Афінська демократична республіка
План
Введення
1. Архонти й ареопаг
2. Реформи Солона
3. Тиранія Писистрата
4. Реформи Клисфена
5. Афінська держава в V-IV вв. до н. е.
6. Рабовласницька демократія в Афінах в V в. до н. е.
Висновок
Список використаної літератури 17
Введення
Територію Аттики (область Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло наприкінці II тисячоріччя до н.е. чотири племена, кожне з яких мало свої народні збори, рада старійшин і виборного вождя — базилевса. Перехід до виробляючої економіки з індивідуалізацією праці привів до розділу общинної землі на ділянки зі спадкоємним сімейним володінням, до розвитку майнової диференціації й поступовому виділенню родової верхівки й зубожінню маси вільних общинників, багато хто з яких перетворювалися у фетов — батраків або за борги попадали в рабство. Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла й торгівлі, чому благоприятствовало приморське положення Афін. Багаті сім’ї сталі й перших власників рабів, у яких обертали військовополонених. До початку I тисячоріччя до н.е. рабовласництво було розповсюдженим явищем, хоча експлуатація рабської праці ще не стала основою суспільного виробництва. Раби були зайняті головним чином у домашнім господарстві, ремеслі, рідше на польових роботах. Поряд з ними трудилися і їхні хазяї, хоча раби виконували найбільш важкі роботи. Тільки згодом рабська праця стане переважати, а рабовласники, насамперед великі, перестануть брати участь у продуктивній праці. Родоплеменная організація влади починає пристосовуватися до забезпечення інтересів не тільки її членів, але й верхівки, що багатіє, вільних, до експлуатації рабів. У народних зборах зростає вплив знатних пологів, з їхніх представників формуються рада старійшин і обираються базилевси. Первісне суспільство перетворюється в політичне суспільство, часто називане військовою демократією. Але й воно, зберігаючи традиції родоплеменной організації влади, не було здатно дозволити або хоча б стримати розвинені в суспільстві антагонізми — між складними класами рабів і вільних, між рядовими общинниками й родоплеменной верхівкою. Важливу роль зіграли й зовнішні фактори його існування
Географічні умови, що вимагали пристосування ведення господарства до умов навколишнього природного середовища, виснаження локальних природних ресурсів, що підсилилося з переходом до виробляючої економіки, розвиток обміну й пов’язана з ним інтенсифікація міжплемінних контактів і, як наслідок, ослаблення кровнородственних зв’язків і асиміляція пологів і племен, необхідність урегулювання й усунення виникаючих конфліктів, що вийшли за племінні рамки, стали передумовами для об’єднання племен Аттики під єдиною владою
Наслідком цього й одночасно важливим етапом у тривалому процесі утворення держави в Афінах були реформи, що зв’язуються за традицією з ім’ям легендарного героя Тесея. Приписувані йому реформи — результат поступових змін, що відбувалися протягом ряду століть і завершилися до VIII в. до н.е. Однієї з таких реформ було об’єднання (синойкизм) племен, що населяли Аттику, у єдиний афінський народ. У результаті синойкизма в Афінах була створена Рада, що керувала справами всіх чотирьох племен. По старої родоплеменной організації був нанесений перший удар
Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства
Територіальна організація суспільства настійно вимагала однакового (незалежного від племінних розходжень) і, отже, централізованого керування суспільними справами, набагато більше активного регулювання соціальних відносин, що розвиваються. Раніше досить монолітне родоплеменное суспільство виявилося в складному становищі. Ще зберігалися межродовие й міжплемінні звади. Але вже виникали нові гострі конфлікти у зв’язку з майновою диференціацією, що підсилюється, в Аттиці. Ці конфлікти, що найбільше чітко Виявилися в протиріччях, що заглиблюються, між вільними афинянами й різними групами неповноправно й залежного населення (фети, іноземці, раби й т.д.) , створювали ґрунт для формування нових механізмів влади. Виникла необхідність у політичній (державної) влади, що коштує над суспільством і здатної стати, з одного боку, засобом угоди й примирення, з іншого боку — силою підпорядкування й поневолення. Початок цьому було покладено закріпленням не тільки соціального, але й політичної нерівності між вільними, їхнім поділом (також приписуваним Тесею) на евпатридов — шляхетних, геоморов — хліборобів і деміургів — ремісників
До евпатридам, родоплеменной верхівки, перейшло виключне право на заняття суспільних посад, що вело до подальшого відділення публічної влади від населення. Геомори й деміурги разом з торговцями й бідняками, що становили більшість вільних, поступово відсторонялися від безпосереднього активного керування суспільними справами. За ними збереглося лише право брати участь у народних зборах, роль якого в цей час значно впала. Разом з тим положення дрібних землевласників ставало усе більше важким. Вони розорялися й змушені були закладати за борги землі. Поряд зі станом землі виникала й боргова кабала, за умовами якої несправний боржник міг бути проданий у рабство за границю
