Аналіз оповідання «Антоновські яблука» И. А. Буніна Так знати й любити природу, як уміє Бунін, — мало хто вміє. Завдяки цієї любові поети дивиться зірко й далеко, і барвисті й слуховие враження його багаті. Мир його — по перевазі мир зорових і слухових вражень і пов’язаних з ними переживань Дворянських гнізд заповітні алеї. Ці слова з вірша К. Бальмонта «Пам’яті Тургенєва» як не можна краще передають настрій оповідання «Антоновські яблука».
Видимо, не випадково, що на сторінках одного з перших своїх оповідань, сама дата створення якого надзвичайно символична, И. А. Бунін відтворить мир російської садиби. Саме в ньому, по думці письменника, поєднується минуле й сьогодення, історія культури золотого століття і її доля на рубежі сторіч, сімейні традиції дворянського роду й індивідуальне людське життя. Смуток про дворянські гнізда, що йдуть у минуле, — лейтмотив не тільки цього оповідання, але й численних віршів, таких як «Високий білий зал, де чорна рояль…», «У вітальню крізь сад і курні гардини…», «Тихою ніччю пізній місяць вийшов…». Однак лейтмотив занепаду й руйнування переборюється в них «не темою звільнення від минулого, а на проти, поетизацією цього минулого, що живе в пам’яті культури…
Вірш Буніна про садибу властиві мальовничість і в той же час натхненна емоційність, височина й поетичність почуття. Садиба стає для ліричного героя невід’ємною частиною його індивідуального життя й у той же час символом батьківщини, корінь роду» (Л. Єршов). Перше, на що звертаєш увагу при читанні оповідання, — це на відсутність сюжету у звичному розумінні, тобто відсутності собитийной динаміки. Першого ж слова добутку «…Пригадується мені рання погожа осінь» занурюють нас у мир спогадів героя, і сюжет починає розвиватися як ланцюг відчуттів, пов’язаних з ними. Заходом антонівських яблук, що будить у душі оповідача всілякі асоціації. Міняються заходи — міняється саме життя, але зміна її укладу передана письменником як зміна особистих відчуттів героя, зміна його світосприймання.
Оборотний увага на картини осіни, дані в різних главах. У першому розділі: «У темряві, у глибині саду — казкова картина: точно в куточку пекла, палає куреня багряне полум’я. оточене мороком, і чиї — те чорні, точно вирізані із чорного дерева силуети рухаються навколо багаття, меж тим як гігантські тіні від них ходять по яблунях». У другому розділі: «Дрібне листя майже вся облетіла із прибережних лозин, і суки протягають на бірюзовому небі.
Вода під лозинами стала прозора, крижана й начебто важка… Коли, бувало, їдеш сонячним ранком по селу, усе думаєш про те, що добре косити, молотити, спати на гумне в ометах, а у свято встати разом із сонцем…». У третій: «Вітер цілими днями рвав і тріпав дерева, дощі поливали їх з ранку до ночі… вітер не вгамовував. Він хвилював сад, рвав людський струмінь, що безупинно біжить із трубу, диму й знову наганяв лиховісні патли попелястих хмар.
Вони бігли низько й швидко — і незабаром, точно дим, затуманювали сонце. Погасав його блиск, закривалося віконечко в блакитне небо, а в саду ставало безлюдно й нудно, і всі частіше починав сіяти дощ…». И в четвертій же главі: «Дні синюваті, похмурі… Цілий день я скитаюсь по порожніх рівнинах…». Опис осіни передано оповідачем через квіткове й звукове її сприйняття.
Осінній пейзаж від глави до глави міняється: мерхнуть фарби, менше стає сонячного світла. По суті, в оповіданні описана осінь не одного року, а декількох, і це постійно підкреслюється в тексті: «Пригадується мені врожайний рік»; «Ці були так недавно, а меж тим здається, що з тих пор пройшло ледве не ціле сторіччя». Картинки — спогади виникають у свідомості оповідача й створюють ілюзію дії. Однак і сам оповідач перебуває начебто в різних вікових іпостасях: від глави до глави він немов стає старше й дивиться на мир те очами дитини, підлітка і юнака, а те й очами людини, що перешагнули дійшлу вік. Але час начебто не владно над ним, та й тече воно в оповіданні якось дуже дивно.
З одного боку, воно начебто б іде вперед, але в спогадах оповідач увесь час звертається назад. Всі події, що відбуваються в минулому, сприймаються й переживаються їм як сиюминутние, що розвиваються на його очах. Така відносність часу є однієї з рис бунинской чорт.