Аналіз вірша «ДО***» («Я не принижуся перед тобою…»)
Любов займає важливе місце у творчості багатьох поетів. Велика увага цій темі приділяв і Михайло Юрійович Лермонтов.
Стих «ДО***» («Я не принижуся перед тобою…»), написане в 1832 році, присвячене Наталі Федорівні Івановій, у яку тоді був закоханий молодий поет. У Твір мова йде про розчарування, про нерозділену любов, про зраду дівчини, що не оцінила підняті почуття ліричного героя, тобто самого автора. Ображений у своїх почуттях, поет дорікає улюблену в тім, що вона була не чесна з ним, не виправдала його надій, а лише кокетувала, віднімаючи той час, що він міг витратити на творчість:
Як знати, бути може, ті мгновенья,
Що протекли в ніг твоїх,
Я віднімав у вдохновенья!
Тепер герої бачить у дівчині тільки лицемірство й подання, яких він раніше не зауважував:
Навіщо ти не була спочатку,
Какою стала зрештою!
Ця ситуація змінила відношення Лермонтова до жінок. Його розчарування в любові з’ясовне й не може не викликати співчуття. Героїня не оцінила по достоїнству щирість і силу почуттів поета, він з гіркотою усвідомив це й тепер, напевно, уже ніколи не зможе бути в любові щасливим і безтурботним:
Иль жінок поважати можливо,
Коли мені ангел змінив
Лермонтов продовжує вважати свою улюблену найкращої, незважаючи на її зраду. Якщо навіть вона — ангел, на його думку, — так надійшли, то які ж всі інші.
Героя відрізняють такі якості, як волелюбність і гордість. Тому, незважаючи на сильне, глибоке почуття, він більше не хоче принижуватися й бути рабом своїх емоцій:
Ти забула: я волі
Для заблужденья не віддам
Наталі Іванової поет присвятив багато віршів. «ДО***» — це останнє ліричне послання, що поет написав для неї. В основ Твір покладений прийом антитези: щира любов протипоставлена підступній зраді, а юнацькі надії — сумному розчаруванню. Автор використовує яскраві виразні засоби, які допомагають йому передати складний щиросердечний стан: епітети («дарунок чудесний», «підступну зраду»), метафори («пожертвував я року твоїй посмішці й очам», «мгновенья…я віднімав у вдохновенья», «тобі я душу віддавав»), іносказання («ангел», «безсмертя»), гіперболи («цілий мир зненавидів», «у страсті стану клястися всім», « я був готовий…цілий мир на битву кликати»).
Стих написаний чотиристопним ямбом з використанням перехресної рими. У ньому немає розподілу на строфи. Михайло Юрійович часто вживає риторичні вигуки й питання. Також тут зустрічаються анафори: («И так пожертвував я року…- И так я занадто довго бачив…», «Навіщо так ніжно обіцяла…- Навіщо ти не була спочатку…»). Всі ці особливості Твір створюють ефект схвильованого мовлення, наповненої глибоким почуттям. Створюється враження, що стих був написаний на одному подиху
Мені дуже сподобався вірш М. Ю. Лермонтова «ДО***». Я думаю, це одне із самих емоційних і щирих добутків великого поета 19 сторіччя.