Аналіз проектів конституцій П. И. Пестеля й Н. М. Муравьева
Зміст
Введення
Конституційний проект П. И. Пестеля
Конституційний проект Н. М. Муравьева
Список літератури
Введення
В 1816 р. У Петербурзі молоді офіцери-дворяни створили перше російське таємне революційне суспільство за назвою «Сполучник порятунку». Через кілька років утворилося два таємних революційних суспільства — «Північне» із центром у Петербурзі й «Південне» на Україні, де служило багато офіцерів, членів таємного суспільства
У Північному суспільстві головну роль грали Микита Мурах, Сергій Трубецької, а пізніше відомий поет Кіндратій Рилєєв, що згуртував навколо себе бойових республіканців. У Південному суспільстві головним керівником був полковник Павло Пестель.
Перші росіяни революціонери хотіли підняти революційне повстання у військах, скинути самодержавство, скасувати кріпосне право й всенародно прийняти новий державний закон — революційну конституцію
Було вирішено виступити в момент зміни імператора на престолі. Після смерті Олександра I виникло міжцарів’я урядова криза, вигідний для революціонерів
Декабристи ретельно розробили свої плани. Насамперед вони вирішили перешкодити військам і Сенату принести присягу новому цареві. Потім хотіли ввійти в Сенат і зажадати опублікувати всенародний маніфест, у якому буде оголошено про скасування кріпосного права й 25-літнього терміну солдатської служби, про дарування волі слова, зборів, віросповідання й про скликання установчих зборів обраних народом депутатів
Депутати повинні були вирішити, який лад установити в країні, і затвердити її основний закон — конституцію. Якби Сенат не погодився оприлюднити революційний маніфест, було вирішено примусити його до тому силою. Повсталі війська повинні були зайняти Зимовий палац і Петропавловскую міцність, царську сім’ю повинні були заарештувати. Якщо буде потреба передбачалося вбити царя. Тим часом, так думали декабристи, з усіх боків з’їдуться в Петербург вибрані по губерніях депутати. Звалиться самодержавство й кріпосництво
Почнеться нове життя звільненого народу
Для керівництва повстанням був вибраний диктатор — старий член суспільства, гвардії полковник князь Сергій Трубецькой, один з його засновників
Але не все задумане свершилось. Удалося підняти на повстання не всі намічені полки. Серед повсталих не виявилося артилерійських частин. Диктатор Трубецької змінив повстанню й не з’явився на площу. Повсталі війська вишикувалися перед порожнім будинком Сенату — сенатори вже принесли присягу й роз’їхалися. Залучити до повстання народ декабристи побоялися: він міг би піти далі, ніж вони розраховували. Головне в тім, що декабристи були далеко від народу. Вони страшилися повсталого народу й «жахів французької революції». А далі царська картеч поклала кінець першому російському революційному повстанню
Метою даної роботи є аналіз проектів конституцій П. И. Пестеля й Н. М. Муравьева.
«Російська Правда П. И. Пестеля «
Пестель був прихильником диктатури Тимчасового верховного правління під час революції, уважав диктатуру вирішальною умовою успіху. Диктатура, по його припущеннях, повинна була тривати 10-15 років. Його конституційний проект «Російська Правда» був наказом Тимчасовому верховному правлінню, викритому диктаторською владою. Повна назва цього проекту говорить: «Російська Правда, або Заповідна Державна Грамота Великого Народу Російського, що служить завітом для вдосконалення Державного устрою Росії й утримуючий вірний наказ як для народу, так і для Тимчасового Верховного Правління».
