Аналіз вірша А. А. Ахматовій «Мені голос був. Він кликав утешно»

Аналіз вірша А.А.Ахматовій ''Мені голос був. Він кликав утешно.'' Вірш ''Мін голос був. Він кликав утешно'' було написано в 1917 році. Цей добуток увійшло в збірник віршів ''Біла гвардія'', у якому особисті переживання Ганни Ахматовій пов'язані з подіями війни й революції, що наближається.

На зміну інтонаціям живої розмови приходить ''одична, пророчо-піднесена'' манера листа, переважають класичні віршовані розміри. У цей період у лірику Ахматової включається ''пушкінський шар'', вірші насичуються цитатами й образами пушкінської поезії, а також інших класичних поетів і знаменитих сучасників Стиль Ахматової з'єднав у собі традиції класики й новітній досвід російської поезії. Події сучасності завжди знаходили відгук в ахматовской ліриці, у тому числі й події політичні. У віршах відкрито говориться про неприйняття революційних подій, одночасно із цим - про неможливість залишити Батьківщину в дні випробувань. У важкі роки революції багато поетів емігрували за рубіж. Як ні важко було Ахматовій, але вона не покинула свою країну, тому що не мислила свого життя без Росії:

  • Мені голос був
  • Він кликав утешно,
  • Він говорив:
  • Іди сюди,
  • Залиш свій край глухої й грішний,
  • Залиш Росію назавжди.
  • Але равнодушно й спокійно
  • Руками я замкнула слух,
  • Щоб цим мовленням невартої
  • Не опоганився скорботний дух

Любов до Батьківщини в Ахматової не предмет міркувань. Вона вважала, що якщо буде Батьківщина, то буде й ціль у житті, і творчість, і діти. Автор була чесним і щирим виразником лих, нещасть свого століття. Основна тема добутку: патріотизм, неприйняття революції й духовний стоїцизм, тобто твердість і мужність героїні. Головна любов А. Ахматовій була любов до рідної землі: лягав у неї й ставав нею, того й кличемо так вільно своею. Ідея добутку в тім, щоб завжди бути зі своєю країною, не ''кидати її при першій же небезпеці'', а захищати й залишатися вірної до кінця. Автор використовує такі епітети, як ''глухий і грішний'', ''чорний сором'', ''утешно, равнодушно й спокойно''. Завдяки цим засобам виразності А. Ахматова показує глибокий психологізм, щирі почуття гіркоти, суму, неприйняття війни, насильства й протиставлення приватного життя. Ганні Ахматової був властивий трагічний дарунок. Він дозволив їй з великою поетичною силою передати події революції, терору, війни, змушеного мовчання, як особисту трагедію, і, одночасно, як трагедію народу, країни. У важкі роки революції багато поетів емігрували із країни, але А. Ахматова , будучи щирою патріоткою й люблячою своєю Батьківщиною жінкою, залишилася в Росії й продовжувала в нелегкий час писати вірші. Долю свою Ахматова назавжди зв'язала з долею рідної землі, і коли після революції - прийшла настав час вибирати, вона не коливалася: залишилася з рідною країною, снародом.


Загрузка...