Аналіз вірша В. В. Маяковського «Незвичайна пригода, що було з Володимиром Маяковським улітку на дачі» Маяковський В. В

Аналіз вірша В. В. Маяковського "Незвичайна пригода, що було з Володимиром Маяковським улітку на дачі"
Якщо в передреволюційних віршах Маяковського усе більше й більше підсилювалися трагічні ноти, то після жовтневої перемоги робітничого класу починає звучати бойовий, закличний, мажорний початок, з особою силою виражене в знаменитому вірші «Надзвичайна пригода, що було з Володимиром Маяковським улітку на дачі», написане в 1920р. В. Маяковський уже не сумнівався в тім, що його мистецтво потрібно народу, що воно необхідно країні. Як капітан, що є душею й серцем корабля, так і поет, у розумінні Маяковського, виконує велику й відповідальну справу: керує серцями й розумами людей на одному великому кораблі, називаному країною: Серця - такі ж мотори. Душа - такий же хитрий двигун, - затверджує поет. Так виникає в Маяковського у вірші «Надзвичайна пригода...» тема двох сонець - сонця світла й сонця поезії, що розвивається в Твір й далі, знаходячи дуже точне й точне втілення в поетичному образі «двостволки сонець», з одного стовбура якої вириваються снопи світла, а з іншого - світло поезії. Перед силою цієї зброї падає ниц «стіна тіней, ночей в'язниця». Поет і сонце діють спільно, переміняючи, друг дуга. Поет повідомляє, що коли «утомиться» і захоче «прилягти» Сонце, то він «у всю світає могти - і знову день трезвонится».

Для вірогідності поет називає конкретне місце дії. Сонце у вірші є метафоричним образом поета («Нас, товариш, двоє»). Поет призиває «Світити завжди, світити скрізь...», бачачи в цьому основне призначення поета. Поет широко користується прийомами уособлення й гротеску («крокує сонце в поле», «хоче ніч прилягти», «тупа сонница»). Поет принижує образ сонця на відміну від ненавидимих їм ліричних поетів

Отже, поезія потрібна, мало того, вона просто необхідна людям, як сонце. І тут не випадкове порівняння теперішньої поезії зі світилом, що здавна вважалося символом життя на землі, без якого не було б ні тепла, ні світла. Вірші зігрівають душу кожної людини, наповнюючи її вічним вогнем життя, змушуючи усвідомити себе невід'ємною частиною величезного миру.


Загрузка...