Робота Пестеля над конституційним проектом тривала майже десять років. Його конституційний проект показав, що він був у курсі руху політичної думки свого часу
Конституційний проект Пестеля не тільки багаторазово обговорювався на засіданнях і з’їздах керівників Південного суспільства, але й до самої роботи над текстом проекту залучалися окремі члени суспільства. Мова йшла не тільки про стиль у вузькому змісті слова, але й про зміст; вносили свої виправлення й інші декабристи. На Київському з’їзді 1823 року основні положення «Російської Правди» були обговорені й одноголосно прийняті керівниками Південного суспільства. Таким чином, «Російська Правда», являючи собою плід величезної особистої праці Пестеля, у той же час є ідейним пам’ятником цілої революційної організації, обговореним і прийнятим одноголосно. Це — найбільший пам’ятник революційного минулого першої чверті XIX століття
Революцію не можна було, на його думку, успішно зробити без готового конституційного проекту
Особливо ретельно розробив Пестель думка про Тимчасове верховне революційне правління, диктатура якого, по Пестелю, була оплотом від «жахів безвладдя» і «народних міжусобиць», яких він хотів уникнути
«Російська Правда», — писав Пестель у своєму конституційному проекті, — є наказ або наставляння Тимчасовому верховному правлінню для його дій, а разом з тим і оголошення народу, від чого він звільнений буде й чого знову очікувати може… Вона містить обов’язки, на верховні правління покладені, і служить для Росії порукою, що Тимчасове правління єдине до блага Батьківщини діяти будет. недолік у такій грамоті ввергнув багато держав в ужаснейшие нещастя й міжусобиці, тому що в оних уряд діяти завжди могло по своїй сваволі, по особистим страстям і приватним видам, не маючи перед собою ясного й повного наставляння, якої б зобов’язано було керуватися, і що народ тим часом ніколи не знав, що для нього вживають, ніколи не бачив ясним образом, до якої мети прагнуть дії уряду… «В «Російській Правді» намечалось 10 глав: перший розділ — про границі держави; друга — про різні племена, Російська держава що населяють; третя — про стани держави; четверта — «про народ у відношенні до приуготовленному для нього політичному або суспільному стану»; п’ята — «про народ у відношенні до приуготовленному для нього цивільному або приватному стану»; шоста — про пристрій і утворення верховної влади; сьома — про пристрій і утворенні місцевої влади; восьма — про «пристрій безпеки» у державі; дев’ята — про уряд у відношенні до пристрою добробуту в державі; десята — наказ для складання державного зводу законів. Крім того, в «Російській Правді» було введення, що говорило про основні поняття конституції й короткий висновок, що містив «найголовніші визначення й постанови, Русскою Правдою учинені».
За свідченням Пестеля, написані й остаточно відділені були лише два перші розділи й більша частина третьої, четверта й п’ята глави були написані начорно, а останні п’ять глав зовсім написані не були, матеріал до них залишився лише у вигляді чорнових підготовчих уривків. Тому доводиться залучати додатковий матеріал для того, щоб скласти уявлення про конституційний проект Пестеля в цілому: показання про «Російську Правду», дані Пестелем і іншими членами таємного суспільства на наслідку, а також короткий виклад основних початків «Російської Правди», продиктоване Пестелем декабристові Бестужеву-Рюміну
Розберемо, насамперед, питання про те, як дозволявся в проекті Пестеля питання про кріпосне право, а потім перейдемо до питання про знищення самодержавства. Це два основних питання політичної ідеології декабристів
Пестель надзвичайно й високо цінував особисту волю людини, майбутнє Росії, по Пестелю, — це суспільство насамперед особисто вільних людей. «Особиста воля, — говориться в «Російській Правді», — є перше й найважливіше право кожного громадянина й священнейшая обов’язок кожного уряду. На ній засноване все спорудження державного будинку, і без її немає ні спокою, ні благоденства».
Звільнення селян без землі, тобто надання їм тільки особистої волі, Пестель уважав зовсім неприйнятним. Він думав, наприклад, що звільнення селян у Прибалтиці, при якому вони одержали землі, є лише «мниме» звільнення
Пестель стояв за звільнення селян із землею. Його аграрний проект докладно розроблений в «Російській Правді» і представляє значний інтерес
У своєму аграрному проекті Пестель смів об’єднав два суперечливих принципи: з одного боку, він визнавав правильним, що «земля є власність усього роду людського», а не часток осіб і тому не може бути приватною власністю, тому що «людина може тільки на землі жити й тільки від землі їжа одержувати», отже, земля — загальне надбання всього роду людського. Але, з іншого боку, він визнавав, що «праці й роботи суть джерела власності» і той, хто землю удобрив і — 4 обробив, має право володіти землею на основі приватної власності, тим більше що для процвітання хліборобства «потрібно багато витрат», і їх погодиться зробити тільки той, котрий «у поной своєї власності землю мати буде».