Архонти й ареопаг
евпатриди, опираючись на своє багатство й виключне право на заняття суспільних посад, поступово обмежують влада базилевса, пов’язану із традиціями родової демократії. Його функції переходять до новим, виборним з евпатридов посадовим особам — архонтам. Спочатку посада архонта була довічної, потім неї обмежили десятилітнім строком. З VII в. до н.е. стали обиратися дев’ять архонтів строком на один рік. Колегія архонтів не тільки сприйняла військові, жрецькі й судові функції базилевса, але й згодом взяла у свої руки все керівництво країною
Тоді ж, в VIII в. до н.е., виник ще один новий орган публічного керування — ареопаг. Замінивши раду старійшин, ареопаг обирав і контролював архонтів, а також народні збори, і здійснював вищу судову владу. До складу ареопагу входили всі колишні й діючі архонти, тобто знов-таки представники евпатридов.
Аттическое суспільство перетворюється в політичне суспільство — суспільство, що перебуває під владою, що виділилася з нього й коштує над ним. Колишньому синкретизму /нерозчленованості) суспільства й влади приходить кінець
Одночасно продовжує розвиватися й інший процес, характерний для виникнення держави, — територіальний розподіл населення. В VII в. до н.е. країна була розділена на округи — навкрарии, жителі яких, незалежно від племінної приналежності, були зобов’язані на свої засоби побудувати й спорядити військовий корабель, а також поставити для нього екіпаж
Реформи Солона
ДО VI в. до н.е. в Афінах складається вкрай складна обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин привело до подальшого соціального розшарування вільного населення. У середовищі евпатридов і геоморов виділяються багаті землевласники, деяка частина евпатридов убожіє, а геоморов — перетворюється в батраків, що обробляють чужу землю, одержуючи за це 1/6 частина врожаю, або попадає в боргову кабалу, втрачає волю й продається в рабство за кордон. Росте економічна роль багатої торгово-ремісничої верхівки городян, як і раніше відстороненої від влади. Росте й число бідняків-фетов. Усе нестійкіше стає положення середніх і дрібних землевласників і ремісників. У результаті в середовищі вільних виникає цілий комплекс протиріч — між багатими й збіднілими евпатридами, що усе ще втримують влада, і багатіями із землевласників, торговців і ремісників, що прагнуть до влади й використовують невдоволення бідноти й середніх і дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою родовою аристократією й народом (демосом) , очолюваним багатіями
Для зм’якшення цих протиріч і зімкнення всіх вільних у єдиний панівний клас були потрібні глибокі соціальні й політичні перетворення. Початок їм поклав Солоний, вибраний архонтом в 594 році до н.е. Хоча Солоно був евпатридом, він розбагатів на торгівлі й користувався довірою серед широких верств населення. Головною Метою реформ Солона було примирення інтересів различyих ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носили компромісний, половинчастий характер. Реформи Солона з’явилися важливим етапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна зрівняти з політичною революцією. Насамперед, Солоний провів сисахфию — боргову реформу, що означала пряме втручання у відносини власності. Заборгованість бідняків була анульована. Афиняне, що потрапили в рабство за борги, звільнялися, а продані за борги за кордон, — викуплялися. Боргове рабство в Афінах надалі відмінялося
Сисахфия зазіхала на інтереси родової знаті й була поступкою демосу. У той же час Солоний не виконав важливої вимоги бідноти — не зробив переділу землі, хоча й установив максимальний розмір земельного володіння. Але, дозволивши в інтересах богатих афинян вільну купівлю-продаж землі й дроблення земельних володінь, він зробив неминучим подальше збезземелювання бідноти. З ім’ям Солона зв’язана також цензова реформа, що була спрямована на знищення спадкоємних привілеїв знаті, заміну привілеїв походження привілеями багатства. Солоний закріпив розподіл громадян на чотири розряди по майновій ознаці
Самі богатие громадяни були віднесені до першого розряду, менш богатие — до другого й т.д. Кожний розряд мав певні політичні права: суспільні посади могли займати тільки громадяни перших трьох розрядів, а посада архонта (і, отже, члена ареопагу) тільки громадяни першого розряду. Бідняки, що входили в нижчий, четвертий розряд, цього права як і раніше були позбавлені. Але вони могли брати участь у народних зборах, роль якого збільшується. Збори стали виробляти закони, обирати посадових осіб і приймати від них звіти
Одночасно Солоний зробив поступки й бідноті, і евпатридам, інтереси перших одержали відбиття в створенні нового судового органа — гелиеи, у яку міг бути вибраний будь-який афінський громадянин незалежно від його майнового положення. В інтересах других був заснований новий орган керування — Рада чотирьохсот, що обиралася із громадян перших трьох розрядів по 100 чоловік від кожного плем’я, де ще зберігалися родові традиції й вплив евпатридов.
