Асмодей нашого часу (Батьки й діти Тургенєв И. С.) — Частина 13

На таку роботу здатні далеко не всі, тільки найдужчі й енергійні розуми. Тому ми бачимо, що нерідко досить чудові мислителі й учені з якимсь осліпленням, тупою й фанатичною завзятістю повставали проти нових істин, проти очевидних фактів, які крім їхнього минулого відкриті наукою. Про людей посередніх зі звичайними, а тим більше зі слабкими здатностями й говорити нема чого; усяке нове поняття для них є страшне чудовисько, що загрожує їм загибеллю й від якого вони зі страхом відвертають ока. - Тому нехай утішиться м. Тургенєв, нехай він не бентежиться тим розбіжністю й борьбою, які він зауважує між старим і молодим поколінням, між батьками й дітьми. Ця боротьба не є явище незвичайне, винятково властиве нашому часу й складове його непохвальну чортові; це факт неминучий, постійно повторюваний і відбувається у всякий час. Тепер, наприклад, батьки читають Пушкіна, а були часи, коли батьки цих батьків нехтували Пушкіна, ненавиділи його й забороняли дітям читати його; а замість цього тішилися Ломоносовим і Державіним, і дітям рекомендували їх, і на всі спроби дітей визначити теперішнє значення цих отеческих поетів дивилися як на святотатський замах проти мистецтва й поезії. Колись "батьки" читали Загоскина, Лажечникова, Марлинского; а "діти" захоплювалися м. Тургенєвим. Зробившись "батьками", вони не розстаються з м. Тургенєвим; але "діти" їх уже читають інші добутки, на які неприхильно дивляться "батьки". Були часи, коли "батьки" боялися й ненавиділи Вольтера і його ім'я кололи ока "дітям", як м. Тургенєв коле Бюхнером; "діти" уже залишили Вольтера, а "батьки" ще довго після того називали їх вольтерьянцами. Коли "діти", перейняті благоговінням до Вольтера, зробилися "батьками", а на місце Вольтера з'явилися нові бійці думки, більше послідовні й сміливі, "батьки" повставали проти останніх і говорили: " читу справу наш Вольтер!" І так це ведеться спокон століттю, так буде й завжди.

У часи спокійні, коли рух відбувається повільно, розвиток іде поступово на підставі старих початків, незгоди старого покоління з новим стосуються речей не важливих, протиріччя між "батьками" і "дітьми" не можуть бути занадто різання, тому й сама боротьба між ними має характер спокійний і не виходить за відомі обмежені межі. Але в часи жваві, коли розвиток робить сміливий і значний крок уперед або круто повертають убік, коли старі початки виявляються неспроможними й на місці їх виникають зовсім інші умови й вимоги життя, - тоді ця боротьба приймає значні обсяги й виражається іноді найтрагічнішим образом