Визнавши за правильні обоє суперечливих положень, Пестель поклав в основу свого аграрного проекту вимога поділу земель навпіл і визнання кожного із цих принципів лише в одній з половин розділеної землі
Вся оброблювана земля в кожній волості «так передбачалося називати найбільш дрібний адміністративний підрозділ майбутньої революційної держави» по проекті Пестеля ділиться на дві частини: перша частина є суспільною власністю, її не можна не продавати, не купувати, вона йде в общинний розділ між бажаючими займатися землеробством і призначена для виробництва «необхідного продукту»; друга частина землі є приватною власністю, її можна продавати й купувати, вона призначена для виробництва «достатку». Частина общинна, призначена для виробництва необхідного продута, ділиться між волостними громадами
Кожний громадянин майбутньої республіки обов’язково повинен бути приписаний до однієї з волостей і має право в будь-який час безоплатно одержати належний йому земельний наділ і обробляти його. Це положення повинне було, на думку Пестеля, гарантувати громадян майбутньої республіки від жебрання, голоду, пауперизму. «Кожний росіянин буде зовсім у необхідному забезпечений і впевнений, що у своїй волості завжди клаптик землі знайти може, що йому їжа доставить і в якому він їжа це одержувати буде не від милосердя ближніх і не залишаючись у їхній залежності, але від праць, які прикладе для оброблення землі, йому самому приналежної яко члену волостного суспільства нарівні з іншими громадянами. Де б він не мандрував, де б счастия не шукав, але все-таки у виді мати буде, що коли успіхи старанням змінять, то у волості своєї, у цьому політичному своєму сімействі, завжди пристановище й хліб насущний знайти може». Волостная земля общинна земля. Селянин або взагалі будь-який громадянин у державі, що одержала земельний наділ, володіє їм на общинному праві, не може не дарувати його, не продавати, не закладати
Друга частина волостних земель, призначена для виробництва «достатку», перебуває в приватній власності, частиною же може належати й державі. Лише ці землі можуть купуватися й продаватися. Казенна частка цієї землі також може бути продана: «Скарбниця є у відношенні до казенної землі у вигляді приватної людини, і тому продавати казенні землі право має». Кожний росіянин, що бажає розширити своє земельне господарство, може прикупити землю із цієї другої частини земельного фонду
Для здійснення свого аграрного проекту Пестель вважав за необхідне відчуження поміщицької землі при частковій її конфіскації. Інакше його проект і не міг бути здійснений: — 5 адже в кожній волості треба було віддати у володіння селян половину землі, ця земля відчужувалася від її власників, у першу чергу від поміщиків. Мало місце відчуження землі за винагороду, мало місце й безоплатне відчуження, конфіскація. «Якщо в поміщика є 10000 десятин землі або більше, тоді відбирається в нього половина землі без усякої відплати», — говориться в одному незакінченому уривку «Російської Правди», озаглавленому «поділ земель». Якщо в поміщика було менш 10000, але не більше 5000 десятин, то тоді половина землі в нього теж відбиралася, але за неї давалася «відплата» — або грошового характеру, або земля де-небудь в іншій волості, але з тією умовою, щоб загальна кількість десятин у нього не перевищувало 5000. Таким чином, поміщицьке землеволодіння (при повнім знищенні кріпосного права!) все-таки частково зберігалося. Нещадно змітаючи підвалини фортечного-кріпацького-феодально-кріпосного суспільства, прагнучи глибоко перешикувати держава на буржуазний лад, Пестель проте не зважувався відстоювати гасло передачі всієї землі селянам
Пестель доводив антинародності самодержавства: «колишня верховна влада (для Пестеля вона в момент складання «Російської Правди» була теперішньою!) досить уже довела ворожі свої почуття противу народу російського».
