов’язані своїм удосконаленням виробництву інструментів, машин, будівлі майстерень і останні своїм розвитком зобов’язані прогресу раціональної механіки й фізики. Ми виявимо те, чим ці самі мистецтва зобов’язані науці, що дала можливість ужити вже відомі двигуни з меншими витратами й меншою втратою або винаходити нові двигуни» (С. 201).
Кондорсе виходить із ідеї взаємовпливу наукового знання й промисловості. Ця ідея являє собою не тільки відправний пункт його дослідження, але й найважливішу характеристику прогресу наук у майбутньому й соціальному прогресі в цілому. Прогрес людського розуму виявляється фундаментом матеріального й морального благополуччя людини, удосконалювання всіх його здатностей — фізичних, інтелектуальних, моральних, політичних. «Прогрес наук забезпечує прогрес промисловості, що сам потім прискорює наукові успіхи, і цей взаємний вплив, дія якого безупинно відновляється, повинне бути прилічене до більше діяльних, найбільш могутнім причинам удосконалювання людського роду» (С. 250).
Із прогресом наук Кондорсе зв’язує збільшення маси продуктів, зменшення сировинних і матеріальних витрат при випуску продуктів промисловості, зменшення частки важкої праці, підвищення доцільності й раціональності споживання, ріст народонаселення й в остаточному підсумку усунення шкідливих впливів робіт, звичок і клімату, подовження тривалості людського життя. Для нього безсумнівно те, що застосування методів теорії ймовірностей дозволить розпізнавати різні ступені вірогідності й імовірності фактів, досліджувати тривалість життя й вплив на неї різних факторів, смертності, коливань народонаселення, здійснювати в політичній економії обчислення доходів, ренти, податків, страхових внесків і ін., перешикувати на точній математичній підставі всі соціальні науки
Кондорсе одним з перших французьких просвітителів звернув увагу на соціальні аспекти розвитку науки, зокрема на значення системи початкового й вищого утворення, на роль літератури й мистецтв у популяризації знань, на вплив учених на прогрес людського розуму, на різні форми соціальної підтримки науки — «історію заохочень, даних урядами прогресу людського розуму, і перешкод, створених ними на його шляху» (С. 211). Кондорсе висуває ідеал «трибуналу розуму», що вміє «зважувати авторитети, порівнювати їх між собою», критикувати свідчення, відкидати факти, що суперечать правдоподібності. Наука й філософія постачили людський розум «смолоскипом більше здорової критики» (С. 214)14.
Загальний підсумок проекту дослідження прогресу людського розуму, запропонованого Кондорсе, полягає в ідеї, щоб всі інтелектуальні заняття людей «сприяли прогресу чоло — веческого розуму», і стали б подібні «добре складеному добутку, частині якого, методично розділені, повинні проте бути тісно зв’язані, утворити одне ціле й прагнути до однієї мети» (С. 215). Тим самим вся система наук уподібнюється Кондорсе органічної цілісності, що здійснює певну цілься
Основний шлях розвитку природничих наук Кондорсе вбачає в порівнянні з фактами висновків з гіпотез і теорії, у відкритті законів природи за допомогою цього порівняння. Іншими словами, методологічна установка Кондорсе виходить із ідеї емпіричної проверяемости висновків з гіпотези або теорії, їхньої інтерпретації на емпіричному матеріалі. Причому Кондорсе підкреслює нерівність успіхів різних наук, розходження в рівні їхнього розвитку, які він пояснює природою речей, що стали об’єктом дослідження, і методами, використовуваними в науках. Критерій прогресу наукової дисципліни складається в сумі істин, що полягають у ній
Критерій успіху в кожній науці інший, і він визначається «кількістю людей, що володіють найбільш уживаними, найбільш важливими істинами, і кількістю й природою цих загальновідомих істин» (С. 155). Тому для Кондорсе настільки важливо проаналізувати проблеми соціалізації науки, поширення й популяризації наукових знань у суспільстві, досліджувати процеси перетворення знання в невідчужуване надбання народу
Загальна особливість прогресу людського розуму складається, по Кондорсе, у тім, що на кожному кроці він зустрічається з новими перешкодами, «поновлення яких неминуче при кожному новому прогресі, тому що вони обумовлені самою організацією нашого розуму або відношенням, установленим природою, між нашими засобами відкривати істину й опір, що воно протиставляє нашим зусиллям» (С. 160). Прогрес людського розуму, іншими словами, не прямолінійний і не безтурботний, він внутрішньо драматичний, будучи одночасно боротьбою із самим собою й з марновірством. Рушійної силоміць прогресу наук є випадок, геній і розум ученого; зусилля геніальної людини утворять таємну нитку прогресу людського розуму
В останній главі, присвяченій десятій епосі, Кондорсе намічає основні лінії майбутнього прогресу людського розуму й заснованого на ньому прогресу в соціальному житті людини: знищення нерівності між націями, прогрес рівності між різними класами того ж народу, соціальної рівності між людьми15, нарешті, дійсне вдосконалювання людини. Це приведе до перемоги людського розуму, до твердження такого суспільного стану, «коли сонце буде висвітлювати землю, населену тільки вільними людьми, що не визнають іншого пана крім свого розуму» (С. 228). Один з важливих шляхів досягнення цього стану — рівність утворення
Прогрес різних наук, збільшення сукупності добутих розумом істин, що раніше приводило до розриву між утвореною й неосвіченою частиною населення, до відчуження гнітючої частини народу від науки, припускають, з одного боку, організацію на нових підставах для того, щоб їх міг засвоїти звичайний розум, а з іншого боку — зміна здатностей людини, збільшення його активності, підвищення сили й енергії розуму, прискорення чинених имопераций.