Нове навчання є у формі безумовного заперечення всього старого; воно повідомляє непримиренну боротьбу старим поглядам і переказам, моральним правилам, звичкам і способу життя. Розходження між старим і новим так різко, що принаймні спочатку між ними неможливе угода й примирення. У такі-те часи й родинні зв'язки як би слабшають, брат повстає на брата, син на батька; якщо батько залишається при старому, а син звертається до нового, або навпаки, - між ними неминучий розбрат. Син не може коливатися між любов'ю до батька й своїм переконанням; нове навчання з видимою жорстокістю жадає від його, щоб він залишив батька, матір, братів і сестер, і був вірний самому собі, своїм переконанням, своєму покликанню й правилам нового навчання, і додержувався цих правил неухильно, що б не говорили "батьки". Г-Н Тургенєв може, звичайно, зобразити цю стійкість і твердість "сина" просто як неповага до батьків, бачити в ній ознака холодності, недолік любові й скам'яніння серця. Але все це буде занадто поверхово, а тому й не зовсім справедливо. Одного великого філософа стародавності (здається, Эмпедокла або якогось іншого) докоряли за те, що він, зайнятий турботами про поширення свого навчання, не піклується про своїх батьків і рідних; він відповідав, що його покликання дорожче всього для нього й що турботи про поширення навчання для нього вище всіх інших турбот. Все це може здаватися жорстокістю; але адже й дітям не легко дістається подібний розрив з батьками, може бути він болісний для них самих і вони зважуються на нього після завзятої внутрішньої боротьби із самими собою. Але що ж робити, - особливо ще якщо в батьках немає всепримирної любові, немає здатності добрати зміст прагнень дітей, зрозуміти їхні життєві потреби й оцінити та мета, до якої вони йдуть. Звичайно, що зупиняє й стримує діяльність "батьків" корисна й необхідна й має значення природної реакції проти стрімкої, нестримної, що іноді переходить у крайність діяльності "дітей". Але відношення цих двох діяльностей завжди виражається борьбою, у якій остаточна перемога належить "дітям". "Діти", втім, не повинні пишатися цим; їх власні "діти", у свою чергу, відплатять їм тим же, візьмуть гору над ними й запропонують їм вийти на задній план. Ображатися отут комусь і нема чим; розбирати, хто правий і винуватий, - не можна. Г-Н Тургенєв взяв у своєму романі самі поверхневі риси незгоди між "батьками" і "дітьми": "батьки" читають Пушкіна, а "діти" - Kraft und Stoff; "батьки" мають принсипи, а "діти" принципи; "батьки" дивляться на шлюб і на любов так, а "діти" інакше; і представив справу так, що "діти" дурні й завзяті, вийшли від істини й відіпхнули від себе "батьків" і тому мучаться невіданням і страждають розпачем по власній провині. Але якщо взяти іншу сторону справи, практичну, якщо взяти інших "батьків", а не таких, які зображені в романі, тоді судження про "батьків" і "дітях" повинне змінитися, докори й різкі вироки "дітям" повинні ставитися й до "батьків"; і все, що сказав м. Тургенєв про "дітей", може бути прикладене й до "батьків". Йому завгодно було чомусь взяти тільки одну сторону справи; а навіщо він залишив без уваги іншу? Син, наприклад, проникнуть самовідданістю, готовий діяти й боротися, не щадячи себе; батько не розуміє, через що клопоче син, коли його турбота не принесуть йому ніяких особистих вигід, і що йому за полювання втручатися в чужі справи; самовідданість сина здається йому божевіллям; він зв'язує синові руки, стискує його особисту волю, позбавляє його засобів і можливості діяти. Іншому батькові здається, що син своїми діями принижує його достоїнство й честь роду, тоді як син дивиться на ці дії як на найблагородніші вчинки. Батько вселяє синові догідливість і запобігання перед начальством; син сміється над цими вселяннями й ніяк не може звільнитися від презирства котцу.

Син повстає проти несправедливих начальників і захищає підлеглих; його позбавляють посади й проганяють зі служби. Батько оплакує сина як лиходія й злісну людину, що ніде не може ужиться й скрізь порушує проти себе ворожнечу й ненависть, тоді як сина благословляють сотні людей, що були під його веденням. Син бажає вчитися, збирається за кордон; батько вимагає, щоб він їхав до нього в село зайняти його місце й професію, до якого син не має ні найменшого покликання й полювання, почуває навіть відразу до неї; син відмовляється, батько гневается й скаржиться на недолік синовней любові. Боляче все це синові, він сам, бедний, терзається й плаче; однак ж скрепя серце їде, напутствуемий батьківськими прокльонами. Адже це все факти самі дійсні й звичайні, що зустрічаються на кожному кроці; можна набрати тисячу ще більш різких і більше згубних для "дітей", прикрасити їхніми квітами фантазії й поетичної уяви, скласти з них роман і також назвати його "Батьки й діти". Який висновок можна буде винести із цього роману, хто виявиться правим і винуватим, хто гірше, а хто краще - "батьки" або "діти"? Таке ж однобічне значення має й роман м. Тургенєва. Вибачите, м. Тургенєв, ви не вміли визначити свого завдання; замість зображення відносин між "батьками" і "дітьми" ви написали панегірик "батькам" і викриття "дітям"; та й "дітей" ви не зрозуміли, і замість викриття у вас вийшов наклеп. Розповсюджувачів здорових понять між молодим поколінням ви хотіли представити розбещувачами юнацтва, сівачами розбрату й зла, що ненавидять добро, - одним словом, асмодеями. Спроба ц не перша й повторюється досить часто.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector