Аракчеев Олексій Андрійович
АРАКЧЕЕВ Олексій Андрійович ( 1769-1834) , російський державний і військовий діяч, граф (1799) , генерал від артилерії (1807) . З 1808-10 військовий міністр, провів реорганізацію артилерії; з 1810 голова Департаменту військових справ Державної ради. В 1815-25 найбільш довірену особу імператора Олександра I, здійснював його внутрішню політику; організатор і головний начальник військових поселень
АРАКЧЕЕВ Олексій Андрійович [23 вересня (4 жовтня) 1769, Тверская пров. Новгородської губернії — 21 квітня (3 травня) 1834, с. Грузино Тихвинского повіту Новгородської губернії], російський державний і військовий діяч, граф (1799) .
Початок кар’єри З небагатої дворянської сім’ї. З дитячого років привчався до строгої дисципліни, завзятій праці, ощадливості, строгому дотриманню релігійних обрядів. В 1783 прийнятий у Шляхетский артилерійський і інженерний (згодом 2-й Кадетський) корпус, де виявив здатності до військово-математичних наук і по закінченні якого (1787) у чині армійського поручика залишений там викладачем арифметики, геометрії й артилерійської справи. Відав також корпусною бібліотекою. В 1788-90 під час російсько-шведської війни навчав рекрутів артилерійській справі. В 1790 за рекомендацією директора корпуса надійшов репетитором у сім’ю президента Військової колегії Н. И. Салтикова, не без сприяння якого в 1792 прийнятий у гатчинские війська спадкоємця престолу великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло I) . Господствовавшие там «прусские» принципи військового виховання Аракчеев запроваджував у життя із дріб’язковим педантизмом і безмежною жорстокістю. За короткий строк він привів гатчинскую артилерію в зразковий порядок, був призначений інспектором не тільки артилерії, але й піхоти, став керувати господарською частиною й фактично гатчинскими військами. У липні 1796 був зроблений у чин полковника
Піднесення й обпала при Павлові I
Входження в коло «малого двору» стало переломною віхою в житті Аракчеева. Своєю ретельністю й безмірною особистою відданістю він заслужив необмежену довіру Павла й з його воцарінням був зроблений у генерал-майори, призначений комендантом Петербурга. Аракчееву була подарована багата вотчина в Новгородській губернії — єдиний дарунок, прийнятий їм протягом всієї служби. У квітні 1797 Аракчеев був призначений командиром лейб-гвардії Преображенський полку й поставлений на чолі звиті імператора з визначенням генерал-квартирмейстером всієї російської армії й начальником Головного штабу. У січні 1798 він був також призначений інспектором всієї російської артилерії. Аракчеев чимало сприяв зміцненню боєздатності й наведенню порядку в армії, що у військах, особливо у гвардійських, супроводжувалося насадженням кийової муштри. При дворі він, однак, тримався отчужденно й свою кар’єру (як пізніше й при Олександрі I) зв’язував винятково із заступництвом імператора. Однак навіть йому не вдалося уникнути опали. В 1798 Аракчеев був вилучений від служби, а в 1799 фактично засланий у свій новгородський маєток. Павло I, за кілька днів до своєї загибелі змова, що запідозрила, мав намір повернути Аракчеева в Петербург, що, на думку деяких істориків, могло б запобігти перевороту 11 березня 1801, але глава змовників П. А. Смалений перешкодив цьому. Тільки через два роки після вступу на престол нового імператора Олександра I Аракчеев був відновлений у посаді інспектора всієї артилерії, із чого почалося його нове піднесення
Нове піднесення. Реформи в армії
Улітку 1807 він був зроблений у генерали від артилерії, а в грудні того ж року йому було велено складатися при імператорі із правом повідомляти найвищі укази по артилерії. В 1808 Аракчеев був призначений міністром військово-сухопутних сил з підпорядкуванням йому Військово-похідної канцелярії імператора й фельд’єгерського корпуса. Одночасно він стає сенатором. У знак його особливих заслуг Ростовський мушкетерський полк був перейменований у Гренадерського графа Аракчеева полк. Узимку 1809 він зіграв важливу роль в активізації бойових дій у Фінляндській кампанії, наполігши на переході російських військ по льоду Ботнічної затоки до шведських берегів
Аракчеев почав загальну перебудову російської армії (комплектування й навчання стройового складу, установа рекрутського депо, введення дивізіонної організації, посади чергового генерала й т.д.) , але найбільш плідними були його перетворення в артилерії. Зведена в роти й батареї, артилерія виділялася в самостійний рід військ, розмір лафетів і калібри знарядь зменшені. Була вдосконалена технологія виготовлення зброї, боєприпасів, стала більше ефективної діяльність арсеналів. Крім того, був заснований Артилерійський комітет, став виходити «Артилерійський журнал» .
