«Ах, боже мій! Що стане говорити княгиня марья алексеевана!»

«Ах, боже мій! Що стане говорити княгиня марья алексеевана!»

У групі двадцяти чоловік відбилася, як промінь світла в краплі води, вся колишня Москва, її малюнок, тодішній її дух, історичний момент і характери. І це з такий художественною, объективною закінченістю й визначеністю, що далася в нас тільки Пушкіну й Гоголю

И. А. Гончарів

Добутком, що прославило ім'я Олександра Сергійовича Грибоєдова, стала його комедія «Горі від розуму». Причини її небувалого, тріумфального успіху полягають у тому, що в ній знайшли живий відгук потреби читаючої Росії, у тім, що проблема, порушена письменником, стосувалася практично всіх сторін громадського життя й була найвищою мірою злободенної. Автор з величезною майстерністю розкрив основна конфлікт російської дійсності: конфлікт розколотого на дві частини суспільства, де консервативному більшості прагне протистояти жменька вільнодумців, які вимагають змін

У Твір перед нами з'являється увесь різноманітний світ московського суспільства з його характерами, звичками, традиціями. Усього на сцені з'являються або ж згадуються більше п'ятдесятьох чоловік. У всіх своє життя, свої бажання й прагнення, свої амбіції й страсті. І весь цей строкатий і багатоликий мир поєднується лише в рамках основної проблеми - роздвоєності дворянської Росії

Так, прогресивно настроєному Чацкому в комедії протистоїть все суспільство, що зібралося в будинку Фамусова, суспільство, кожний член якого є типовим виразником московських характерів. Вони не тільки дотримуються відсталих, неправильних уявлень про життя, але й утворять організована, згуртована єдність, спрямована проти загального ворога - прогресу й утворення. У цьому суспільстві слабість, дурість і безпорадність окремих людей переборюються спільністю всіх, підпорядкованістю однієї мети. За зовнішнім комізмом ситуацій і діалогів проступають лиховісні обриси цього кола. Тут ми зустрічаємо й улесливого, послужливого Молчалина, що не сміє «своє судження мати» і прагнучої кожним способами наблизитися до знатного суспільства; і дамського догідника, брехуна й пліткаря Загорецкого, про Яке Платон Михайлович говорить, що:

...людина він світський,

Страшний шахрай, шахрай...

При ньому остережися: переносити горазд;

И в карти не сідай: продасть

У характеристиці Антона Антоновича як «світського» людини простежується визначення всього світського суспільства, у чомусь подібного із самим Загорецким. Т.е. він - типовий представник такого суспільства

Дріб'язковість прагнень представників Московського суспільства проявляється й в образі княгині Тугоуховской, що бажає лише скоріше й поудачнее видати заміж своїх шести дочок. Та й самі князівни разом із графинею-внучкою, «співаючі верхні нотки й горнуться до військових людей», уміють лише «причепурити себе тафтицей, бархатцем і вуаллю».

Жалюгідним виглядає й « чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, ідеал московських чоловіків» Горич, що перебуває під черевиком в удаваної, манірної світської дружини

Непривабливим пережитком минулого сторіччя виглядає й Хле-Стова, зі своєю моською й арапкою-дівчинкою

Не дивно, що такі дріб'язки, низькі люди вибирають своєю зброєю в боротьбі із Чацким безглузду плітку про його божевілля. Платон Михайлович, прагнучи зруйнувати цю плітку, ставить природне запитання: «Хто перший розголосив?» І у відповіді його дружини: «Ах, друг мій, всі» криється життєва логіка всього зв'язаного між собою суспільства. Тут неправда, якщо неї повторюють всі, стає правдою. У цій згуртованості суспільство почуває свою силу

Однак сила й непорушність фамусовского миру примарні. Панська Москва з'являється перед нами роз'єднаної й стривоженої. Всі гості Фамусова незадоволені один одним, у їхніх відносинах простежується заздрість, бажання виділитися, підкорити собі інших. Вони вже відчувають швидкий кінець «сторіччя покірності й страху». А їхнє заперечення всього нового, їхнє прагнення оббрехати й очорнити освіченої людини - лише жалюгідні зусилля, неминуче приречені на провал


Загрузка...