Самодержавство в Росії по проекті Пестеля рішуче знищувалося. Знищувався не тільки самий інститут самодержавства, але й фізично винищувався весь царюючий будинок: Пестель був прихильником царевбивства, страти всіх без винятку членів царського будинку на самому початку революції
«Російська Правда» проголошувала республіку. Шоста глава «Російської Правди», за свідченням Пестеля, ще не була написана; у ній і повинне було говоритися про організацію верховної влади. Але чи була ця глава не написана або була вона просто знищена, невідомо. Ми не маємо викладу цього питання в «Російській Правді». Загальні республіканські установки Пестеля найбільше ясно сформульовані в «Державному завіті» — короткому викладі його конституції й у показаннях Пестеля на наслідку: «Я зробився в душі республіканець і ні в чому не бачив більшого благоденства й вищого блаженства для Росії, як у республіканському правлінні». Пестель і його однодумці «входили в замилування й, сказати можна, у захват», коли уявляли собі «живу картину счастия, якої б Росія по наших поняттях тоді користувалася», — так показував Пестель.
Пестель — прихильник ідей революційної верховної влади народу: «Народ російський не є приналежність якої-небудь особи або сімейства. Напроти того, уряд є приналежність народу, і воно засновано для блага народного, а не народ існує для блага уряду».
Всі стани в державі повинні були бути рішуче знищені й злиті «у єдиний стан цивільне». Ніяка група населення не могла відрізнятися від іншої якими-небудь соціальними привілеями. Дворянство знищувалося разом з іншими станами, і всі росіяни оголошувалися однаково «шляхетними», тобто «породженими в благо». Оголошувалося — 6 рівність всіх перед законом і визнавалася «незаперечне право» кожного громадянина брати участь у державних справах
Цивільного повноліття росіянин по конституції Пестеля досягав у віці 20 років. Всі громадяни чоловічої статі, що досягли цього віку, діставали виборчі права (жінки виборчих прав не мали) . У конституції Пестеля був відсутній який би те не був майновий ценз; ворог «аристокрации феодальної», Пестель був не меншим ворогом «аристокрации багатств», тобто політичних цензових переваг, які одержували капіталісти-власники в деяких буржуазних державах. Щоб обрати й бути вибраним, треба було бути лише повнолітнім громадянином Російської республіки. Пестель припускав, що виборці віддадуть перевагу більше освіченим людям, але цензу грамотності в нього в конституції не було: і грамотн і неписьменний мали однакове право голосування
Пестель був ворогом усякого федерального пристрою й прихильником єдиної й нероздільної республіки із сильною централізованою владою
Республіка Пестеля ділилася на губернії або області, які у свою чергу ділилися на повіти, а повіти — на волості. Щорічно в кожній волості повинне було збиратися загальне волостное збори всіх жителів, так звані земські народні збори, що вибирало своїх депутатів у різні «наместние збори», тобто місцеві органи влади, а саме:
1. у своє наместное волостное збори, 2. у своє наместное повітові збори, 3. у своє наместное окружні або губернські збори. У ці три органи влади вибори були прямі. «Із усього виявляється, — пише Пестель, що всі наместние збори як волостние, так і повітов і окружні або губернські будуть складатися зі членів, призначених в оние прямо й безпосередньо від земських зборів, чим самим і будуть всі члени всіх наместних зборів по всій точності й повною мірою самим народом избираеми». Главою наместного волостного збори були виборний «волостной проводир», а главою повітового й губернського наместних зборів — «виборні посадники».
