Твір по літературі: Авторські ідеали й дійсність у поемі Мертві душі Гоголь задумував «мертві душі» як добуток, обличающие соціальні пороки суспільства, тому він шукав центрального сюжету не простий який-небудь життєвий факт, а такий, який би дав можливість виявити потайливі явища дійсності. У цьому змісті Гоголю як не можна краще підійшов сюжет, запропонований А. С. Пушкіним Задум «з’їздити вмісти з героєм всю Русь» давав авторові можливість показати життя всієї Росії. А оскільки Гоголь описував її так, «щоб весь дріб’язок, що вислизає від очей, мигнула б крупно в очі всім», у поемі встає вся картина російської дійсності з усіма її економічними й соціальними поясненнями. Однак в «Мертвих душах» описується не тільки страшна, жорстока реальність життя країни того часу. Їй протипоставлені світлі, чисті, гуманні ідеали автора, його подання про те, який повинна стати Росія, висловлені в ліричних відступах і окремих зауваженнях, розкиданих по тексту Таким чином, картина життя й побуту губернії, у якій, як і у всій країні, основою соціального ладу є експлуатація праці, розвертається перед читачами в міру того, як Чичиков знайомиться з поміщиками й чиновниками міста НН. І оскільки Гоголь бачив основне джерело нещастя Росії в несправедливі й нелюдських суспільних відносинах, то увага він приділив у першу чергу поміщикам, головним гнобителям селян Автор описує маєток поміщиків, їх времяпрепровождения, показуючи в такий спосіб картину повного занепаду селянських господарств. Особливо це помітно в маєтках Манилова, Ноздрева, Плюшкина. Але й гаданим міцним господарством Коробочки й Собакевича в дійсності нежиттєздатні Гоголь підкреслює не тільки економічне, але й моральне спустошення поміщицького класу.
Поглиблюючи тему духовного розкладання дворянства, письменник розташовує глав з описом поміщиків у певному порядку. Він веде читача від дозвільного мрійника Манилова до «дубинноголовой» скнари Коробочці, від відчайдушного марнотрата Ноздрева до оскотинившемуся кулака Собакевичу й завершує галерею образів поміщиків Плюшкиних, «дірою на людстві». Найбільше повно характеризує поміщиків їхнє відношення до речення Чичикова про продаж душ, «до певної міри окончивших своє існування». Кожний поміщик по-своєму реагує на це прохання. Манилов із властивої йому «широтою душі» віддає мертві душі даром.
Коробочка, що звикла до того, що все можна продати й купити, піклується лише про те, не прогадати, не продешевити. Собакевич у черговий раз проявляє якості «людини кулака», заламуючи ціну «сто рублів за штуку». Але якими б не були відтінки реакції різних поміщиків, всі вони приходять до одному: якщо «негоція» не принесе шкоди державі й не буде в збиток, вони згодні Малюючи широку картину дворянської — поміщицької Росії, Гоголь не обмежується зображенням помісних дворян. На прикладі міста Н. Н. він показує й мир чиновництва, у якому «плодилися з неробства» зловживання владою, інтриги, плітки Всі чиновники міста, починаючи з губернатора, позитивною єдиною якістю якого було вишивання «різних домашніх візерунків», і кінчаючи самим дрібним чиновникам, хабарничають, грабують скарбницю, ходять на бали й грають у карти. Такий спосіб життя стає нормою для них. Вони навіть не побоюються карти за свої гріхи. Адже устояний «порядок» охороняється поліцмейстером, головним хабарником і казнокрадом.
Крім того, всі чиновники зав’язані круговою порукою. Кожний з них не чистий на руку, і тому нікому не приходить у голову доносити на іншого Отже, Гоголь показав, що життя міста керують неосвічені, порожні, безчесні люди. Більше того, увівши в поему про капітана Копейкине, автор підкреслив, що така картина характеру не тільки для цієї губернії, але й для всієї країни, який правили поміщики й чиновники, у той час як простий народ терпів одні лише позбавлень До миру «мертвих душ» у поемі, безумовно, ставиться й Чичиков. У його особі виразилися вже не застійні явища російського життя, а процес проникнення в неї нових буржуазних тенденцій: духу приобретательства й афери.
Розкриваючи свій намір «припрягти» негідника, Гоголь детально досліджує джерела його особистості. Спритний і спритний авантюрист, Чичиков — породження навколишнього світу з його кричущими протиріччями бідності й багатства. Народившись у бідній сім’ї, Чичиков не стає «маленькою людиною». Щоб піднятися по суспільним сходам, він виховує в собі пристосовництво й спритність.
Гоголь тонко показує, що ощадливість, накопичення Чичикова, якими він відрізнявся з дитинства, мають іншу природу, чим, наприклад, скнарість Коробочки або Плюшкина. Спрага збагачення в Чичикова — риса нового буржуазного суспільства, гроші для нього — засіб досягнення кар’єри, комфорту. При цьому він прекрасно бачить, яким шляхом створюються величезні стан у навколишньому його світі. Гоголь дуже точно визначив одну з характерних рис буржуазії, що піднімається, — життєву енергію, цілеспрямованість дій і в той же час її певну егоїстичність Отже, що звикли жити легким життям за рахунок чужої праці, поміщики й чиновники — «мертві душі», з одного боку, і селяни, долею яких є вбогість, голод, непосильна праця, хвороби, з інший, — такий відкривається дійсність перед Гоголем. Але він не втрачає оптимістичного настроя, вірить у те, що поміщики й чиновники зживуть себе. Поруч із поміщиками, «мертвими душами», встають світлі образи простих людей, які є для автора втіленням ідеалів духовності, мужності, волелюбності У ліричних відступах Гоголь створює образ істинно живої народної душі.
Автор захоплюється молодецтвом, щедрістю, талановитістю й розумом російського народу Він захоплюється жвавим, яскравим словом простих людей. Гоголь із любов’ю говорить, що, «птах — трійка», що летить по неосяжних просторах російської землі, » могла народитися тільки у жвавого народу». Образ «російської трійки», що здобуває символічне значення, нерозривно зв’язаний в автора з образами «розторопного ярославського мужика», однією сокирою й долотом міцний екіпаж, що змайстрував, і ямщика, що примостились «чорт знає на чому» і хоробро керуючого трійкою Адже тільки завдяки таким людям Русь несеться вперед, вражаючи споглядальника цього чуда Саме Росія, подібна » трійці, що обганяєтьсяне,», що змушує «інші народи й держави» давати їй дорогу, а не Росія Манилових, Собакевичей і Плюшкиних є ідеалом Гоголя Показуючи на прикладі простих істинно коштовні якості душі, Гоголь звертається до читачів із закликом зберігати з юнацького років «вселюдські рухи». У ліричних відступах Гоголь зачіпає багато тим. І в цих міркуваннях виражені ідеали автора.
Так, говорячи про два типи письменників Гоголь відзначає, що щирий письменник не той, котрий «чудно підлестив людям, сховавши сумне в житті», а той, хто дерзнув «викликати назовні» всю страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що огорнули наше життя». Отже, у поемі «мертві душі» дійсність і авторські ідеали. Гоголь без прикрас показує життя сучасної йому Росії й, разом з тим, учить доброті, чесності, любові до народу й праці Культурну, люблячу батьківщину, що думає людина з живою душею — от ідеал Гоголя, що співзвучний і нашого часу