Реформи завдали удару по родовій організації влади й привілеям родоплеменной аристократії. Вони були одним етапом формування політичної організації дфинах. Але компромісний характер реформ перешкодив дозволу гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії й не задовольнили повністю демос. Боротьба між ними тривала й привела через якийсь час до встановлення тиранії Писистрата а потім його синів (560-527 р. до н.е.), які закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й усталили політичний лад, створений Солоном.
Тиранія Писистрата.
ПИСИСТРАТ (близько 600, Афіни весна 527 до н.е., там же) , правитель (тиран) Афін
Походив з аристократичної сім’ї й був зв’язаний родинними узами із самими впливовими особами в державі (зокрема, зі знаменитим законодавцем Солоном) . Він висунувся в ході чергової війни, що Афіни вели із сусідніми Мегарами за острів Саламин (близько 570) . Йому вдалося захопити Нисею гавань мегарцев, зарекомендувати себе хоробрим воїном і митецьким полководцем. Слава, придбана на поле бою, допомогла Писистрату стати популярним серед народу політиком
Тоді в Афінській державі боролися за владу дві головні «партії» , пов’язані з населенням різних районів Аттики. Мешканців узбережжя очолював Мегакл із роду Алкмеонидов, рівнинних жителів Ликург, син Аристолаида. Писистрат устав на чолі третьої «партії» «горців» (мешканців внутрішніх гористих місцевостей) .
Розігравши замах на своє життя, воно незабаром домігся від народних зборів надання йому спеціальної особистої охорони, збройної дрюками. За допомогою цих дубинщиков захопив Акрополь і підкорив собі Афіни (560) . В 555 був вигнаний супротивниками з міста, але через шість років з «допомогою» самої богині Афіни (її роль у розіграному Писистратом спектаклі зіграла якась Фтия) із тріумфом повернувся Вафини.
Ще через сім років нове загострення внутрішньополітичної боротьби вдруге приводить до його вигнання (542) . Лише після десяти років змушеної відсутності Писистрат остаточно встановив своє панування в Афінах (532) . Він дожив до старості й, умираючи, передав владу своїм синам
Афінська держава в правління Писистрата переживало економічний і культурний розквіт. Формально як і раніше продовжувало діяти в повному обсязі законодавство Солоне, і сам тиран старанно демонстрував прихильність цим державним установленням. Його власні нововведення були спрямовані, насамперед, на підтримку найбіднішого селянства й іншого незаможного люду, що становили більшість афінських громадян
При Писистрате широко практикувалося пільгове кредитування хліборобів, селяни змогли одержувати тяглових тварин, сільськогосподарський інвентар, насінний матеріал. Як податок вони сплачували десятину від отриманого під кінець року доходу. В особливих випадках на самих неродючих земельних ділянках державний оброк міг бути повністю снять
Щоб селянин якнайменше відволікався від робіт на землі, були уведені роз’їзні суди, що розбирали дрібні позови на місці. Писистрат сам часто їздив по всій Аттиці, особисто сприяючи дотриманню правопорядку й своєчасному улагоджуванню майнових суперечок. Ті, хто одержав каліцтва на війні, сталі одержувати зміст від держави
В Афінах Писистрат розгорнув широкомасштабну будівельну діяльність. Акрополь прикрасився чудовими храмами, був реконструйований міський ринок агора, улаштована система централізованого водопостачання, продовжилося встаткування гавані в Пирее, урочисто справлялися загальнодержавні релігійні свята, що супроводжувалися пишними ходами й театральними поданнями. За розпорядженням Писистрата були записані й відредаговані гомеровские поеми
Важливе значення надавав Писистрат розширенню зовнішніх економічних зв’язків. Розробка Пангейских рудників (на північному узбережжі Егейського моря) забезпечила надходження в Афіни дорогоцінних металів, а встановлення контролю над Геллеспонтом (нині Дарданелли) дозволило налагодити вкрай вигідну торгівлю із Причорномор’ям. Тим самим були закладені міцні основи майбутньої могутності Афінської держави
