Анненская А. Н.: Франсуа Рабле. Його життя й літературна діяльність Розділ 6. країна не могла дати ні найменшого продовольства його військам, а коли з’являлися припаси, подвозимие морем, голодні жителі з мужністю розпачу накидалися на них і відбивали їх в імператорських загонів.
За два місяці імператор, не давши жодного бою, втратив від хвороб і виснаження 20 тисяч чоловік і примушений був залишити Францію. Герцог Нассауский також відступив після безуспішної спроби взяти приступом Перонну. «Джерело: svr-lit. ) дозволу повернутися в ряди цього ордена, Рабле, імовірно, мав на увазі оселитися саме в цьому монастирі. Він дійсно вступив у число його ченців і із захватом описував його в посланні до кардинала Шатильону. «Це,- пише він,- райське житло по благорастворенности повітря, приятству, тиші, зручностям, безневинним задоволенням сільського й землеробського життя». Крім спокою, Рабле міг постійно користуватися в цьому зручному притулку й суспільством своїх друзів і однодумців.
На початку 1537 року етьен Частці, запідозрений в убивстві своєї дружини й переслідуваний судом, приїхав у Париж під заступництво короля. Король помилував його, і з радощів той задав великий бенкет, на якому були присутні Бюде, Маро й Рабле, «Рабле — честь медицини, лікар, що може викликати мертвого від дверей могили й повернути його до світла»,- як писав Частці в одному своєму віршованому посланні «Джерело: svr-lit.) університету, де він одержав учений ступінь доктора медицини й потім протягом двох років читав лекції: викладав і коментував «Прогностиков» Гіппократа й викладав анатомію. Рабле був одним з перших анатомів, що робила демонстрації на трупах. У збірнику латинських віршів Частці, надрукованих у Ліоні в 1538 році, перебуває епітафія на могилу один повішеного, котрий був розкритий Рабле в присутності численної аудиторії. Автор говорить від імені повішеного, котрий радується, що труп його дав привід присутнім придбати так багато повчальних і цікавих знань. Він призначався зробитися игрушкою вітру й добичею воронів, і раптом його виставили в амфітеатрі, ціла юрба іменитих громадян зібралася довкола нього, він залучав до себе загальна увага, його оточували пошаною, вона придбав славу.
Він дуже жалує свого товариша по шибениці: труп цього нещасного був розкритий іншим лікарем, таким недосвідчен і некрасномовним, що він сам здавався холодний і німим, як мрець «Джерело: svr-lit.) зі старими друзями, почасти необхідність стежити за друкуванням двох перших частин свого роману, які продовжували вимагати нових і нових видань «Джерело: svr-lit.
) коливна політика Франциска обтяжуючим образом діяла на розуми. У перші роки свого правління, у значній мірі під впливом сестри своєї, Маргарити Валуа, Франциск відмінювався на сторону вільної думки, вільного дослідження релігійних питань. Протестантський рух у Німеччині представлялося йому фактом найвищою мірою втішливим, тому що воно послабляло його ворога, Карла I. Мало того, навіть дружні зв’язки з невірними, з турками не здавалися йому справою гріховним, і після нещасної битви під Павии він послав Солиману свій перстень із реченням оборонного й наступального сполучника проти імператора. У Парижу він вів постійну боротьбу із Сорбонною й своею владою врятував багатьох жертв її бузувірства; завдяки його захисту залишилися живі: Лефебр, якому загрожувала смерть за єресь, висловлену їм із приводу Магдалини; Маро, талановитий поет; перекладач псалмів етьен Частці й багато хто інші. Він наближав до себе гуманістів, начебто братів Дю Беллі, і вченого Бюде, що був його бібліотекарем, із задоволенням дивився комедії, у яких представлялася бійка Лютера з татом, зачитувався романом Рабле, приймав від Цвингли присвята його книги «Щира й помилкова релігія». Щоб мати противага ненависному йому впливу Сорбонни, Франциск вирішить улаштувати College de Fra»Джерело: svr-lit.
) цілком підкоряв політиці. А політика його відрізнялася нестійкістю, безпринципністю, крайнім опортунізмом. У той час як Маргарита й брати Дю Беллі змінювали його на сторону віротерпимості, сполучника з Англією, енергійної підтримки протестантів,- мати його, Луїза Савойская, і герцог Монморанси повторювали йому про необхідність придбати дружбу тата за допомогою строгих переслідувань єретиків. Франциск коливався між цими двома впливами, відмінюючись те в ту, то в іншу сторону, дивлячись по ходу воєнних дій проти Карла V або своїх особистих справ. З 1534 року у Франції починаються гоніння проти єретиків: їх катують і палять десятками й сотнями в Парижу, у Меце, у Нанси. В 1535 році Франциск на настійну вимогу Сорбонни видав неймовірний ордонанс, що запрится друкарство,- ордонанс, що, втім, ніколи не був та й не міг бути наведений у виконання.
Хвороба, що почала підточувати сили Франциска задовго до його смерті, позбавляла його всякої моральної енергії. А тим часом при дворі утворювалася партія дофіна, партія благо мислячих, строгих католиків, прихильників усього іспанського, не крім і інквізиції.
Корячись її вселянням, король відмовився від усякої підтримки протестантів, зобов’язався допомагати імператорові в його війнах проти турків, а усередині країни все частіше й частіше уступав Сорбонне й фанатикам-католикам. Багаття запалали в Тулузі, Ажані, Руане й Блуа. Маро, секретар Маргарити Валуа, улюбленець двору, примушений був бігти із Франції, тому що Сорбонна обвинуватила його в єресі за його переклад псалмів на французьку мову. Де Перье, сміливий і талановитий автор дотепних діалогів «Cymbalum Mu»Джерело: svr-lit.) від попередніх.
Зміни стосувалися не сутності оповідання, а окремих фраз і виражень. Деякі виправлення викликані були бажанням автора згладити склад, але більшість обумовлювалася сумними обставинами часу, страхом піддатися переслідуванню. Тому що головними ворогами Рабле й взагалі гуманістів були члени Сорбонни й клерикали, то на догоду їм слова «Сорбонна», «теолог» і всі похідні від них були виключені або замінені словами «софіст», «учений» і різними іншими, більш-менш удалими. Деякі виправлення зроблені, мабуть, на догоду королівської влади; так, фраза «іноземні народи дивуються терпінню або, краще сказати, дурості французьких королів» з’явилася у виданні 1542 року без слова «дурості».
В описі низьких посад, які різні чудові люди займають на тім світлі, імена французьких королів замінені іншими: замість Карла Великого поставлений Нерра, замість Пепина — Тигран і т. п. Деякі вираження, які могли здатися блюзнірськими, зовсім опущені Після смерті Гильома Дю Беллі молодший брат його, єпископ Монский, надав Рабле прихід у своєму єпископстві. Рабле, як і багато священиків того часу, користувався доходами із цього приходу, але не був зобов’язаний жити в ньому й виконувати священникові обов’язки.
Він як і раніше проводив більшу частину часу в Ліоні або Парижу й, крім виправленого видання перших двох книг свого роману, приготував до печатки й третю книгу. Випустивши у світло цю третю книгу на початку 1546 року, Рабле, незважаючи на те, що одержав від короля дозвіл друкувати її, побоявся залишатися у Франції й з радістю прийняв запрошення зайняти місце лікаря при міській лікарні в місті Меце.