Дата народження — — 1886 Дата смерті — — 1967 Арский Павло Олександрович ( 1886-1967) — автор псковської п’єси «Отаман Булак-Балахович». М.-Л., 1929. Арский Павло Олександрович (1886, дер. Королево Смоленської губернії, -1967, Москва) — більшовицький радянський письменник. Теперішнє прізвище — Афанасьєв.
Пролетарського походження. Член партії більшовиків з 1918 р.
Учасник революційного руху (з 1905 р.Учасник погрому («узяття») Зимового палацу в жовтні 1917 р. і скинення демократичного Тимчасового уряду.
Актор. Активіст «Пролеткульту». Співробітник псковської більшовицької газети «Сполох», що потім служить центральної радянської газети «Правда» («правдист»Нагороджений двома радянськими орденами, а також медалями. Автор поетичних і прозаїчних творів: збірники віршів «Пісні боротьби» (1918), «Серп і молот» (1925); збірники оповідань, роман «Людин у конвеєра» (1929); п’єса «Отаман Булак-Балахович».
М.-Л.
1929 і ін. Один з його віршів напередодні жовтневого перевороту було схвалено в особистій бесіді Леніним (В. Ульяновим) і рекомендовано до печатки як солдатська агітка. Йому також приписують авторство слів відомої пісні «У парку Чаир розпускаються троянди». Пролетарське походження, мале утворення (два класи церковно-парафіяльної школи) і революційна діяльність не перешкодили П. А.
Арскому виявити себе в поезії, вдало зайнятися акторством і женитися на представниці колишнього вищого стану, співпричетній літературній радянській богемі Як повідомляє із цього приводу у своїх мемуарах онученяти П. А. Арского: «Особливо мене цікавив батько моєї бабусі Ганни Михайлівни — Михайло Федорович Федін, що служив скарбником у Мармуровому палаці у великого князя Костянтина Костянтиновича — онука імператора Миколи I, двоюрідного дядька останнього російського імператора Миколи II, видного суспільного й державного діяча, відомого поета К. Р. До революції Федіни жили в Мармуровому палаці, у Службовому будинку.
Бабуся іноді згадувала про своє життя в палаці (при цьому, благаючи мене все тримати в строгій таємниці)… Навесні 1918 р.
за розпорядженням радянської влади й особисто В. И. Леніна всі мешканці Мармурового палацу — і хазяї (частина з них уже перебувала в посиланні), і службовці змушені були покинути його, а незабаром Михайло Федорович і його старший син Федір були арештовані й розстріляні» (Арская Н.
«Рідні особи». Гл. 1. [Електронний ресурс]: Журнал «Проза.
Ру». 2007 р. — Режим доступу: www. proza. ru/2007/10/24/289 З такий «родоводу» П. А.
Арскому треба було особливо намагатися на ниві революційної поезії, але все-таки і йому довелося на один час утекти від «червоного терору» з Петрограда в провінцію, у тому числі в Псков, де в пари Арских були в наявності деякі родинні зв’язки. У вищевказаних мемуарах це пояснюється так: «З оповідань бабусі Ганни Михайлівни пам’ятаю, що в них був родич, здається, її дядько — великий лісопромисловець, що мав володіння в Псковській області.
Після революції він сгинул у ЧК. Були в них ще якісь близькі родички: в один чоловік служив у Білій армії, в іншої — син-юнкер брав участь у захисті Зимового палацу в пам’ятну ніч 25 жовтня 1917 г… З такої «неблагонадійної» сім’ї (як тоді говорили, «колишніх») була моя бабуся Ганна Михайлівна, і, женившись на ній у самий розпал червоного терору, дід ризикував не тільки кар’єрою, але й життям, втім, вони обоє ходили під дамокловим мечем. Думаю, дід спеціально написав п’єсу «Кінець Романових», щоб ще раз продемонструвати нової влади своє негативне відношення до царської сім’ї й старого режиму, і також не випадково вони їдуть із око геть із Ленінграда на периферію — спочатку в Псков, а потім у Харків» (Арская Н. Рідні особи.
Гл. 4. [Електронний ресурс]: Журнал «Проза. Ру».
2007 р. — Режим доступу: www. proza. ru/2007/10/25/93 У цих же спогадах повествуется про випадок, що ставиться до псковського періоду діяльності П. А.
Арского як співробітник місцевої більшовицької газети «Сполох». У Петрограді, ведучи активний спосіб життя в середовищі радянської актерско-письменницької богеми, він попросив поета Маяковського написати вірші для псковського «Сполоху». От що із цього вийшло: «Дід, крім усього, тоді захоплювався перегонами й тоталізатором (можливо, так він поповнював сімейний бюджет)… Любив дід також більярд… Про те, що Маяковський азартний гравець, і не тільки в більярд, але й у карти, було гарно відомо всіх письменницьких братій, так само, як і те, що він любив гроші й запитував величезні гонорари. Дід з ним зштовхнувся по цьому питанню, коли працював в «Псковському сполоху». Користуючись особистим знайомством по Ленінграду, він попросив Володимира Володимировича написати вірші для своєї газети.
Маяковський погодився, але запросив занадто високий гонорар. Редакція змушена була поступитися — не щодня в них друкуються знамениті поети, але міф про «глашатая революції» і людині, «мерящем себе під Леніна», у журналістів був розвіяний» (Там же). У тексті п’єси П. А. Арского «Отаман Булак-Балахович» (М.
-Л. 1929) немає прямої вказівки на Псков. Однак час і контекст бойових дій військ отамана Булак-Балаховича, про які мова йде в п’єсі, а також згадані окремі характерні псковські реалії того часу (наприклад — ім’я розстріляного більшовиками псковського старообрядницького купця Батова), дозволяють укласти, що історичним місцем дії п’єси є саме Псков И. Н. Єрмолаєв У країні міфів 2 Захисні роллети, установка. Залучення інвестицій