Твір по літературі: «А судді хто!» Це риторичне питання, озвучений головним героєм комедії А. С. Грибоєдова «Горе від розуму» Олександром Андрійовичем Чацким, давно вже покинув межі літературного твору й по нинішній день існує самостійно. Цим питанням задається кожний без винятку, тому що сутність людського буття укладена в єдності й боротьбі протилежних поглядів і думок. Ще великий Аристотель говорила: «Людина — істота соціальне». І оцінюється людина по справах його не яким-небудь Всесвітнім Розумом, а іншими людьми, що мають свої чесноти й пороки. Геній Грибоєдова полягає в тому, що його комедія максимально наближена до реального людського життя. Автор не просто своїм велінням протиставляє «двадцять п’ять дурнів одній розумній людині», але й дає унікальну можливість глянути на Чацкого очами інших героїв комедії Першої своє відношення до головного героя висловлює служниця Ліза в бесіді із Софією Павлівною про «справи серцевих» і весільних перспективах останньої.
Її оцінка явно жіноча: Ліза говорить про ті якості Чацкого, які першими зауважують у ньому саме жінки: Хто так чутливий, і весел, і гострий, Як Олександр Андреич Чацкий!.. При цьому саме Ліза виступає в ролі першої спільниці Чацкого, виправдуючи його від’їзд із Москви сірістю й тужливістю тутешнього затхлого панського життя: Де носиться? у яких краях? Лікувався, говорять, на кислі він водах, Не від хвороби, чай, від нудьги… Софія відразу настроєна до озвучених Лізою достоїнствам Чацкого більше скептично: …
Він славно Пересмеять уміє всіх; Бовтає, жартує, мені забавно; Ділити із усяким можна сміх Вона протягом усього дії комедії навмисно Дистанціюється від головного героя, споглядаючи його крізь призму живої й безсторонньої іронії, у якій всі достоїнства Чацкого, даровані йому Грибоєдовим, спотворюються, приймаючи вигадливі й комічні форми. У першій бесіді двох героїв Софія своїми немов невзначай загубленими фразами нібито навмисно провокує Чацкого виливати жовч на Москву і її мешканців: Гоненъе на Москву Що значить бачити світло!.. От вас би з тетушкою свестъ, Щоб всіх знайомих перечесть. Софія не залишає ніяких недомовок між нею й Чацким; вона пряма й щира, рішуче висловлює всі докори: Веселість ваша не скромна, У вас негайно вуж гострота готова…
…грізний погляд і різкий тон, И цих у вас особливостей безодня; А над собою гроза куди не марна Саме Софія, відразу ж визначивши головного героя як «Не людина, змія!», дає й старт стрімкої розв’язки: Він несповна розуму… Павло Опанасович Фамусов приймає возвратившегося з подорожі Чацкого з видимою привітністю. Будучи здивованим питанням заміжжя своєї дорослої дочки й терза_ міркувань «Який же із двох?», поміщаючи на різні чаші ваг Молчалина й Чацкого, Фамусов намагається оцінити головного героя на предмет практичності. Втім, як і у випадку із Софією, позиція у відношенні Чацкого формується в першому ж їхньому масштабному діалозі, де Фамусов на свої речення «…маєтком не керувати помилково, а головне, піти-ка послужити» одержує порцію радикальної критики підвалин суспільства в порівнянні «століття нинішнього й століття минулого».
Подібний поворот у бесіді Ах! Боже мій! він карбонарій!.. Небезпечна людина!.. Що говорить! і говорить, як пише!.. Він вільність хоче проповедать!.. Так він влади не визнає!.. Розсерджений невмінням Чацкого тримати мова за зубами в присутності «солідної, відомого людини» Сергія Сергійовича Скалозубаа, що «знаків тьму отличья нахапав», Фамусов зміцнює у своїй думці остаточно й безповоротно.
На якийсь час залишаючи сцену, він вертається в самий розпал жаркого обговорення божевілля головного героя, вносячи свою посильну лепту в зміцненні й роздуванні безглуздого слуху: Я перший, я відкрив! Давно дивуюся я, як ніхто його не зв’яже!.. По матері пішов, по Ганні Алексевне; Покійниця сума сходила вісім раз Відношення до Чацкому другорядних персонажів цілком і повністю ґрунтується на озвученому ким-небудь думці, оголюючи нездатність до самостійного аналізу й оцінки. Скалозуб, якому Фамусов відрекомендував Чацкого як «ділового, малого з головою, славно пишучого й переводящего», залишається при цьому думці навіть після монологу головного героя «А судді хто?!», де мова йде про жадібну пристрасть до чинів і мундирів. Тугоуховские обмірять Чацкого шкалою знатності й заможності, опираючись на слова Наталі Дмитрівни Горич. Репетилов займається перед Чацким самобичуванням, самознищенням, виражає йому всю відданість, повагу, навряд чи представляючи навіть, хто є головний герой насправді. Кожний з учасників комедії кривить дзеркало, у якому відбитий Чацкий, на свій власний розсуд «Не суди так не судимо будеш» — говорить древня народна мудрість. Істинність її незаперечна, і саме вона коштує гербовою печаткою на всій комедії «Горе від розуму».
Будучибеспощадним суддею вдач і звичаїв московського суспільства, Чацкий сам попадає під суд, у якому в нього немає адвоката, зате є безліч самих різних обвинувачів. Задаючи своє риторичне питання, головний герой не одержує на нього однозначної відповіді, тому що риторичне питання такої відповіді не має, по визначенню