Дата народження — 05 жовтня — 1909 Дата смерті — 06 липня — 1937 Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонин В 1914 р. батьківщина Антоничів перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки. В 1919р. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини. Україна в цей година переживала історичний момент. На качану 1919 р.
Об’єдналися дві молоді держави: УHР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР ( Західно-Українська Народна Республікаі хоча її політична частка одразу ж зависла на волоску, цей короткий спалах незалежності перейшов у вимір культури. «Галичани» у Польщі, «східняки» усклад] УРСР, «закарпатці» у Чехії почували собі (з певною мірою ідеалізму) частинками великої України, якої ще немає на жодній карті світу, алі яка неодмінно буде. На період такого національного ентузіазму припали шкільні роки Богдана-Ігоря. Труднощі війни відбилися на здоров’ї хлопця. Він часто й важко слабував. Тому спершу йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали до Сяноцької гімназії.
Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, основний наголос за вісім років навчання робили на грецьку та латину. В 1923-25 pp. Б. -І. Антонич почав писати твори. Два останні роки навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник.
Гец осучаснив смаки Антонина, й мав на учня великий вплив. Навчаючись в університеті та по його закінченні, Богдан-Ігор надсилав учителеві свої книжки, які тої оцінював дуже високо, сприймаючи їх «з нестримним захопленням». Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогане грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.
В 1928р. Б.
І. Антонич закінчив гімназію й записався на гуманітарний факультет Львівського університету (спеціальність — слов’янська філологія).
З 1931 р. почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» заявилася його перша збірка «Привітання життя». В 1933р., закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич ставши вільним літератором.
Від 1934р. Б.-Г. Антонич активно друкується в західноукраїнських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Мі». Тоді ж заходами Богдана Кравціва він видав збірку «Три перстені», за якові отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує собі в ролі мистецтвознавця.
В 193б р. виходить найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича «Книга Лева». Видужування після операції в 1937р. ускладнилося запаленням легенів. Слабе серце не витримало.
6 липня Богдан-Ігор Антонич помер. Поховано поета на Янівському цвинтарі у Львові. Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли в 1938р.
посмертно. «Зелена євангелія» — це книга природи «Ротації» — книга міста й цивілізації, а «Велика гармонія» — книга віри. Антонич цікавиться колективною пам’яттю й уявою праслов’ян. Префікс пра — багато важить у його світогляді.
Поета вабити глибина віків і далекі покоління. Година отут розгортається у дві фігури — лінії й кола. Лінійний година — ряд безперервних подій, життя від народження до смерті. Коловий година — це година вічних повернень і перевтілень.
Добрий приклад такого розуміння години дає календарна обрядовість у фольклорі), що ніби повертає нас певного дня до тихнув самих, щороку повторюваних ритуалів: щедрувань, колядувань, накликання весни, утоплення Марени в купальській воді. Ідея про безсмертя як безконечну мандрівку душі (відоме з давньоіндійської філософії переконання, що душу народжується вдруге, залежно від свого попереднього життя, у людині, тварині чи рослині) захоплювала поета.
Тому не варто думати, що написавши: Антонич був хрущем і живий колися на вишнях, на вишнях тих. що їх оспівував Шевченко — («Вишні») він пожартував або впавши в якусь хворобливу уяву. Для Антонича — це досить серйозна світоглядна заява. Так він визначає власне духовне походження й обирає свою традицію, пам’ятаючи, що навіть найоригінальніший митець може породити тільки частину самого собі, решту він свідомо успадковує від попередників. Ті.
що бачить Антонич у вірші «Вишні» стосується й минулого, і майбутнього. Співає применшує власні амбіції (всього лиш «хрущ» на «Шевченкових вишнях», а разом з тім захоплюється землею, яка дає йому натхнення, що навіть через сто років після Шевченка він яків співає ще має що сказати. Творчість Антонича споріднена з фольклором, він розлого покликався у власних віршах на християнську міфологію, пов’язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями й навіть апокрифами. (Особливо прикметною отут виглядає «Книга Лева», де співає вдається до міфів про походження стихій, світил, землі всього сущогов останніх двох збірках — «Зелена євангелія» та «Ротації» — Антонич дає ліричні переспіви початків існування: «Перша глава Біблії», «Міф», а також картини апокаліпсису: «Кінець світу», «Сурми останнього дня». Майбутню зазагибель цивілізації він бачить як момент вічного ланцюга творень і нищень.
Крім того, Богдан-Ігор Антонич використовував мотиви античності (єгипетської, Індійської, грецької) й поганської міфології слов’ян про великий колообіг життя у Всесвіті. Він понад вусі цікавився так званими дописемними культурами. Його наснажувала думка про творення новітніх міфів, що народжуються на наших очах. Він не вважав їх менш справжніми, ніж прадавні.
