Акройд П.: Заповіт Оскара Уайльда. 10 вересня 1900р.
«Жіночий мир» і почали виходити мої чудові книги й ставитися мої чудові п’єси, я зробився головним персонажем карнавалу, що блищав з волі самих впливових людей Англії. Адже всі мої п’єси були &»Індепендент» або «Нью сенчури» &»Савой», я вважався птахом більше високого польоту.
Я, звичайно, розумів, що мої п’єси були дрібничками &»Кафе-руаяль» на зовсім неймовірні теми, обідав в Уиллиса із зовсім неможливими людьми. Я був марнолюбний &»відпрацьовував юшку». Вони тому впускали мене до себе у вітальні, що я змушував їхньої ілюзії сіяти всіма вогнями веселки.
На обідах і прийомах, у кафі й салонах я був оточений сильними миру цього; я не лестив їм, але я розумів їх, тому що, як і вони, знав ціну умовностям. Людей, чудово одягнених, але посередньо утворених, піднімали у власних очах мої гостроти й парадокси. Я направляв на їхні самообмани яскравий промінь свого відточеного мовлення, і вони починали світитися. Але світилися вони всього-на-всього відбитим світлом. Англійці зрозуміли це лише після того, як я був відданий під суд за аморальність, і, зрозумівши, прийнялися топтати мене з усією люттю обманувшихся.
У розмові я був винятковий &»Двоє обезголовлених» [72]. Про що він буде, ще не знаю, але назва принадність, правда? Так ми бовтали, поки кому-небудь із нас або обом відразу це не набридало &»Кафе-руаяль», коли, сівши із мною в далекому куті, він почав тихо й вдумливо говорити про те, який зворот прийняло моє життя.
Він тоді сказав: «Ви зрадили нас &». Я розсміявся йому в особу. Я не міг сприймати ці слова серйозно. Він порадив мені перечитати моє оповідання «Рибалка і його Душа», де виражена думка про те, що ніяке життя не може цвісти, якщо її не харчує любов. Зрозуміло, я й це залишив без уваги Доля робила мені й інші застережливі знаки. Мої великі перемоги супроводжувалися слухами про мою велику аморальність. У творах моїх &»Саломея», Уайльд розглядав варіант, у якому обезглавлюють і Иоканаана, і Саломею.