Досягнення рівності в утворенні й у відносинах між націями є як умовою подальшого прогресу наукового знання, так і його результатом.)»служить нам порукою в поліпшенні участи людського роду» (С. 251). Однак і природні, і особливо соціальні науки повинні бути перебудовані відповідно до тої методології, що висунув разом з усіма просвітителями Кондорсе. Він намічає шляхи перебудови наукового знання: по-перше, «застосування обчислення сполучень (calcul des combi) і ймовірностей до соціальних наук… є засобом додати їхнім результатам майже математичну точність і оцінити ступінь їхньої вірогідності або правдоподібності» (С. 243); по-друге, удосконалення мови наук, рятування його від невиразності, неясності для того, щоб досягти точності й «абсолютної спільності»; в — третіх, усвідомлення важливості аналітичних методів у пізнанні, емпіричного базису, або фактів, для побудови теорії; по-четверте, усілякий розвиток того, що Кондорсе називав технічними методами, або мистецтвом «з’єднувати в систематичному порядку велика кількість об’єктів і дати, таким чином, можливість із першого погляду бачити їхні відносини, швидко помітити їхні сполучення й легше утворювати їхнього сполучення» (С. 252)16; в-п’ятих, створення всесвітньої мови, аналогічній мові алгебри, що дозволив би дати виклад наукової теорії, прогресу мистецтв, представити звіт про той або інший досвід, нове спостереження, винаході істини або нового метода
Ідея безмежного, безперервного прогресу людського розуму, заснованого на аналізі успіхів різних галузей наукового знання, привела Кондорсе до побудови одного з варіантів оптимістично-сциентистской утопії, де розуму приписувалася вирішальна, що детермінує роль у створенні нового соціального ладу, новій промисловості, новій моральності, нової системи утворення, у твердженні ідеалів французької революції — рівності, братерства, волі, в удосконалюванні всіх здатностей людини. Саме тому Кондорсе критикує Руссо, для якого наука губить кращі сторони людської істоти, веде до морального псування й падіння
Кондорсе, виступаючи проти руссоистских декламаций, що заперечують вплив на громадське життя мистецтв і наук, підкреслював, що вони «засновані на помилковому застосуванні історії й що, навпроти, розвиток чесноти завжди супроводжувалося успіхами освіти, подібно тому як псування вдач завжди випливало або передвіщала занепад» (С. 70) освіти
Настільки ж не приемлет Кондорсе створення якоїсь релігії Розуму, за допомогою якої де можна перешикувати суспільство й людину. Релігія взагалі й християнська зокрема не займають ніякого місця в успіхах людського розуму й грають сугубо негативну роль у людській історії
У фрагменті історії десятої епохи Кондорсе відзначає необхідність руйнування таких забобонів, як астрологія, магія, подолання релігійних безглуздостей, наприклад, віри в пресуществление, у корисність політичної нерівності в ім’я рівності прав людей, суверенності народу, прав індивіда, удосконалювання людини й людського роду
З’ясування законів історичного розуму, по Кондорсе, збігається із з’ясуванням раціональності історії.)»історія не є якась безособова сила, що реалізується у світі, скоріше навпаки, вона результат людської діяльності, його власної активності. Історія не є якась річ, що нам дана, але щось, створюване нами». Це «історія прогресу, інакше кажучи, історія прогресуючого звільнення людського розуму, історія боротьби з такими силами, як неуцтво, забобони, які гнітили або гнітять його, історія послідовних перемог людини, освіти, тобто його воля в дійсності»17.
Величезне значення прогресу науки для різних мистецтв. В «Ескізі історичної картини…» Кондорсе приділив цьому питанню набагато менше уваги, чим в інших роботах, зокрема у фрагментах, особливо у фрагменті, присвяченому історії четвертої епохи. За словами Кондорсе, «вивчення наук збільшує сферу по — етичних ідей, збагачує поезію новими образами. Без цього ресурсу поезія неминуче замикається у вузькому колі, не стаючи витонченим і гармонічним мистецтвом відновлення пізнаних ідей і описів, що вичерпали себе,»18.
