Аналіз фінальної глави поеми А. Блоку «Дванадцять»

Аналіз фінальної глави поеми А. Блоку «Дванадцять»

«Сьогодні я - геній» - такий запис зробив А. Блок, коли народилася його поема «Дванадцять». Поет давно вже висловив переконання, які «геній насамперед - народний». Створивши «Дванадцять», він відчув, що написав щось від імені народу, в ім'я народу й для народу. Поема «Дванадцять» - один із самих неоднозначних добутків Блоку. Нічого подібного в російської поезії ще не бувало. Не тільки своїм змістом, але й самою формою поема одних захопила, інших шокувала. В «Дванадцяти» втілилося у всій повноті блоковское сприйняття й розуміння Жовтневої революції. Хоча вважати «Дванадцять» цілком революційною поемою, напевно, не можна. Всі набагато складніше. А Блок явно відчував, що «стихія», не одухотворена великою гуманістичною ідеєю, неминуче виродиться в пушкінський бунт - «безглуздий і нещадний». Напевно, про це Блок і написав свою поему «Дванадцять», що стала не тільки самим знаменитим, але й самим загадковим утвором поета

Напевно, ніколи до кінця не буде розгаданий християнський фінал поеми. У дванадцятому, заключної, главі буйна вольниця перетворюється в організовану революційну волю:

... Удалину йдуть державним кроком...

А поперед цього ходу - Ісус Христос «у білому віночку із троянд». Вічному питанням залишиться образ Христа, що замикає поему. Сам поет пояснював цей образ тим, що під час прогулянки в заметільну ніч йому привиділося щось, що летить над засніженими вулицями міста. І він повірив, що бачення це було страждаючим богом. Хоча фінал «Дванадцяти» вселяв серйозні сумніви самому Блоку. Поет хотів, щоб поперед червоногвардійців ішов хтось «Інший», але не знайшов ніякого іншого образа. Однак не можна не визнати, що Христос на чолі більшовиків-атеїстів - сцена блюзнірська для кожного віруючі й одночасно непереконлива для явних прихильників революції

Свою розгадку ще у двадцяті роки минулого століття запропонував поет Г. Волошин: червоногвардійці переслідують Христа, розпинають його. Однак у самій поемі ми бачимо спростування цієї думки: Христос із прапором - це прапороносець загону, а не жертва, що тікає від переслідувачів. З одного боку, червоногвардійці явно хотіли б звільнитися від Христа як від символу старої віри. «Воля, воля, ех, ех, без хреста», - говорить автор, підкреслюючи зміст їхньої нової віри. Але ж без хреста - це значить без Христа. З іншого боку, рятування не виходить. Залежність їх від колишньої віри очевидна: не даром вони увесь час проговорюються. Навіть подбадривая себе мріями про світову революцію, червоногвардійці звертаються за підтримкою Кбогу.

И все-таки не можна не визнати, що з роботою піддається поясненню цей кривавий прапор у руках Христа. Що це: благословення або страшне прорікання? Білі ряди й цей прапор майже неможливо з'єднати. Яким образом стуляє їхній Блок у заметільній круговерті жовтневої ночі?. Може бути, відсутність однозначної відповіді і є таємниця «Дванадцяти»? Таємниця самої революції... За Христом ідуть, стріляючи в нього. Але якщо идущие слідом бачать тільки прапор, що палахкоче на вітрі, то поет крізь тьму й хуртовину - ще й рази. Може бути стріляють не тільки в Христа, але й у самого Поета, а загалом, у своє майбутнє. Блок передчував це. Нам теж мимоволі стає холодно й моторошно, коли ми читаємо:

Тільки хуртовина довгим сміхом

Заливається в снігах...

Здавалося б, поет зображує страшну у своїй безвихідності картину:

... Так ідуть державним кроком -

За - голодний пес,

Спереду - із кривавим прапором...

Можна взяти ці початкові рядки останньої строфи поеми й придивитися до них уважніше. По суті, їх можна витлумачити так: молоду республіку в образі голодного пса невідступно переслідує «старий мир», а спереду - поки не важливо хто, але із прапором, що перетворився чомусь із «червоного» в «кривавий». Або не треба із цього, що майбутнє не менш трагично, чим минуле?

Однак, всупереч цьому припущенні, не можна не відзначити, що самий приваблюючий і наш слух і наша уява стали рядка, які йдуть далі:

Ніжною ходою надхуртовинної,

Сніжним розсипом перлової...

Настільки дивні фінальні рядки, які можна прийняти за боязкі паростки надії на краще, почасти приглушають трагічне звучання поеми в цілому. Так, воістину нерозгаданою таємницею залишиться цей фінал блоковского утвору

Колись сам поет сказав, що поема «Дванадцять» залишиться кращої із усього, що він написав, тому що, створюючи її, він цілком жив сучасністю. Живучи сучасністю, Блок з найбільшою волею й нечуваною сміливістю створило найсучасніше й зовсім оригінальний добуток. Воістину А. Блоку випала незвичайна доля - відчути себе генієм і віддати миру краще, на що ти виявився здатний, у таку єдину й неповторну мінуту історії. А нам залишається чекати народження нових гіпотез, здатних розгадати поки ще не розгаданий фінал поеми «Дванадцять».


Загрузка...