Аналіз вірша Пушкіна «Село» Вірша 1823-1836 Пушкіна

Аналіз вірша Пушкіна "Село" У вірші «Село» Пушкін виступає проти кріпосного права. Щоб яскравіше й різкіше підкреслити всю несправедливість і жорстокість кріпосного права, Пушкін у побудові вірша прибігає до прийому протиставлення. У першій частині вірша дана світла, мирна картина села. З великою любов'ю й теплотою Пушкін говорить тут про сільську природу, про тишу, що розташовує його до занять наукою й поезією, викликає в ньому приплив творчої енергії, морально його очищає. Далі треба різкий перехід до другої частини вірша, де поет зі збурюванням указує на безправне положення пригнобленого кріпосниками селянства Іменуючи себе «іншому людства», Пушкін говорить про «дикий барстве», що шляхом насильства «привласнило собі й праця, і власність, і час хлібороба». На нещадній експлуатації селянства ґрунтувалося господарство й благополуччя панівного класу феодально-кріпосницької держави Все це обурює поета до глибини душі, і з його вуст зриваються гіркі слова: «ПРО, якщо б голос мій умів серця тривожити!

» Його полум'яне бажання - побачити «народ непригноблений» і зійшов над його країною «прекрасну зорю волі освіченої». По своїй композиції й мові вірш «Село», представляє гаряче мовлення поета-громадянина, що виражає погляди й почуття передових людей свого часу. Це досягається рядом поетичних прийомів. Вірш починається звертанням до села, як і годиться в ораторському мовленні. Друга й третя строфи мають те саме побудову: «Я твій: я проміняв... Я твій: люблю цей темний сад...

» У другій частині вірша той же ораторський прийом повторення: «Тут барство дике... Тут рабство худе... Тут тяжкий ярем... Тут діви юні...» Ораторським прийомом є й наявність наприкінці його окличних і питальних речень Різний зміст двох частин вірша визначило й по-різному образних засобів мови поета Інтонація мовлення в першій частині вірша спокійна, рівна, дружня. Поет ретельно підбирає епітети, передаючи красу сільської природи. Село для поета -«притулок спокою, праць і вдохновенья». Він любить «мирний шум дубров», «тишу полів», «темний сад з його прохолоддю й квітами», «луг, заставлений запашними скиртами», «двох озер блакитні рівнини». Кожний епітет точний.

Він або барвистий («двох озер блакитні рівнини»; «ниви смугасті»), або емоційно^-оцінний («ледарство вільну», «свободною душею»). У другій частині інтонація інша. Мовлення стає схвильованою. Поет підбирає влучні епітети, дає виразну мовну характеристику: «барство дике», «на пагубу людей вибране долею», «невблаганного власника».

Селянство - це «рабство худе», приречене тягнути «тяжкий ярем до труни», це «двірські юрби змучених рабів». Вплив класицизму, що ще позначалося в той час у російської поезії, видно й на вірші «Село», воно проявляється в тоні мовлення - піднятому, ораторському, у використанні слов'янізмів (цей, лоно, рибалку, тяжкий ярем і ін.), античних образів («двір цирцей», «оракули століть»). Віршем «Село» користувалися члени таємних політичних суспільств для пропаганди своїх ідей.