Асмодей нашого часу
Сумно я дивлюся на наше поколенье.
Всім интересующимся літературою й близьким до неї відомо було по друкованих і усних слухах, що м. Tуpгенев має художній задум скласти роман, зобразити в ньому сучасний рух російського суспільства, висловити в художній формі свій погляд на сучасне молоде покоління й роз’яснити свої відносини до нього. Кілька разів стоуста поголоска розносила звістку, що роман уже готовий, що він друкується й незабаром вийде у світло; однак роман не з’являлося; говорили, що автор призупинив друкування його, переробляв, виправляв і доповнював свій добуток, потім знову віддавав до друку й знову приймався за його переробку. Усіма опанувало нетерпіння; пропасне очікування напружене було до вищого ступеня; усім хотілося скоріше побачити новий добуток прапора того симпатичного художника й улюбленця публіки. Самий предмет роману збуджував живейший інтерес: талант м. Тургенєва звертається на сучасне молоде покоління; поет узявся за юність, весну життя, самий поетичний сюжет. Молоде покоління, завжди довірливе, заздалегідь тішилося надією побачити свій; портрет, намальований искусною рукою симпатичного художника, що буде сприяти розвитку його самосвідомості й зробиться його керівником; воно подивиться на самого себе з боку, критично гляне на своє зображення в дзеркалі таланта й краще зрозуміє себе, свої достоїнства й недоліки, своє покликання й призначення. І от бажана година настала; давно й з нетерпінням очікуваний і кілька разів передвіщений роман з’явився нарешті поруч «Геологічних нарисів Кавказу», ну, зрозуміло, усе від мала до велика з жаром кинулися на нього, як голодні вовки на видобуток
И починається загальне читання роману. З перших же сторінок, до найбільшого здивування читаючого, їм опановує деякого роду нудьга; але, зрозуміло, ви цим не бентежитеся й продовжуєте читати, сподіваючись, що далі буде краще, що автор звикне до своєї ролі, що талант візьме своє й мимоволі захопить вашу увагу. А тим часом і далі, коли дія роману розгортається перед вами цілком, ваша цікавість не ворушиться, ваше почуття залишається недоторканим; читання робить на вас якесь незадовільне враження, що відбивається не на почутті, а, що всього удивительнее, на розумі. Вас обдає якимось мертвущим холодом; ви не живете з діючими особами роману, не переймаєтеся їхнім життям, а починаєте холодно міркувати з ними, або, точніше, стежити за їхніми міркуваннями. Ви забуваєте, що перед вами лежить роман талановитого художника, і уявляєте, що ви читаєте морально-філософський трактат, але поганий і поверхневий, котрий, не задовольняючи розуму, тим самим робить неприємне враження й на ваше почуття. Це показує, що новий добуток м. Тургенєва вкрай незадовільно в художнім відношенні. Давнім і завзятим шанувальникам м. Тургенєва не сподобається таке відкликання про його роман, вони знайдуть його різким і навіть, мабуть, несправедливим. Так, зізнаємося, ми й самі зачудувалися тому враженню, що зробили на нас «Батьки й діти».
Ми, щоправда, і не очікували від м. Тургенєва чого-небудь особлив і незвичайного, як не очікували, імовірно, і всі ті, хто пам’ятає його «Першу любов»; але й у ній все-таки були сцени, на яких можна було зупинитися не без задоволення й відпочити після різних, зовсім непоетичних, примх героїні. У новому романі м. Тургенєва немає навіть і подібних оазисів; ніде вкритися від ядушливої спеки дивних міркувань і хоч на мінуту звільнитися від неприємного, дратівливого враження, виробленого загальним ходом зображуваних дій і сцен. Що всього удивительнее, у новому добутку м. Тургенєва немає навіть того психологічного аналізу, з яким він, бувало, колись розбирав гру почуттів у своїх героїв, і який приємно лоскотав, почуття читача; немає художніх зображень, картин природи, якими дійсно не можна було не замилуватися і які доставляли всякому читачеві кілька мінут насолоди чист і спокійного й мимоволі розташовували його симпатизувати авторові й дякувати eгo. В «Батьках і дітях» він скупиться на опис, не обертає уваги на природу; після незначних відступі він квапиться до своїх героїв, береже місце й сили для чогось іншого й замість повних картин проводить одні тільки штрихів, та й то неважливі й нехарактеристичні, начебто того, що «одні півні задерикувато перегукувалися на селі; так десь високо у верхівці дерев дзенькав плаксивим закликом немолчний писк молодого яструбка» (стор. 589).
Вся увага автора звернена на головного героя й інші діючі особи, — втім, не на їхній особистості, не на їхні щиросердечні рухи, почуття й страсті, а майже винятково на їхні розмови й міркування. Тому в романі, за винятком однієї бабусі, немає жодного живої особи й живої душі, а всі тільки відвернені ідеї й різні напрямки, уособлені й названі власними іменами. Існує, наприклад, у нас так званий негативний напрямок і характеризується відомим напрямом думок і поглядів. Г-Н Тургенєв взяв та й назвав його Євгенієм Васильовичем, що і говорить у романі: я — негативний напрямок, мої думки й погляди от такі-те й такі. Серйозно, буквально так! Є також на світі пороть, що зветься нешанобливістю до батьків і виражається відомими вчинками й словами. Г-Н Тургенєв і назвав його Аркадієм Миколайовичем, що і творить ці вчинки й говорить ці слова. Емансипація жінки, наприклад, названа Eudoxie Кукшиной. На такому фокусі побудований весь роман; всі особистості в ньому — це ідеї й погляди, убрані тільки в особисту конкретну форму. — Але все це нічого, які б не були особистості, а головне, і до цих нещасних, безжиттєвих особистостей м. Тургенєв, душа високо поетична й всьому що симпатизує, — не має ні найменшої жалості, ні краплі співчуття й любові, того почуття, що зветься гуманним. Головного свого героя і його приятелів він нехтує й ненавидить від всієї душі; почуття його до них не є, втім, високе обурення поета взагалі й ненависть сатирика зокрема, які бувають звернені не на особистості, а на слабості й недоліки, що зауважуються в особистостях, і сила яких прямо пропорційна тої любові, яку поет і сатирик харчують до своїх героїв
Уж це побита істина й загальне місце, що щирий художник ставиться до своїх нещасних героїв не тільки з видимим сміхом і обуренням, але й з незримими слізьми й невидимою любов’ю; він страждає й уболіває через те, що бачить у них слабості; він уважає як би своїм власним несчастием ту обставину, що в інших людей, йому подібних, є недоліки й пороки; він говорить про їх із презирством, але разом і з жалем, як про своє власне горе, г-н Тургенєв ставиться до своїх героїв, не фаворитам його, зовсім інакше. Він харчує до них якусь особисту ненависть і ворожість, начебто вони особисто зробили йому яку-небудь образу й капость, і він намагається відзначити їм на кожному кроці, як людина особисто ображений; він із внутрішнім задоволенням відшукує в них слабості й недоліки, про які й говорить із погано приховуваною зловтіхою й тільки для того, щоб принизити героя в очах читачів; «подивитеся, мов, які негідник мої вороги й супротивники». Він детски радується, коли йому вдається вколоти чим-небудь нелюбимого героя, сострить над ним, представити його в смішному або вульгарному й мерзенному виді; кожний промах, кожний необдуманий крок героя приємно лоскоче його самолюбство, викликає посмішку самопостачання, що виявляє горде, але дрібна й негуманна свідомість власної переваги