Реформи Клисфена
Однак ці заходи вимагали всі зростаючих коштів, поповнення яких покладало на богатих афинян, що зрештою викликало їхнє невдоволення. За підтримкою Спарти, опасавшейся посилення Афін, тиранія була скинута. Почата слідом за цим спроба аристократії захопити владу закінчилася невдачею. Опираючись на бідноту, багата торгово-реміснича верхівка афінських рабовласників, очолена Клисфеном, вигнала спартиатов і закріпила свою перемогу новими Реформами. Реформи Клисфена, проведені в 509 році До н.е., ліквідували в Афінах останні залишки родового ладу. Вони знищили старий розподіл населення на чотири племена
Аттика була розділена на 10 територіальних фил, Кожна з яких включала три території, що перебувають у різних Місцях (триттии) — міську, прибережну й землеробську. Вони ділилися у свою чергу на деми, така структура фил підривала політичні позиції Хмільної аристократії, тому що на перших двох територіях переважали торгово-ремісничі шари рабовласників. Селянство було звільнено від впливу древніх родових традицій, на яких ґрунтувався авторитет знаті, доступ до участі в політичній позиції одержали до ті, хто не входив у місцеву племінну організацію. На зміну кровнородственному прийшов територіальний принцип розподілу населення
Клисфен скасував Раду чотирьохсот і на основі знову створеної територіальної організації населення заснував Раду п’ятисот, що формувалася із представників 10 фил по 50 чоловік від кожної. Рада керувала політичним життям Афін у період між скликаннями народних зборів і здійснював виконання його рішень. Був створений ще один орган — колегія десяти стратегів, що також комплектувалася з урахуванням територіальної організації населення: по одному представнику від кожної фили. Спочатку стратеги мали лише військові функції, але пізніше вони відтіснили на другий план архонтів і стали вищими посадовими особами Афінської держави
З метою запобігти спробам аристократії реставрувати старі порядки при Клисфене в практику народних зборів була уведена особлива процедура, що одержала назву остракізму. Щорічно скликалося народні збори, що визначали голосуванням, немає чи серед співгромадян таких осіб, які є небезпечними для держави. Якщо такі особи називалися, збори скликалося вдруге, і кожний його учасник писав на остраконе (глиняному черепку) ім’я того, хто, на його думку, був небезпечний. Засуджений більшістю голосів віддалявся за межі Аттики строком на 10 років. Остракізм, спрямований спочатку проти родової аристократії, використовувався згодом у політичній боротьбі між різними угрупованнями, що існували в афінському суспільстві
Реформи Клисфена завершили тривалий процес становлення держави в Древні Афінах
Зароджується після Тесея диференціація владних функцій приводить до організації органів їхнього здійснення. У результаті поступово виникає спеціальний і постійно діючий апарат здійснення політичної влади. Паралельно йде процес придбання цим апаратом монополії на владу над суспільством. Монополізація права на здійснення владних функцій стає легітимним правом на використання примуса. Політична влада починає здійснюватися у формі державної влади, стає державною владою апарат її здійснення — державним апаратом
Так, слідом за революцією, що розтяглася на століття, в економічних відносинах відбувалася соціальна революція, а потім і революція політична, що завершилася виникненням держави. Всі вони не були одноразовими актами. Виникнення держави в Афінах супроводжувалося запеклою боротьбою між родовою аристократією й демосом, що завершився перемогою демосу. У результаті цієї перемоги в Афінах виникла рабовласницька держава у формі демократичної республіки
Афінська держава в V-IV вв. до н. е.
