Аналіз вірша К. Д.Бальмонта «Я не знаю мудрості» Вірш К. Д.Бальмонта «Я не знаю мудрості» написано в 1902 році. Воно входить у збірник «Тільки любов» (1903 рік), що поряд з іншими книгами («Палаючі будинки», «Будемо як сонце») усталив авторитет К. Д.Бальмонта як одного із провідних поетів символістського напрямку У віршах поета переважають мотиви неприйняття миру, меланхолія, скорбота, але для нього характерні й риси імпресіонізму: здатність передати мить, твердження скороминущості життя, мінливість настроїв.
Всі ці риси й мотиви ми можемо простежити в даному вірші: «У кожній скороминущості бачу я мири,/Повні мінливої райдужної ігри». Даний вірш складається із двох чотиривіршів. Залежно від закінчення — чоловіча рима, по розташуванню рядках — суміжна рима. Також у цьому вірші використовується анафора — у другому чотиривірші використовується займенник «я»-«я адже тільки», «я адже тільки», «я кличу». У першому чотиривірші в другому й третьому рядках повторюється слово «скороминущість», а в другому чотиривірші в другому й третьому рядках — фраза: «я адже тільки хмарина». У вірші використовуються питальні й окличні речення й психологічна пауза — умовчання, причому всі ці прийоми перебувають у другому чотиривірші. Також використовуються метафори: «хмарина, повне вогню» і епітети: «мінливий райдужної гри». Всі перераховані прийоми надають віршу особливу музикальність, легкість.
«Вслухуючись довго й пильно в різні звуки, — писав Бальмонт, — удивляючись любовно в окремі букви, я не можу не підходити до відомим угадуванням, я ладу зі звуків, складів рідного свого мовлення заповітну каплицю, де все виконано поглибленого змісту й проникнення». Тепер дивно, чому даний поет більше інших символістів музичний Вірш «Я не знаю мудрості» не стільки передає думки й почуття автора, скільки будить у читачі його власні. Але воно звернено не до всім, не до читача-споживачеві, а читачеві — творцеві, співавторові, мрійникові, що зможе продовжити те, що недосказав автор, наприклад, продовжити фразу «Я кличу мрійників».