Аналіз уривка з роману Достоєвського «Злочин і покарання» (Сон Раскольникова на каторзі).
«Злочин і покарання» займає особливе місце у творчості Достоєвського. Ніколи раніше він так широко не зображував убогість і страждання знедолених, бесчеловечье й жорстокість сучасного життя
Роман виріс на основі глибоких і сумних роздумів письменника над найважливішими проблемами часу. Достоєвського цікавлять, насамперед, моральні наслідки повсюдного зубожіння, ріст злочинності й народного пияцтва, викликані реформою 1861 року
Достоєвський гостро усвідомлював, що повсякденне, буденне життя буржуазного міста не тільки народжує матеріальну вбогість і безправ’я, але й викликає до життя в мозку людей різного роду фантастичні ідеї. От і в розумі Родіона Раскольникова, головного героя роману, зароджується теорія, що допускає «кров по совісті». По цій філософській ідеї люди діляться на два розряди: «тварини тремтяче», або властиво матеріал, що створює собі подібних і звик до слухняності, і незвичайним людям, зусиллями яких рухає прогрес. Ця теорія дала йому право вбити людини, старуху-процентщицу. Розкольників вірив, що злочин його буде зроблено «в ім’я порятунку людства».
Однак при зіткненні з життям теорія двох розрядів людей починає валити. Виснажений страхом викриття, розкольників переглядає своє місце в теорії. Головний герой розуміє, що він — аж ніяк не Наполеон, що на відміну від свого кумира, що спокійно жертвував життями десятків тисяч людей, не в можливості попоратися зі своїми почуттями після вбивства однієї «паскудненької старушонки». Розкольників намагається визначити, де ж він зробив помилку. «Старушонка дурниця! — думав він гаряче й рвучко, — баба напевно що й помилка, не в ній справа. Баба була тільки хвороба… я переступити скоріше хотів… я не людини вбила, я принцип убила! Тільки й зумів, що вбити. Та й того не зумів, виявляється». Принцип, через який намагається переступити головний герой, — це совість. Стати «владарем» йому заважає доброта його душі. Розкольників усе більше думає про каяття, і не випадково змушує Соню Мармеладову читати євангельську притчу про воскресіння Лазаря. Злочинець мучається, але любов до Соні спонукує його зізнатися в убивстві. Однак і на каторзі Розкольників усе ще впевнений, що теорія правильна, просто він себе помилково не до того розряду відніс, за що й розплачується
І от Раскольникову сниться сон, що допомагає йому зробити останній крок — свідомо відмовитися від своєї теорії. «Йому марилося у хворобі, нібито увесь світ засуджений у жертву який-небудь страшної, нечуваної й небаченої моровой виразці… Люди … ставали негайно ж біснуватими й божевільними. Але ніколи, ніколи люди не вважали себе так розумними й непохитними в істині, як уважали заражені…Люди вбивали один одного в якійсь безглуздій злості» цей фрагмент оголює перед нами внутрішню сторону всього случившегося з Раскольниковим. Герой бачить «ідеологічний» сон, повне здійснення своєї «проклятої мрії». Достоєвський наповнює цей сон глибоким символічним змістом. Письменник указує на страшну небезпеку для людства-«трихіни», які приводять до втрати всіх моральних норм, всіх критеріїв добра й зла
Сон протиставляється теорії Раскольникова. Якщо раніше він уважав, що «людей з нової мислею незвичайно мало народжується», то в сні говориться, що мир страждає від недоліку чистих людей. «Урятуватися в усьому світі могли тільки кілька людей, це були обрані, призначені почати новий рід людей і нове життя, обновити й очистити землю».
Жаль усьому миру й збагнення руйнуючої й самонищівної сутності егоїзму, зла, ненависті допомагають Раскольникову позбутися від «трихинов» своєї душі, вилікувати від хвороби й воскреснути для нового життя
Роман «Злочин і покарання» — це добуток, присвячений історії про те, що як метається людська душа йшла через страждання й помилки до збагнення істини. Достоєвського цікавлять проблеми добра й зла, сутність людини, падіння й відродження душі людини. Його позиція — гуманізм, любов до людини, хто б він не був. Тому він дає можливість своєму грішному героєві прозріти й жахнутися вчиненому, повірити в любов і відродження своєї душі.