У першу половину V в. до н.е. Афіни перетворюються в одну із провідних держав грецького миру. Цьому сприяли перемога грецьких держав у греко-перських війнах, інтенсивний економічний розвиток Афін і зміцнення в них демократичного ладу. Утворений у ході греко-перських воєн сполучник грецьких держав був спочатку очолений Спартою. ДО 70-м років, коли воєнні дії були перенесені на море, керівництво сполучником перейшло до Афін. В 478 році до н.е. був утворений Делосский морський сполучник (симмахия) , очолюваний Афінами. У сполучник входило 140-160 грецьких держав, що споряджала військові кораблі й робив внески (форос) у союзну скарбницю. Командування флотом було доручено Афінам
Згодом будівля флоту перейшла до Афін, туди ж була переведена з Делоса скарбниця сполучника, а форос перетворився в податок, що збирається із союзників і, що перебував у безконтрольному розпорядженні Афін. Невдоволення союзників придушувалося силою, на їхній території стали створюватися афінські поселення (клерухии) , що перетворилися практично у військові гарнізони, у багато союзних держав направлялися афінські посадові особи, до фінських судів перейшло розгляд деяких справ громадян союзних держав, а Рада п’ятисот став вирішувати цілий сполучника
Гегемонія Афін у сполучнику перетворила його в могутню Афінську архе — державу, що нещадно експлуатувала союзників, що збагачувалася за їхній рахунок і силою удерживавшую їх всоюзе.
Зміна зовнішньополітичного положення Афін, їхнє збагачення спричинили зміни в соціально-політичних відносинах. ефиальт майже повністю позбавило ареопаг політичної влади, передавши його основні функції народним зборам, Раді п’ятисот і гелиее. За ареопагом збереглися лише деякі судові й релігійні функції
З ім’ям Перикла зв’язаний розквіт афінської демократії. При ньому втратила значення цензова реформа Солона, оскільки можливість заміщення державних посад була визнана за всіма повноправними громадянами. Для прилучення до активного політичного життя незаможних громадян уводилася винагорода за виконання державних посад
Відходить у минуле патріархальне рабство. На зміну йому йде класичне, античне рабовласництво. Раби, які починають розглядатися як прості знаряддя праці, перетворюються поступово в основну продуктивну силу. ‘Державні раби експлуатуються переважно в рудниках і каменоломнях, приватні раби — на полях і в ремісничих майстернях або здаються внайми. Чисельність рабів значно зросла й приблизно в чотири рази перевищувала число вільних афинян. Протиріччя між безправними рабами й рабовласниками перетворилося в основне антагоністичне протиріччя афінського суспільства. Загострилися й протиріччя між афінськими громадянами й метеками ( щооселилися в Афінах іноземцями) , число яких росло й досягло половини чисельності афинян. Метеки, що займалися торгівлею й ремеслом, були істотно обмежені в майнових правах, повністю позбавлені права брати участь у політичному житті. Афінська демократія вступила в період свого розквіту. Важливу роль у цьому зіграли проведені в середині V в. до н.е. реформи ефиальта й Перикла.
Але й після цих реформ істотну роль в історії Афін грали протиріччя, що наростали, між різними соціальними групами вільних афинян. Усе більше углублявшаяся майнова диференціація розділила вільних громадян на дві нерівні й фактично нерівноправні групи — невелику групу багатих рабовласників (землевласники, торговці, судновласники, лихварі, хазяї ремісничих майстерень) і основну масу вільної бідноти (хлібороби, ремісники, моряки) і позбавлених власних засобів існування люмпенів, що жили за рахунок подачок держави й багатіїв
Афінська демократія в період свого розквіту перетворилася в політичну форму спільного панування вільних (рабовласників, бідноти, люмпенів) над рабами. Разом з тим вона була й формою панування рабовласників над незаможними співгромадянами. Вона стала й формою, у якій розвивалися протиріччя між вільними — рабовласниками, з одного боку, і дрібними виробниками й люмпенами — з іншої. Ці характерні риси афінської демократії відбилися на неї державному ладі
Рабовласницька демократія в Афінах в V в. до н. е.
По своїй сутності Афінська держава була політичною організацією вільних громадян, що забезпечує захист їхніх інтересів і покора величезної маси рабів. За формою правління воно являло собою демократичну республіку, у якій афінські громадяни користувалися рівними правами й могли брати активну участь у політичному житті. Вона остаточно зложилася в V в. до н.е. і проіснувала (з деякими перервами) до тридцятих років IV в. до н. е.