Компетенція наместних зборів були досить широкою: вони вислухували звіти виконавчих органів влади у волості, повіті, губернії — волостних, повітових і земських правліннях, приймали й розглядали скарги на місцеве начальство, вибирали нових чиновників місцевого керування й затверджували колишніх, і взагалі займалися всіма справами місцевого значення, «до волості або повіту дотичними». Окружні наместние збори вибирали, крім того, представників у вищий законодавчий орган влади — Народне віче. Таким чином, вибори у верховний орган влади в республіці Пестеля намечались двоступеневі
Народне віче було органом верховної законодавчої влади в державі, вона було однопалатним: принципу двопалатної системи Пестель не визнавав. Виконавча влада в державі вручалася Державній думі
Народне віче передбачалося скласти з народних представників, обраних на п’ять років. Щороку переобиралася одна п’ята частина Народного віча. Голова вибирався щорічно знову зі членів, що перебувають у складі Народного віча останній рік. Тільки Народне віче мало право видавати закони, повідомляти війну й містити мир
Ніхто не мав права розпуску Народного віча, тому що воно представляло «волю» і «душу» народу вгосударстве.
Державна дума складалася з п’яти членів, вибраних Народним вічем на п’ять років. Щорічно один зі членів Державної думи вибував з її складу через витікання свого строку й замінявся іншим на вибір. Головою Державної думи був те її член, що засідає в ній останній (п’ятий) рік
Крім законодавчої й виконавчої влади Пестель виділяв владу блюстительную, що повинна була контролювати точне виконання конституції в країні й стежити за тим, щоб законодавча й виконавча влади не виходили з меж, поставлених имзаконами.
Центральним органом блюстительной влади був намічений по конституції Пестеля Верховний собор, що повинен був складатися з 120 членів, що викликалися «боярами» і обиралися довічно. Верховний собор призначав, крім того, головнокомандуючого армією під час війни
Столицею Російської республіки по «Російській Правді» повинен був стати Нижній Новгород. Він намечался як столиця по п’яти причинах: по-перше, він був розташований у центрі країни; по-друге, перебував на зручних торговельних шляхах (на Волзі) ; по-третє, Макарьевской ярмарком він з’єднував Європу з Азією в сухопутних торговельних відносинах; по-четверте, «звільнення Росії від ярма іноплемінного через Минина й Пожарського із цього міста відбулося»; в-п’ятих, «всі спогади про стародавність нижегородської дихають свободою й прямій любов’ю до Батьківщини, а не до тиранів його».
Конституція Пестеля проголошувала буржуазний принцип священне й недоторканне право власності. Вона повідомляла повну волю занять для населення, волю друкарства й віросповідання. За зміст друкованих видань винні відповідали тільки перед судом. Кожна віра могла вільно сповідатися в державі, але заборонялися деякі релігійні звичаї, наприклад багатоженство в мусульман. Становий суд, зрозуміло, відмінявся й уводився голосний суд присяжних засідателів, рівний для всіх громадян
Пестель був прихильником широкого розвитку промисловості в країні, хоча утопічне наділення всіх громадян землею заважало б у його майбутній республіці утворенню пролетаріату
Він був ворогом усякого примуса в промисловості, уважаючи, що «одні вільнонаймані працівники повинні б при всяких заводах бути вживані».
Пестель відстоював саму широку й необмежену свободу торгівлі. Границі Російської республіки повинні були по конституційному проекті розсунутися до своїх «природних меж». Погляди — 8Пестеля на національне питання були своєрідні й носили на собі печатка дворянської обмеженості. Права відділення від Російської держави інших національностей Пестель не визнавав: всі народи, що населяли Росію, повинні були, на його думку, злитися в єдиний російський народ і втратити свої національні особливості. Пестель не розумів значення національного розвитку пригноблених народів і не зумів знайти шляхів до дозволу національного питання. Правда, формально росіянин народ не мав яких-небудь переваг перед неросійськими народностями, по конституції Пестеля; всі жителі Росії незалежно від національності одержували однакові політичні права. Але в цій же конституції намечались жорстокі міри проти «буйних» кавказьких народів. «Російська Правда» пропонувала «розділити всі ці кавказькі народи на два розряди — мирні й буйні. Перших залишити в їхніх житлах і дати їм російське правління й пристрій, а других силою переселити у внутрішність Росії, роздрібнивши їхніми малими кількостями по всім російських волостях». Пестель уважав бажаної й християнізацію неросійських народів, і вселення на землі інших національностей росіян колоністів
Що стосується польського питання, те Пестель визнавав за Польщею право відділення від Росії, але при наступних умовах: у Польщі повинна відбутися революція, що знищує феодальне гноблення селян і станів, повинна бути проголошена республіка на тих же підставах, що й у Росії, по принципах «Російської Правди»‘, із загальним виборчим правом, «поділом землі» та ін. Після цього Польська республіка одержувала право на самостійне політичне існування, відділялася від Росії, але зберігала з нею самий «тісний сполучник» на мирний і воєнний час, «внаслідок якого б Польща зобов’язалася все військо своє приєднати на випадок війни до російської армії, щоб тим повною мірою довести, що почуття щирої дружби й відданості до Росії харчує т харчувати буде». План відділення Польщі уведений був в «Російську Правду» «у припущенні, що Польща заслужить самостійну незалежність учинками своїми й образом своєї дії у фатальний час Російського відродження й державного перетворення».
