Аналіз вірша А. С. Пушкіна «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…» Є завжди щось особливе Шляхетне, лагідне, ніжне, Запашне й граціозне в Усякому почутті Пушкіна В. Г.Бєлінський Незадовго до смерті Пушкін написав добуток «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…» Ліричним героєм даного вірша є сам автор. Сюжет вірша становить його доля, осмислена на тлі історичного руху. Кожний поет замислюється про своє місце в цьому світі, про відносини із суспільством, з його читачами.
Він хоче бути впевнений у тім, що його творчість не була даремним, що пам’ять про нього збережеться: «Ні, весь я не вмру…» Пушкін як би підбиває підсумок своєму творчому шляху У цьому вірші розкрита тема поета й поезії, проблема поетичної слави, подолання смерті через популярність. Поет пишався тим, що його поезія була вільною: «Що в моє жорстоке століття восславил я волю…» Він писав не заради слави, а вважав, що: » Поезія-Це безкорисливе служіння в ім’я людства». Це вірш можна представити в яскравих і сірих тонах, тому що, з одного боку, створена врочиста атмосфера, радість того, що мистецтво буде жити вічно: «До нього не заросте народна стежка», а з іншого боку, це ж є його останнім словом, кінцем творчості Пушкіна По своїй темі й побудові вірш А. С.Пушкіна близько до вірша Державіна «Пам’ятник» і Квінта Горация «Я спорудив пам’ятник», але Пушкін відступив від колишніх образів. Добуток наповнений безмежною любов’ю до Росії, до читача, вірою в могутність поетичного слова, усвідомленням виполненого боргу перед народом Я вважаю, що творчість Пушкіна — це невичерпне джерело, що дає духовні знання не одному поколінню людей. Воно відкриває добрі почуття, що допомагають усвідомлювати й любити життя.