Основними органами Афінської держави були: народні збори, Рада п’ятисот, гелиея. Вони направляли й контролювали діяльність посадових осіб
Народні збори — верховний орган влади Афін. Воно збиралося спочатку десять, а пізніше сорок раз у рік. При особливих обставинах (несподіваний напад ворога, стихійне лихо) могло бути скликане надзвичайне «збори жаху й сум’яття». Компетенція народних зборів були великою: воно приймало закони, видавало постанови по приватних питаннях (псефизми) , обирало посадових осіб і робило перевірку їхньої діяльності, вирішувало питання війни й миру, обговорювало продовольче положення країни й т.д. Спеціальні збори присвячувалися розгляду прохань громадян і рішенню питання про вигнання окремих осіб у порядку остракізму з меж держави
У роботі народних зборів могли брати участь тільки повноправні афінські громадяни, що досягли 20-літнього віку. Жінки й метеки в народні збори не допускалися. Як правило, рідко брали участь у його діяльності селяни, зайняті у своїх господарствах, хоча починаючи з IV в. до н.е., за відвідування зборів покладалося, винагорода. Для рішення навіть найважливіших питань була потрібно присутність усього 6000 чоловік, тобто приблизно 1/5 всіх повноправних афинян.
Порядок денний кожних зборів визначалася заздалегідь. Одні зі зборів кожного місяця вважалося головним. Воно перевіряло діяльність посадових осіб, обговорювало продовольче положення й ін. Головні збори шостого місяця, крім того, вирішувало питання про остракізм, обвинувачення посадових осіб. На трьох інших зборах місяця розглядалися скарги громадян, релігійні, адміністративні й інші питання. Виступати в народних зборах і вносити проекти нових законів формально міг кожний учасник. Практично ж з мовленнями виступали головним чином професійні оратори — демагоги, що захищали інтереси окремих груп вільних. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального огляду й надходили на обговорення народних зборів після їхнього розгляду в Раді п’ятисот, котрий по кожному законопроекті давав висновок. Голосування по законопроекті вироблялося підняттям руки
Важливим засобом, що використовувався з метою забезпечення стабільності законодавства, було право будь-якого учасника збори, пославшись на незаконність запропонованого законопроекту, зажадати зняття його з обговорення або голосування під погрозою залучення автора до суду. Крім того, голова народних зборів могли не ставити на голосування ті речення, які, з його. точки зору, були незаконними
Прийнятий народними зборами законопроект стають законом тільки в тому випадку, якщо він не відкидався потім гелиеей.
У Раду п’ятисот (буле) входило по 50 чоловік від кожної з десяти територіальних фил. Члени ради (булевти) обиралися по жеребі на один рік із громадян що досягли 30 років. До компетенції Ради ставилися питання керування: здійснення дипломатичних зносин з іншими державами, керування фінансами, нагляд за арсеналами, доками, флотом, регулювання торгівлі, контроль за посадовими особами. Останні мали право виступати в Раді й вносити на його розгляд свої речення. Найважливішою функцією Ради було попереднє обговорення питань, що надійшли на розгляд народних зборів, що дозволяло Раді направляти діяльність останнього
Для ведення поточних справ Рада був розділений на 10 комісій (пританий) , що складаються з 50 представників однієї фили. Комісії по черзі виконували обов’язку Ради, щодня обираючи по жеребі нового голови Ради, що під час роботи народних зборів був і його головою. В IV в. до н.е. цей порядок був змінений: голова став обиратися перед кожним засіданням Ради (збори) . По закінченні терміну служби кожний член Ради п’ятисот звітував у своїй діяльності й міг бути притягнутий кответственности.
