Аналіз повести Ф. Сологуба «Маленька людина» Повість Сологуба відбиває в назві кілька контекстів. Літературне згадування, позначається в заголовку, співвіднесена з відомою традицією російської класичної літератури — подання соціального типу «маленької людини». Але ця повість є по своїй жанровій специфіці сатиричний і фантастичної, тому метафоричний зміст губиться, тому що слову «маленький» у цій повісті вертається його первісне значення — «невеликої по розмірі». Повість: крім основної сюжетної лінії, є побічні; повість фантастична: зустріч із містичним героєм, сцена перетворення; елементи комічного дозволяють говорити про те, що це ще й сатирична повість Ф. Сологуб треба традиції зображення «маленької людини», представляючи життя третього стану. Використання прийомів фантастичного зображення задано темою перетворення Не сатиричне, а іронічне осмислення проблеми соціальної нерівності й духовної бідності людини лежить проблема Пародійне зображення «маленької людини».
Сологуб в іронічному ключі представляє історію відносини російської класичної літератури до певного соціального типу. Положення «нещасного» чиновника представлено в комічній формі. Але якщо в повісті Гоголя саме парубок тільки й міг пошкодувати Акакия Акакиевича, те в добутку Сологуба, навпроти, «на службі, у департаменті, спочатку косилися, сміялися. Особливо молодь… Потім стали гарчати.
Вимовляти». «Місто — лабіринт» відбиває тему «приниженого й ображених» Достоєвського, але в Сологуба вона позбавлена пафосу жалю. Похмурий Петербург не протистоїть миру героя, він відіграє роль лише фантастичної декорації, що представляє зустріну Саранина з вірменом. Чеховське «перенесення акцентів із середовища на людину» у розробці образа «маленької людини» проявляється лише в парадоксальних сюжетних ситуаціях і мотивах, наприклад, у зображенні соціально нерівного шлюбу (він — службовець, вона — купчиха) і в «футлярному житті», доведеного до абсурду. У цій повісті концентрична система образів — персонажів. Головні герої добутку — Саранин Яків Олексійович і його дружина Аглая Никифорівна.
Саме їхні взаємини становлять основний конфлікт повести. Інші персонажі (вірмен, хлопчик, товариші по службі) становлять тільки другорядні сюжетні лінії Композиція сюжету: експозиція — подання героїв; зав’язка — сцена, де герой випиває призначене для дружини чудо — засіб; кульмінація — речення представника фірми «Срегаль і ДО0» вигідної угоди; розв’язка — зникнення героя; Композиційні особливості: членування глави не обумовлено завершенностью оповідання й не відбиває динаміку розвитку сюжету; важливу функцію в організації оповідання виконують різні види діалогу: внутрішній монолог графічно виділяються звичками; традиційна діалогічна побудова фабульних сцен Поетичні штампи («зла доля», «трагічна провина»; портрет загадкового хлопчика є пародією на романтичну демонічну зовнішність); сатирична («Аглая вже одержує по тисячі на місяць. В Аглаї завелися й ще відходи. І знайомства. І коханці. І діаманти. І екіпажі.
І будинок. Аглая весела й задоволена. Вона раздобрела ще більше. Носить черевики на високих каблуках.
Вибирає капелюшка гігантських розмірів»); літературні спогади («Мирний чиновник, що прожив тихо й безбарвно третина століття, відчув раптом у собі душу заповзятливого й вільного мисливця диких пустель, — героя Купера або Майн Рида»); каламбури («… думав, що женився по любові — до неї й до приданого»).