У мистецтві Кондорсе бачить засіб, за допомогою якого розум може проникнути в душі й поширити свої досягнення19проводять розходження між мистецтвами й наукою.) наукою й утворенням
Сциентизм просвітителів, виража_ чітко й Кондорсе, навряд чи можна характеризувати як «міф про інтегральний гуманізм»20, однак абсолютизація ролі науки в розвитку матеріальної й духовної культури, перетворення науки в єдину рушійну силу людського прогресу приводять не тільки до ідеалізму в поясненні соціальних явищ, але й до специфічної концепції в історіографії науки. Ця концепція будується на принципах кумулятивизма, безперервного прогресу, єдності історичного процесу, що, щоправда, трактувалася досить статично: як зміна різних станів, що оцінювалися сугубо однозначно — або позитивно (із цим зв’язана ідеалізація античності, властива й Кондорсе), або негативно (насамперед середньовіччя).
Історіографічна концепція просвітителів має своїм фундаментом певну концепцію історії наук як прогресу розуму, що, у свою чергу, припускає специфічну гносеологію, що обумовлює розвиток і широке застосування аналітичних методів, особливу роль генія в історії науки, необхідність реформи наукової мови, методів і понять різних наук. «Фундаментальна ідея Кондорсе, — писав французький історик філософії Р. Флінт, — це ідея вдосконалювання людини, що у минулому виражається в безперервному прогресі і повинна привести до нескінченного прогресу в майбутньому»21.) що підкреслюють апокалиптические, финалистские тенденції в просвітительській історіографії, він проводить думку про те, що для Кондорсе «прогрес абсолютно нескінченний, включаючи прогрес абсолютно нескінченної істоти, є протиріччя в термінах; але Кондорсе зовсім прав, затверджуючи, що людський дух не може встановити якісь межі, детерміновані його власними просуванням уперед у пізнанні, і що наука як по багатству результатів, що досягаються, так і по можливостях удосконалювання своїх методів, може рости нескінченно, безупинно розсовуючи свій обрій, охоплюючи поглядом область усе більше велику й усе більше понимаемую»22.
Кондорсе високо оцінює роботи Д’аламбера. У його працях, як писав Кондорсе, «була розвинена загальна система наших знань, метод відкриття істини перетворений у мистецтво й, одним словом, у формули; розум пізнав той шлях, яким він повинен іти, і дороговказну нитку, що втримує його від оман»23. Створення соціальної математики, перебудова всіх наук на базі аналітичного й математичного методів, додаток емпіричної гносеології по всіх галузях наукового знання приведе в остаточному підсумку до соціального, морального й матеріального добробуту людства. Кондорсе писав: «Ми наближаємося до великої революції в додатку фізичних і хімічних наук до потреб і на щастя людей»24.
У фрагменті про Атлантиду він розвиває ідеї про вдосконалювання в майбутньому людського роду, про звільнень від хвороб, про збільшення тривалості життя, про модифікацію фізичних і інтелектуальних здатностей людини завдяки всілякому розвитку наук і додатку їхніх досягнень у житті. Іншими словами, із прогресом людського розуму він зв’язує прогрес гуманності й волі25. Свідомість волі, у свою чергу, виявляється важливим фактором прогресу людського розуму
Прогрес людського розуму й волі виявляється нескінченним: «За всіх часів людський розум бачить перед собою нескінченний простір»26Джерело: Література Освіти )»оптимістичний характер ідеї прогресу містить у собі рух до кінця історії, у якому історія вже завершена. Прогресивний рух приходить наприкінці ескізу до стабільного стану, розглянутому як остаточне»27. Ця ж думка проводиться й Коллингвудом28. Прогрес наук, розуму й історії людського розуму нескінченний, а його темпи прискорюються в міру звільнення від забобонів, розвитку освіти й удосконалювання фізичної, моральної й інтелектуальної природи людини. В історіографічних концепціях просвітителів не можна не бачити есхатологические мотиви, мотиви кінця історії разом із твердженням розуму
Кондорсе — останній представник філософії Освіти. Він завершує епоху в історіографії науки — епоху просвітительських концепцій. Концепція Кондорсе дуже вплинула на розвиток філософії історії, історичної думки в різних галузях науки. О. Конт, характеризуючи попередників своєї «соціальної фізики», звертається до спадщини Кондорсе29. Біограф Кондорсе — Алангри — писав, що Кондорсе «довго ще буде вождем тих, хто черпає свою віру в розумі й служить ідеалам справедливості й прогресу»30.) знання, і до його положення про взаємовплив промисловості й науки
____________________ 30 Ale)»Я запитую, чому з такою дбайливістю усувають ті, про — свещение й республіканізм яких зробили б найдужче з — противление відновленню королівської влади. Чи не хочуть укласти нас у в’язниці й чи не зайняті готуванням їх, з усім мистецтвом бастильских тюремників, тільки для того, щоб піддати нас катуванню чути, як будуть проголошувати короля?» (Там же. С. 502-503).
5 Кондорсе Ж. А. Ескіз історичної картини прогресу людського розуму. М., 1936. С. XI-XII. Далі сторінки по цьому виданню вказуються в дужках основного тексту
6 Co). Про цьому ж див.: Дюма М. Мир цивілізації й мир дикунів в епоху Освіти: Основи антропології у філософів//Вік Освіти. М.; Париж, 1970. С. 251-279; Duchet M. A).
17 A. Co). 26 Ibid. P., 1844. Vol. 1. P. 391.
27 Gusdorf G. Les scie