Антисери Д., Реалі Дж. Західна філософія від джерел до наших днів
Просвітительський матеріалізм: Ламерти, Гельвеций, Гольбах
не заглиблюється в непідконтрольні метафізичні теорії, не допускали й думки про те, що розумова діяльність (або душу, або дух) може залежати причинним образом від матерії. Однак якщо в Дідро матеріалізм ще є програмою досліджень, у Ламетри, Гельвеция й Гольбаха він з’являється як теорія, що претендує на істинність, оскільки вона ґрунтовно підкріплюється успіхами наук і, особливо, досягненнями медицини. Таким чином, Декартова res cogita) рр. стажується в прославленого лікаря, хіміка й ботаніка Германа Бургаве ( 1668-1738), відомого атеїста й спинозиста, що затверджував, що життєві процеси можна звести до формул і виразити хімічними термінами. В 1745 р. Ламетри публікує роботу «Природна історія душі» («Трактат про душ»). В «Вступному слові» він затверджує: «Усе, що не добуто з лона самої природи, усе, що не є феноменом, причиною, наслідком — одним словом, наукою про речі, — ніякого відношення до філософії не має й походить із далекого їй джерела». Тому «писати для філософа означає… учити матеріалізму!» Ламетри відзначає, що матеріалізм у його дні вважається більшим злом. Він ставить риторичне запитання: «А якщо матеріалізм добре обґрунтований, якщо він є очевидним результатом всіх спостережень і досвіду самих великих філософів і медиків, якщо ця система була оголошена тільки після уважного вивчення природи, тщательнейшего обстеження тваринного миру й глибокого дослідження людини у всіх його станах і протягом всього життя? lt;…gt; Коштуючи перед самою істиною, невже ми не побажаємо, зробивши зусилля, нагнутися й підняти її?» Ми не занадто далеко просунулися в з’ясуванні суті «душі»: «Ні Аристотель, ні Платон, ні Декарт, ні Мальбранш не можуть пояснити нам, що таке душу. Ви дарма будете мучитися в пошуках пізнання її природи; всупереч своєму марнославству й своїй нетерпимості ви будете змушені скоритися незнанню й вірі. Природа душі й людини, і тварин є й назавжди залишиться така ж непізнаної, як і природа матерії й тел. Скажу більше: душу, абстрактно відділена від тіла, подібна матерії, розглянутої без обліку всякої форми: її неможливо сприйняти». «Якими анти-стоїками ми себе почуваємо! Наскільки вони ригористични, сумні, тверді, настільки ж ми хочемо бути радісними, поступливими й приємними. Цілком з душі, вони абстрагуються від тіл; повністю тілесні, ми абстрагуємося від душі».) був вигнаний із Франції й змушений емігрувати в Голландію. Там він анонімно опублікував працю » Людин-Машина» (1748) — саме знамените з його творів. Однак по постанові Лейденського магістрату книга була спалена катом. Ховаючись від голландських реакціонерів, Ламетри знаходить притулок у Німеччині, у Фрідріха II, короля Пруссії, що, крім призначення вченому пенсії, сприяє його вступу в Берлінську академію наук. За період перебування в Берліні виходять наступні публікації: » Людина-Рослина» (1748), » Анти-Сенека, або Міркування про щастя» (1750), «Тварини — більше, ніж машини» (1750), «Мистецтво насолоджуватися» (1751) і «Фізична краса, або Досвід про походження людської душі» (1751). У роботі » Людин-Машина» Ламетри викладає свої погляди: «Людина — настільки складна машина, що неможливо відразу скласти про нього ясне подання й зуміти його визначити. Тому всі апріорні дослідження великих філософів, при всій винахідливості розуму, були даремними. Тільки апостериорно можна, не говорячи поки про розкриття самої природи людини, домогтися більше високого рівня розуміння даного питання». Із цього треба, що треба озброїтися «тростиною (тобто підтримкою) досвіду» і відкинути «порожню балаканину філософів». Можна захоплюватися дослідженнями великих геніїв (Декарта, Мальбранша, Лейбница, Вольфа й ін.), але скажіть мені, яку користь вони витягли зі своїх глибоких міркувань?»)»