Висування на передній план політичного життя М. М. Сперанского й підготовка планів державних реформ за спиною Аракчеева змусили його подать у відставку. В 1810 він був призначений головою Військового департаменту знову заснованої Державної ради, а його пост Військового міністра зайняв М. Б. Барклай де Толли.
Охранитель — державник
Але восени 1812 Аракчеев знову був наближений до імператора, що було пов’язане з гострим невдоволенням пануючи невдачами у війні з Наполеоном і падінням імператорського престижу в суспільстві. Аракчееву було доручене формування ополчення й артилерійських полків, він знову одержав право повідомляти іменні укази. У післявоєнний час, коли у внутрішній політиці Олександра I підсилилися охоронно-реакційні тенденції, Аракчеев став фактично другою особою після імператора в керуванні країною, зосередивши у своїх руках неосяжну владу. З 1815 він зумів підкорити собі Державна рада, Комітет міністрів, власну Його Імператорської Величності канцелярію. Будучи єдиним доповідачем паную по всіх поточних питаннях, проте Аракчеев залишався лише сумлінним виконавцем волі пануючи і його самих таємних задумів, будь те створення військових поселень (з 1819 Аракчеев — начальник штабу над військовими поселеннями, а в 1821-26 — головний начальник Окремого корпуса військових поселень) або участь у розробці планів звільнення селян. В 1818 Аракчеев склав секретний проект викупу скарбницею поміщицьких маєтків «по добровільно встановлених цінах» , щоб «сприяти уряду в знищенні кріпосного стану людей у Росії» . Проект не одержав ніякого руху, але передбачив ідеї, реалізовані згодом реформою 1861 г.
Смерть Олександра I обірвала кар’єру Аракчеева. 20 грудня 1825 він був звільнений неблаговолившим до нього Миколою I від справ Комітету міністрів і виключений зі складу Державної ради, а в 1826 відсторонений від начальства над військовими поселеннями. Аракчеев виїхав за кордон і самовільно випустив там видання конфіденційних листів до нього Олександра I, що викликало скандал у російському суспільстві й урядових колах. Після повернення до Росії Аракчеев жив у своєму маєтку Грузино, займаючись його благоустроєм
На навколишню особистість Аракчеева робила відразливе враження крутою вдачею, грубою сваволею, холопською догідливістю перед престолом у сполученні із зарозумілим презирством до всім нижчестоящим. Великий військовий адміністратор, він не брав участь у жодному бої. При вбогості утворення Аракчеев був наділений здоровим практичним розумом, знаходив вірні рішення в складних ситуаціях, відрізнявся чесністю, боровся з хабарництвом, над усе ставив інтереси скарбниці, хоча нерідко керувався не державними інтересами, а амбіціями царедворця. Його непомірне марнославство знаходило задоволення в безроздільному розташуванні до нього самодержця, найменше ж піднесення якої-небудь іншої сановної фігури сприймалося їм зі злопам’ятними ревнощами. В очах сучасників і нащадків Аракчеев персоніфікував собою найбільш похмурі сторони александровского царювання
Література:
Ратч В. Ф. Відомості про графа Аракчееве. Спб., 1864.
Кизеветтер А. А. Імператор Олександр I і Аракчеев // Кизеветтер А. А. Історичні нариси. М., 1912.
Ячменихин К. М. А. А. Аракчеев // Питання історії. 1991. № 12.
Томсинов В. А. Тимчасовий правитель (А. А. Аракчеев) . М., 1996.