Такий був конституційний проект Пестеля — «Російська Правда». Це був революційний проект буржуазної перебудови кріпак Росії. Він знищував кріпосне право й самодержавство, засновував республіку замість відсталої абсолютистської держави. На ньому лежить деяка печатка дворянської обмеженості, але в цілому від являє собою своєрідний план сильного просування вперед відсталої феодально-кріпак Росії. Це був самий рішучий, радикальний з конституційних проектів, створених революціонерами-дворянами
Конституція Микити Муравьева.
Конституція Микити Муравьева використовувала досвід Західної Європи. Але вона була плодом самостійної політичної творчості на основі переробки західноєвропейського й американського політичного досвіду й застосування його до російської дійсності. Микита Мурах був глибоким знавцем сучасної йому політичної літератури, цікавився історією й сам був автором робіт історичного характеру, наприклад розбору «Історія Держави Російського» Н. М. Карамзина, «історії… » Суворова й інших робіт
Конституція Микити Муравьева на відміну від «Російської Правди» Пестеля не була обговорена всім Північним суспільством, не була проголосована й прийнята всією організацією
Працюючи над конституцією в 1821 і наступні роки, Микита Мурах уже відійшов від колишніх республіканських поглядів. Він у цей час відмінюється до ідеї конституційної монархії. Те зрушення право, що відбувся близько 1821 року в політичних поглядах Микити Муравьева, знайшов яскраве відбиття в його конституції. Колишні республіканські погляди змінилися конституційно-монархічними Класова дворянська обмеженість позначилася, насамперед, у дозволі питання про кріпосне право. Микита Мурах у своїй конституції повідомляв звільнення селян від кріпосної залежності, але одночасно виводив положення: «Землі поміщиків залишаються за ними». По його проекті селяни звільнялися без землі. Лише в останньому варіанті своєї конституції він під тиском критики товаришів сформулював положення про незначне наділення землею: селяни одержували садибні ділянки й понад це по двох десятини на двір у порядку общинного володіння. Конституція Микити Муравьева характеризувалася високим майновим цензом: тільки земельний власник або власник капіталу мав право повністю брати участь у політичному житті країни, обирати й бути вибраним. При цьому землевласник спочатку цінувався Микитою Муравьевим удвічі «дорожче» капіталіста. Пізніше Микита Мурах відмовився від подвійного цензу й увів один загальний ценз для виборців — 500 рублів. Особи, що не мали рухомості або нерухомості на цю суму, не могли брати участь у виборах. Особи, избираеми на суспільні посади, повинні були володіти ще більш високим майновим цензом: лише при виборах нижчого представника місцевого керування — волостного старшини — було відсутнє вимогу майнового цензу; до цих виборів допускалися «всі громадяни, без вилучення й розходження». Але для інших виборних посад ценз зберігався й був тим значніше, чим вище була посада; він доходив у деяких випадках до 60 тис. рублів сріблом
Жінки по конституції Микити Муравьева, як і по конституції Пестеля, були позбавлені виборчого права. Крім того, Микита Мурах мав намір увести освітній ценз для громадян Російської держави. Виборчі — 10 права одержували обличчя, що досягли 21 року. Через двадцять років після прийняття конституції передбачалося ввести обов’язкову вимогу грамотності виборця: неписьменний втрачав виборчих прав. Тому що утворення можна було одержувати тільки за плату, введення цензу грамотності було ще однією перевагою матеріально заможних виборців неспроможним. Понад цього конституція Микити Муравьева вводила ще ценз осілості: кочівники не мали виборчого права