Під час хвороб душа перебуває іноді як би в затьмаренні й нічим себе не проявляє; інший раз вона немов роздвоюється, що роздирається на частині гнівом або люттю; часом її слабість зникає, і завдяки видужанню з дурня народжується талановита людина. І навпаки, може трапитися, що самий великий талант, раптом отупівши, стане невпізнанним». Крім того: «Душу й тіло разом поринають у сон. lt;…gt;. Тіло — це машина, сама по собі заводящая пружини, які приводять її в рух. lt;…gt; Харчування відновлює те, що розтрачує сильне порушення. lt;…gt;. Яка міць таїться в гарній їжі! lt;…gt; Ми мислимо й навіть робимо моральні вчинки, так само як почуваємо радість або приплив відваги; все залежить від способу, яким настроєна й підготовлена наша машина lt;…gt;. Для тог, щоб засвідчити неминучий вплив віку на розум, досить просто бачити. Душу зазнає впливу від виховання
утворення й відчуває зміни стану тіла. lt;…gt; Вплив клімату настільки велико, що людина, що міняє кліматичні умови свого життя, всупереч своєму бажанню, сильно це почуває. Він почуває себе як рослина, що переносить себе на новий ґрунт». Людина — усього лише машина: «Різні стани душі lt;…gt; завжди співвідносяться зі станом тіла. Але оскільки всі здатності душі залежать винятково від особливостей пристрою мозку й усього тіла, вони повинні ототожнюватися із цим пристроєм. От і вийшла високоінтелектуальна машина!»)»душу — усього лише порожнє слово, якому не відповідає ніякого поняття і яким розумна людина повинен користуватися тільки для позначення нашого мислячого початку. Одушевлені тіла мають все необхідне для руху, почуттів, мислення, каяття — одним словом, можуть вести як фізичну, так і залежну від її етичне життя…» Висновок Ааметри однозначний: «Людина — це машина, і у всьому всесвіті існує тільки єдина субстанція в різних формах». Це «не плід припущень або забобонів; я б зневажив цим, якби мої почуття, просвіщаючи мій розум, не змушували мене йому випливати. Виходить, досвід говорив мені через розум: у такий спосіб я взяв до уваги обоє [фактора]». Що можуть зробити проти цієї теорії — «могутнього міцного дуба» — «слабкі тростини теології й метафізики?» Ламетри приходить до думки про поступове вдосконалювання органічних (одушевлених) істот, у дусі теорії еволюції. Між людиною й твариною він бачив тільки кількісне розходження: людина має більший ступінь чуттєвості. «Але я не беру під сумнів існування вищої істоти; навпроти, я вважаю це фактом високого ступеня ймовірності». «Не варто мучитися через проблеми теології, оскільки немає досить переконливих доводів ні «за», ні «проти»; проте мир не буде щасливий доти, поки не стане атеистическим. lt;…gt; Якби атеїзм був розповсюджений усюди, те всі релігійні конфесії розвалилися б дощенту, не стало б теологічних воєн і борців за релігію. Звільнена від страшної отрути природа знову знаходить свою чистоту й свої права. lt;…gt; Кожний, хто споруджує у своїй душі вівтарі марновірствам, приречений обожнювати ідолів, а не почитати чеснота» .