Навпаки. Писати вірші — це вже означало для нього займатися міфотворенням. Співає міряє година не місяцями чи роками, а століттями. Шукаючи затерті сліди минулих народів і завмерлих культур, він бачить собі доісторичною людиною, з правіку пов’язаною зі своїм місцем під сонцем, зі своєю землею: Я живий отут.
У неоліті… Може, ще давніше… Мої малюнки буйволів Замазавши місяць. («Праліто») В Антонича ніколи не знайдете зверхнього погляду людини як пануючи природи, навпаки, він щоразу підкреслює, наскільки рівними й наскільки схожими виявляються живі істоти, звірята, люди та рослини перед стихією, молити Бога берегти в завію «і людські, і звірячі кубла». Недарма ж основою основ серед образів Антоничевої поезії ставши образ землі як стихії. Богдан-ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело усіх слов’янських вірувань треба шукати саме отут. Із землі народжується життя.
Земля й небо — фундамент і дах світового будинку. Земля у своїх розмаїтих подобах близька й вічна, вона ховає таємний глузд існування, а небо, цей світ над нами, холодне й неживе. Нам не збагнути його у всій його досконалій блакиті, алі й небесна перспектива не дає зрозуміти світ унизу: земля для цієї «блакитної вілли» назавжди завтратитися закритою книжкою: Стіл ясеновий, на столі Слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, Землі стобарвній, наче сон цей! («Зелена євангелія») Б.
-І. Антонич є автором шести книг поезії. Крім «Привітання життя» (1931), він встиг видати «Три перстені» (1934), «Книги Лева» (1936) і впорядкувати ще три — «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія».
Співає укладав свої збірки з надзвичайно тонким відчуттям композиції. Він не працював за принципом «що написавши — ті й видав». Три останні збірки готував упродовж чотирьох років, помалу вибудовуючи задуми й заповнюючи його формою. Критики всі ще до кінця не визнали важливість Антонича в розвитку української поезії. Смороду продовжують вагатися стосовно його точної позиції в спектрі української літератури XX сторіччя. Хоча сам Антонич співвідносив свою поезію з авангардом, він писав її радше в загальному руслі сучасної йому поезії, ніж у якійсь конкретній поетиці.
Всупереч окремим школам і літературним рухам, він говорив про «авангардний підхід» з постійним пошуком нових, більш відповідних засобів вираження, постійним творенням, постійним розвитком пізнавальної сили мистецтва. В «Привітанні життя» він починав як романтичний бунтівник, тоді звернувся до мрій і спогадів дитинства в «Трьох перстенях» і, врешті, заново відкрив собі в ролі міфотворця, чию манеру листа можна би описати як щось на межі символізму й авангарду, алі що нелегко визначити з крапки зору критики. Антоничева здатність вживати різні способи вираження й різні перспективи огляду дійсності, його відкритість до багатоголосся й багатоманіття виявляє його віру в ті, що найкращий спосіб розпізнати й схопити єдність всього сущого — це відтворити суперечності, притаманні земному світові в часі й просторі. Проте у вищій позасвітній дійсності «за зорею» (збірки «Книга Лева» та «Зелена євангелія») ці суперечності подолано й представлене як частини єдності, вічної цілості, що її інтуїтивно відчуває митець. У самому осерді Антоничевої естетики перебуває позасвітня врода, з якою споріднена врода земна, і яка, у його розумінні, творити «велику гармонію» — абсолютну істину.
Проблема істини надихала Антоничевий пошук праслова — «правдивого слова»; він поділяв переконання модерністів, що первісні слова знаходились біля витоків години, а тому поєднують сучасність із втраченим Раєм непідробної гармонії взаємин людини й природи. Антонич вважав, що тільки мистецтво спроможне надати довершеності жахливому досвідові життя.
Антонич поділяв символістську тугу за вищим світом, особливості уяви й специфічну музичність вірша; з авангардом його пов’язували пошана до поетичного ремесла, позиція нерухомого спостерігача, парафраз і ретельна робота зі словом. Таким чином він досягнувши в поезії співпраці раціонального та ірраціонального початків. Антоничева повна спадщина виявляє цю поетичну хорду між пророкуємо видінням і конструюванням. Велика самоцінність спадщини Антонича, а також ті, як він поєднав ідеї авангарду й міфопоетики, робить його центральною постаттю в українській поезії XX ст.
ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки «Привітання життя», «Три перстені», «Книги Лева», «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія». Автобіографія 5 Пісня про незнищенність матерії 19362 Весна 6 Привітання життя 3 На шляху 7 Ротації 4 Назустріч 8 Три перстені ексклюзивні Квартири в Празі аукціони merkuspraga. com Download mp3 online Download mp3 music