Селянин-Общинник не вважався, відповідно до проекту Микити Муравьева, «власником»-власником, його виборче право було надзвичайно обмежене. При всіх рисах сильно вираженої класової дворянської обмеженості конституційний проект Микити Муравьева є значним пам’ятником політичної творчості революціонера-дворянина. Багато хто його положення мали позитивне значення. Треба уявити собі, який об’єктивний історичний зміст мали перераховані вище пункти конституції Микити Муравьева в безправній країні кріпосного рабства, самодержавного деспотизму, у країні «старого порядку», що ще не знала революції
Микита Мурах проектував скасування кріпосного права, робив селянина особисто вільним: «Кріпосний стан і рабство відміняються. Раб, прикоснувшийся землі росіянці стає вільним», — говорив 3-й параграф його конституції
Стани також відмінялися. «Всі росіяни рівні перед законом». Навіть релігія призивалася на допомогу, для того щоб довести глибоку шкоду старого феодально-станового підрозділу. «Поділ між шляхетними й простолюдинами не приймається, оскільки огидно Вірі, по якій всі люди брати, всі рожени благо по волі божией, усі породжені для блага й все просто люди: тому що всі слабкі й недосконалі».
Конституція Микити Муравьева затверджувала священне й недоторканне право буржуазної власності, але в ній підкреслювалося, що право власності містить у собі «одні речі»: людина не може бути власністю іншого, кріпосне право повинне бути скасоване, а «право власності, що містить у собі одні речі, — священно й недоторканно».
По конституції Микити Муравьева повинні були бути ліквідовані й багато інших феодально-абсолютистських установ. «Військові поселення негайно знищуються», говорив 30-й параграф конституції: військові селяни повинні були негайно перейти на положення казенних селян, земля військових поселень передавалася в общинну селянську власність. Питомі землі, тобто землі, на дохід з яких утримувалися члени царюючого будинку, конфісковували й передавалися у володіння селян. Всі гільдії й цехи — пережитки феодального суспільства оголошувалися ліквідованими. Відмінявся «табель про ранги», що розділяв військових і цивільних службовців на 14 класів
Національне почуття Микити Муравьева було обурено засиллям у Росії іноземців: «Цивільні чини, запозичені в німців і нічим не відрізняються між собою, відміняються сходственно із древніми постановами народу російського». Всі назви станових груп (дворяни, міщани, однодворці й ін.) відмінялися й замінялися назвою «громадянин» або «росіянин». Поняття «росіянин» по конституції Микити Муравьева не ставиться безпосередньо до національності — воно означає громадянина Російської держави
Поняття Батьківщини і її захисту вознесенсько конституцією Муравьева на більшу висоту: «Кожний Росіянин зобов’язаний носити суспільні повинності — коритися законам і владі батьківщини, бути завжди готовим до захисту Батьківщини й повинен з’явитися до прапорів, коли затребує того закон».
Конституція Микити Муравьева затверджувала ряд буржуазних воль: вона проголошувала волю пересування й занять населення, волю слова, печатки й волю віросповідань
Відмінявся становий суд і вводився загальний суд присяжних засідателів для всіх громадян
Як обстояло справа із царською владою? Конституція Микити Муравьева була обмежено-монархічною. Але отут все-таки необхідно зробити застереження: у крайньому випадку Микита Мурах припускала введення республіки. «Якби імператорське прізвище, — показав він на наслідку, — не прийняла конституції, те як крайній засіб я припускав вигнання оной (прізвища) і речення республіканського правління».