Гелиея була вищим судовим органом держави й складалася з 5000 суддів і 1000 запасних: по 600 чоловік від кожної з 10 територіальних фил. Члени гелиеи обиралися по жеребі на один рік із громадян, що досягли 30 років. У складі гелиеи функціонували 10 колегій, у кожній з яких було по 500 суддів і 100 запасних. З метою запобігання можливих зловживань колегіям було невідомо, коли їх призвуть до виконання обов’язків. Це вирішувалося жеребкуванням у день суду
Гелиея була судом першої інстанції по справах про державні злочини й про зловживання посадових осіб і апеляційною інстанцією по справах, розглянутим іншими судами. Вона також здійснювала деякі контрольні функції й мала важливе право відкидати законопроекти, прийняті народними зборами
Таким чином, законодавчий процес Древніх Афін мав наступні стадії: а) внесення законопроекту в народні збори в порядку законодавчої ініціативи, який володів кожний повноправний афінський громадянин; б) попередній розгляд законопроекту Сортом п’ятисот і дача по ньому висновку для народних зборів; в) прийняття законопроекту народними зборами; г) прийнятий законопроект могли бути відкинуть гелиеей. Важливу роль у керуванні Афінською державою грали посадові особи. Основні принципи заміщення посад — виборність, терміновість, возмездность, підзвітність і колегіальність
Вибори посадових осіб здійснювалися щорічно або відкритим голосуванням у народних зборах, або по жеребі. Перед вступом на посаду всі вибрані піддавалися особливій перевірці — докимасии, під час якої з’ясовувалися їхнє право на заняття посади, політична благонадійність і необхідні особисті якості. Не можна було обіймати посаду (крім військових) двічі або дві посади одночасно. Виконання посад оплачувалося (виключення становили тільки стратеги) . Після витікання строку посадові особи представляли звіти про свою діяльність Раді п’ятисот і гелиее. У період розквіту Афінської держави переважна більшість посад було колегіальним
Головними посадовими особами в Афінах були стратеги й архонти
Колегія стратегів складалася з десяти членів, що обираються народними зборами із числа одружених і громадян, що мали нерухомість. Стратеги до V в. до н.е. одержали важливі повноваження. Вони стали розпоряджатися засобами, відпущеними на зміст армії й флоту, організовувати збір надзвичайних військових податків, керувати доставкою продовольства в Афіни (у мирний час громадяни не платили постійних податків, останні збиралися тільки з метеков) . До них перейшли й деякі повноваження в області дипломатичних зносин: вони приймали капітуляцію супротивника, містили перемир’я. Крім того, вони провадили слідство й головували в судах по справах про військові злочини. Нарешті, стратеги мали право вимагати скликання позачергових засідань Ради п’ятисот або народних зборів і вживання невідкладних заходів. Іноді зі стратегів виділявся автократор, що командував армією, а в надзвичайних обставинах получавший всю владу вгосударстве.
З ростом повноважень стратегів падало політичне значення архонтів. Після реформ Солона дев’ять архонтів стали обиратися жеребом з кандидатів, запропонованих територіальними филами. Єдиною колегією вони діяли рідко — при рішенні народними зборами питання про остракізм і при перевірці посадових осіб. Першим архонтом уважався архонт-епоним, за яким з розквітом Деинской демократії збереглися лише судові функції по сімейних справах і справам про спадщину. Другим архонтом був архонт-базилевс. Він відав питаннями релігійного культу й розглядав у суді справи про карні злочини. Далі йшов архонт-полемарх, що втратив функції, що були в нього раніше, військового командування й займався в основному справами, пов’язаними з метеками й іншими іноземцями (ксенами) . Інші шість архонтів-фесмофетов керували відправленням правосуддя в афінські судах
Спеціальні посадові особи (усього в Афінах їх було близько 700) керували державним майном, відали державною скарбницею, спостерігали за порядком на вулицях і моральністю громадян, за торгівлею на ринку, виховували й навчали молодь, що проходила вишкіл і т.д. Свої посадові особи були у филах і демах.