коледжу переїхав у Кан. Ще до надходження в університет він прочитав «Досвід про людський розум» Локка, що зробив на нього глибоке враження й вплинув на формування світогляду. По закінченні курсу юриспруденції він повернувся в Париж і одержав посаду генерального відкупника. Безпосередньо спостерігаючи за розкладанням феодального ладу й зростаючим обуренням у середовищі третього стану, усе більше переймаючись опозиційними настроями, Гельвеций зблизився з найбільшими представниками старшого покоління просвітителів — Монтеск’є й Вольтером. В 1751 р. Г ельвеций відмовився від посади відкупника й цілком присвятив себе науковим заняттям. В 1737 р. вийшло його перший добуток, написаний під впливом Вольтера, за назвою «Послання про любов до знання», що пізніше, разом з іншими посланнями, есе й нарисами, увійшло в глави поеми «Щастя», виданої вже після смерті автора, в 1772 р. у Лондоні. Там же, також в 1772 р., вийшла книга «Про людину, його розумових здатностях і його вихованні», присвячена важливості утворення. У всякому разі, найвідомішої (і нашумілої) роботою Гельвеция стала робота «Про розум» (опублікована в 1758 р.), спрямована проти основ феодального порядку, феодально-релігійній ідеології й католицькій церкві. Книга викликала таку хвилю люті й протесту реакційних кіл, що була заборонена владою й спалена катом; скандал навколо книги навіть перервав на час роботу над «Енциклопедією». Які ж основні принципи цієї книги? Насамперед, Гельвеций намагається відкрити, що таке розуміння; для цієї мети «варто довідатися, як формуються ідеї». Він переконаний, що «фізична сприйнятливість і пам’ять або, говорячи точніше, одна тільки чуттєвість викликає формування всіх наших ідей. Пам’ять у дійсності — лише один з органів фізичної сприйнятливості; початок, що почуває, у нас неминуче повинне бути також і початком пам’яті, тому що згадувати означає… не що інше, як почувати».)»Я вважаю, що розум — це сукупність більш-менш численних нових ідей, що представляють інтерес для громадськості, а репутація розумної людини залежить не стільки від кількості дотепних ідей, скільки від їхнього вдалого підбора». Якщо ідея не представляється громадськості корисної, або привабливої, або повчальної, то вона не викликає інтересу; отже, «інтерес направляє всі наші судження». А інакше «на яких інших вагах… можна було б зважувати цінність наших ідей?» Число ідей нескінченно, а критерій оцінки їхнього значення й вибору, по Гельвецию, є критерієм прагматичним: «Було б цікаво з’ясувати, як саме суспільний інтерес установлює цінність різних людських діянь, як, у міру їхньої корисності для суспільства, шкідливості або байдужності, вона дає їм назву доброчесний, порочний або припустимих; цей самий інтерес є єдиним роздавальником поваги або презирства із приводу наших ідей».)»я позначаю цим словом усяку ідею, здатну навчити нас чому-небудь або розважити»; б) шкідливі ідеї: «такі, які роблять на нас противне враження»; в) байдужні ідеї: «всі ті, які, малоприємні самі по собі або ставшие занадто звичними, майже не роблять на нас враження». «Повсякчас і в будь-якому місці, як в області етики, так і в сфері умоглядів, саме особистий інтерес визначає окремі судження, а суспільний інтерес визначає судження цілих націй… одним словом, завжди й скрізь вихваляють любов або великодушність, а нехтують ненависть або мстивість».)»як чарівник, в усіх на очах інтерес змінює форму всіх предметів». Окрема людина називає гарними корисні для нього дії інших; для суспільства є доброчесними дії, що приносять йому користь. А самі процвітаючі й могутні нації розвиваються там, де законодавчі акти зуміли сполучити інтереси окремої людини й користь для всього суспільства: «Саме завдяки самолюбству суспільство досягло більшої частини успіхів — це знання, хоча ще й недосконале, допомогло народам зрозуміти необхідність озброїти правителів владою. Воно допомогло законодавцям зрозуміти необхідність установлення на основі особистих інтересів принципів чесності. А на якій іншій основі їх можна було б установити?» Об’єднати приватні інтереси із суспільними — мудрий намір. Так було в Спарті, де військова доблесть нагороджувалася любов’ю самих прекрасних жінок. Отже, мова йде не про знищення або викорінювання, як того хочуть ханжі-моралісти, страстей людини, а, скоріше, про приведення їх у відповідність із більше спільного нтерес суспільства. «Зруйнуйте в людині надихаючу його пристрасть, і в ту ж мить ви позбавите його світла розуму; може виявитися, що шевелюра Самсона була символом страстей; без них Самсон