Законодавча, виконавча й судова влади в конституції Микити Муравьева були розділені. По конституції Микити Муравьева імператор є тільки «верховний чиновник російського уряду», він є представником тільки виконавчої влади, законодавчої влади імператор не мав. Треба уявити собі, як різко змінило це визначення колишнє положення, у якому протиріччі перебувало воно з феодальними твердженнями про «божественність» необмеженої царської влади й цілковитої безкарності всіх деспотичних дій «від бога помазаного» пануючи
Імператор одержував велику платню «8 млн. рублів у рік» і якщо йому завгодно, міг за свій рахунок містити придворний штат (ніяких додаткових засобів йому для цього не давалося) . Микита Мурах добре розумів, наскільки шкідливий була роль придворної камарильї, її інтриг і впливів у політику царського уряду. Тому його конституція трактувала всю придворну челядь — всіх камергерів, гофмаршалів, гофмейстерів, обершенков і т.д. — як особистих служників пануючи. Всі царські придворні по конституції Муравьева втрачали виборчого права
Імператор командував військами, але не мав права не починати війни, не містити миру. Імператор не міг залишати території імперії, інакше він втрачав імператорського сану
Декабристи добре знали, яке було реакційне значення постійних поїздок імператора за кордон, де вершилися справи Священного Сполучника. Треба було перешкодити майбутньому імператорові знаходити опору в реакційних силах Європи
Майбутня Росія представлялася Микиті Муравьеву, на відміну від Пестеля, федеральною державою, вона був прихильником державного устрою Північно-Американських Сполучених Штатів. Імперія ділилася на окремі федеративні одиниці, які Мурах називала державами. Всіх держав (і областей) було п’ятнадцять. У кожній державі була своя столиця
Столицею федерації повинен був стати, як і в Пестеля, Нижній Новгород місто, славний своїм героїчним минулим під час польської інтервенції XVII в., центр країни
Верховним органом законодавчої влади повинне було стати Народне віче. Воно складалося із двох палат: верхня палата звалася Верховної думи, нижня називалася палатою народних представників
Усякий законопроект повинен був три рази читатися в кожній палаті. Читання повинні були бути розділені, принаймні, трьома днями, що присвячуються обговоренню закону. Якщо законопроект приймався обома палатами, він ішов на подання імператорові й лише після його підпису одержував силу закону. Імператор міг повернути неугодний йому законопроект у палати зі своїми зауваженнями, тоді законопроект обговорювався вдруге; у випадку вторинного прийняття законопроекту обома палатами проект одержував уже силу закону й без згоди імператора. Таким чином, прийняття закону могло бути відстрочене імператором, але не могло бути їм самовільно відкинуто. По конституції Микити Муравьева імператор мав, таким чином, тільки право так званого суспензивного вето
У державах також існувала двопалатна система
Законодавча влада в кожній системі належала законодавчим зборам, що складалися із двох палат палати виборні й Державної думи. Держави ділилися на повіти
Начальник повіту називався тисяцким. Посада ця, як і всі інші посади в керуванні державою, була виборною
Судді також були виборними
Конституція Микити Муравьева, будь вона уведена, пробила б величезний пролом у твердинях феодально-абсолютистського ладу й серйозно розхитала б його основи. Вона розв’язала б класову боротьбу в країні. Ліквідувати до кінця залишки феодалізму набагато легше в конституційної, ніж в абсолютної, монархії. Це історичне значення конституційної монархії зазначена енгельсом: «… боротьба феодалізму з буржуазією не могла бути доведена до рішучого кінця в старій абсолютній монархії, а тільки в конституційній монархії».
Проект конституції Микити Муравьева, незважаючи на яскраві риси класової дворянської обмеженості, повинен бути визнаний прогресивним для свого часу
Микита Мурах добре усвідомлював, яке скажений опір старих сил може зустріти введення його конституційного проекту. Він уважав, що в боротьбі за нього прийде скористатися силою зброї
Список літератури:
1. Історія СРСР, 1861-1917гг., Освіта, 1989р. ;
2. Литвак, Реформи й революції в Росії, Освіта, 1988р. ;
3. журнал «Історія СРСР»;
4. журнал «Питання історії».