Суд
Вищим судовим органом Афін, як відзначалося, була гелиея. Деякі судові функції зберіг ареопаг. Під головуванням архонта-базилевса він розглядав справи про навмисне вбивство. З доручення народних зборів ареопаг могли проводити розслідування справ про державні злочини. Справи про ненавмисні вбивства розглядалися судом ефетов. Розбій, крадіжка й інші майнові злочини — колегією одинадцяти. Цивільно-правові суперечки про майно підлягали веденню третейського суду диететов і (по дрібних справах) колегії сорока. Із часу Перикла були створені суди по демам. Іноді, коли мова йшла про особливо тяжкий злочин, як суд виступали самі народні збори
Афінська армія формувалася на основі загального ополчення вільних громадян у віці від 18 до 50 років. Підлягаючі мобілізації віки визначалися народними зборами. Під час війни кожна фила повинна була висунути загін тяжеловооруженних воїнів (гоплитов) , ряд легкоозброєних і певне число вершників, Що Затиснулися, втім, у пішому ладі. У мирний час не афінські громадяни від 18 до 20 років зобов’язані були пройти генне навчання. Їх нерідко залучали до несення патрульної служби на границях. Із другої половини V в. до н.е. Для охорони державних кордонів стали залучати постійні наймані війська. Із часу Пелопоннесской війни вони стали використовуватися й у воєнних діях. R IV в. до н.е. в армії й на флоті з’явилися найманці. Поліцейські функції здійснювали раби — токсоти (близько 200 чоловік) . Покладання поліцейських функцій на рабів говорило про гостроту протиріч між ворогуючими угрупованнями панівного класу, що не довіряли один одному. Немаловажну роль грало й те, що виконання поліцейських функцій представлялося вільному афінянинові неправомірним по відношенню ксогражданам.
Висновок
Формальна рівноправність афінських громадян сполучалося з їхньою майновою нерівністю, що різко зросло до кінця V в. до н.е. Поряд із процвітанням невеликої групи великих (по масштабах Афін) землевласників і торгово-ремісничих багатіїв значно погіршилося положення основної маси громадян — дрібних хліборобів, ремісників і люмпенів. Виросли протиріччя й між афинянами й обмеженими в правах метеками. Все це привело афінську демократію до гострої кризи
Кризова ситуація різко загострилася в результаті почався в 431 році до н.е. Пелопоннесской війни між Афінами й фактично підвладними їм державами Афінського морського сполучника, з одного боку, і Спартою, що стояла на чолі Пелопоннесского сполучника. Поразка у війні, приведшее до більших матеріальних і людських втрат, розпаду морського сполучника й, отже, до втрати можливості користуватися ресурсами держав, що входили в нього, мало своїм наслідком олігархічний переворот великих рабовласників, що тяготилися демократичними порядками й фінансовими обов’язками, що особливо покладали на них, стосовно бідноти й держави. Правда, незабаром демократія була відновлена, але після капітуляції Афін у війні в 404 році до н.е. пішов новий олігархічний переворот. Його успіх також виявився недовговічним. Демократичний лад був відновлений, але від колишньої величі Афін не залишилося й сліду. Країна була розорена, державна скарбниця спорожніла, торгівля занепала, морська гегемонія пішла в минуле. Селяни розорялися, продавали свою землю й поповнювали ряди міської бідноти, що не одержувала достатньої допомоги від державної скарбниці. Невдоволення охопило й багатих рабовласників, змушених тепер тільки зі своїх засобів підтримувати вільну бідноту — єдиного; союзника перед особою гноблених рабів. 7 Роздира_ внутрішніми протиріччями, ослаблена загальним невдоволенням, афінська демократія виявилася неспроможної вчинити опір піднявся до IV в. до н.е. Македонії. В 338 році до н.е. фаланги Пилипа Македонського розгромили грецькі війська, а в 336 році до н.е. Афіни разом з усією Грецією були включені його сином Олександром до складу Македонської монархії, а потім одного з держав, що утворилися після її розпаду. В II в. до н.е. після вторгнення римських легіонів Афіни, як і вся Греція, перетворилися в одну із провінцій римської держави
Список використаної літератури:
1. Плутарх. Порівняльні життєписи. Т. 1. Біографія Солона. М., 1961.
2. Знамениті греки. Л., 1961.
3. Історія Древньої Греції. М., 1972.
4. Геродот. Історія. Л., 1972.
5. Диоген Лаертский. Про життя, навчання й виречення знаменитих філософів. М., 1979. Біографія Солона
6. Аристотель. Політика. Твір. М., 1984. Т. 4.
7. Аристотель. Афінська політика. М., 1996.
8. Плутарх. Порівняльні життєписи. М., 1961. Т. 1. (біографія Солона) .
9. Геродот. Історія. Л., 1972; Аристотель. Афінська полиття (Антична демократія у свідченнях сучасників) . М., 1996.
10. Колобова К. М. Виникнення й розвиток Афінської держави. Л., 1988.
11. Фролов е. Д. Грецькі тирани. Л., 1972.
12. Плутарх. Порівняльні життєписи. М., 1961. Т. 1.