Багато віршів присвятив М. Ю. Лермонтов темі батьківщини. За всіх часів поети зверталися до цієї теми: одні прославляли народ і його перемоги над ворогами своєї вітчизни, інші захоплювалися її природою. Лермонтов, продовжуючи розвивати ідеї Радищева й Пушкіна, мріяв побачити свою країну квітучий і вільної, народ — сильним і щасливим. Поет нескінченно любить свою батьківщину У вірші «Хмари» Лермонтов спочатку порівнює себе із хмаринками («мчитеся ви, начебто як я ж, вигнанці»), а потім протиставляє себе їм («далекі вам страсті й далекі страждання»).
У хмар немає батьківщини, а поетові дуже жаль розставатися з «милою північчю», з місцями, де залишаються його друзі й однодумці. У вірші Лермонтов називає причини можливого гоніння людини. Що може змусити ліричного героя покинути милий край? Серед причин, крім «долі рішення», Лермонтов називає все те, що виходить від людини: заздрість, плітки, злість, злочини й найстрашніше — наклеп:
- Хто ж вас жене: чи долі рішення?
- чиЗаздрість таємна? злість ль відкрита?
- Або на вас обтяжує злочин?
- Або друзів наклеп отрутна?
Як же повинен бути самотня така людина! На кого йому сподіватися?
Поет не дає відповіді, а в заключній строфі звучить слово «ні»:
- Ні, вам знудили ниви марні…
- Далекі вам страсті й далекі страждання;
- Вічно холодні, вічно вільні,
- Немає у вас батьківщини, немає вам вигнання
У вірші виражена думка про роз’єднаність природи й людини. Ця думка розкривається в ряді натяків, недоговоренних протиставлень: вільна природа — скований владою поет-вигнанець, холодність — полум’яність, нечутливість — страждання. Через весь вірш проходить думка, що поет не віддав би своїх страждань за безтурботність, не проміняв би тяжку долю вигнанця на холодне блаженство. Хмари — символ волі й вічного пошуку. Поет зображує страждання ліричного героя, змушеного стати вигнанцем.
Мотив вигнання передає драму цілого покоління передових людей 1840-х років. Почуття особистої несвободи, почуття самітності — от що з особою силою звучить у фіналі вірша «Хмари».