Балади «Людмила» і «Світлана»

Твір по літературі: Балади «Людмила» і «Світлана» ...Тут нещастя - брехливий сон; Щастя - пробужденъе. В. Жуковський Ідея людяності, що Василь Андрійович Жуковський проніс через все життя, одухотворила і його лірикові. Пам'ятаючи про невідворотні втрати й рани серця, він співає схвильовано й навіть патетично про любов кчеловеку. При думці великої, що я людина Завжди піднімаюся душою. Особистість, по думці Василя Андрійовича, повинна бути щохвилини готова до участі й жалю, тому що- "усе в житті до великого засіб..." Гуманність окриляє людини й піднімає його над низинним і прозаїчно тьмяним існуванням, підбадьорюючи його й допомагаючи перебороти жорстокі удари долі.

Багато віршів Жуковського захоплюють читача у хвилюючий мир, прекрасне "далеко": Иль Передчуття сходило До нас в образі твоєму И зрозуміло говорило Про небесний, про святий? Часто в житті так бувало: Хтось світлий до нас летить, Піднімає покривало И в далеке вабить Поруч із ліричними жанрами - елегією, посланням, піснею й романсом - живе у творчості поета балада Балади Жуковського - це "театр страстей", де до межі напружені ситуації, де фантастика безпосередньо втручається в долі персонажів, де почуття й настрої героїв мінливі, а вчинки непередбачені. Людмила, героїня однойменної балади, зважується на бунт і захищає свою любов, але невблаганна доля карає неслухнянку: Розступися, моя могила; Труна, відкрийся, повно жити; Двічі серцю не любити На стороні героїні, відданої нареченому, сила почуття й спрага щастя, однак доля підготувала їй загибель: Про Людмила, гріх роптанъе; Скорбота - творця посланъе; Зла творець не творить; Мертвих стогін не воскресить Але ця смерть сприймається й самою героїнею, і читачами як звільнення від земних страждань, возз'єднання душ люблячих, котрих на землі розлучив долю. Сприймається це все, скоріше, як казка, ніж трагедія Тихий, страшний хор завив: "Смертне ремство безрозсудне; Цар всевишній правосуден; Твій почув стогін творець; Година твій бив, настав кінець".

Героїня іншої однойменної балади, Світлана, до смерті налякана страшним сном, але доля її пощадив. У незрозумілій і вихровій атмосфері "заметілі й хуртовини" героїв охоплює щиросердечне сум'яття, суперечливі переживання: "Як можу, подружки, співати? Милий друг далеко; Мені доля в мерти У смутку самотньої..." Герої його добутків прагнуть утекти від пренаступної їхньої долі, противляться караючий їх несправедливій долі Два прилади на столі "Загадай, Світлана; У чистому дзеркалі склі Опівночі, без обману Ти довідаєшся жереб свій: Стукне у двері милий твій Легкою рукою...

" За всім цим Жуковському бачиться непримиренне протиріччя й протистояння спаленілого почуття - суспільним підвалинам, нової особистої моралі - омертвілим етичним догмам. У його баладах засуджується користь, низинні страсті, індивідуалізм і егоїзм і виспівується безвинність, чистота й щиросердечна щедрість "Я с тобою, моя врода; Укротились небеса; Твій почувши ремство!" Оглянувся... милий до неї Простирає руки "Радість, світло моїх очей, Немає для нас розлуки..." Автор переконаний, що всім віддається по заслугах - це загальний мудрий закон буття, керуючий миром.

Тому вірна й любляча Світлана нагороджується зустріччю слюбимим. ПРО! не знай цих страшних снів Ти, моя Світлана... Будь, Творець, їй покрив!

Ні суму рана, Ні хвилинного смутку тінь До неї так не торкнеться... Будь все життя її світла Будь веселість, як була, Днів її подруга Всупереч жорстокому століттю, Жуковський у баладах будує свій особливий Всесвіт, де все відбувається по справедливості, як у казці. За бажанням автора з'єднуються й розстаються закохані, страшне перетворюється в смішне, караються винні - у всім панує принцип високої людяності Відчиняйся ж, Божий храм; Ви летите до небес, Вірні обітниці; Зберіться, старий і млад; Зрушивши дзвінки чаші, у лад Співайте: многи лети Черпаючи сюжети балад у народному епосі, там же, у народній моралі він знаходить свій гуманізм. Для поета важлива була не стільки російська основа його добутків, скільки національне світосприймання Яскравий початок балади "Світлана" стало не просто даниною "лубочної" Росії, а опорою на національні традиції Раз у водохресний вечорок Дівчини ворожили: „за ворота черевичок Знявши з ноги, кидали; Сніг пололи; під вікном Слухали; годували Рахунковим курку зерном; Затятий віск палили...

Сучасної ж читачки сприймають ці рядки майже як "керівництво до дії". Жуковський працює не тільки над "росіянами", але й над античними й середньовічними сюжетами балад. При цьому він прагне відшукати національне, характерне в самому складі мислення героїв і в загальній атмосфері дії, не стосуючись зовнішніх прикмет епохи, відволікаючись від екзотики й декоративного тла Балади Василя Андрійовича познайомили Росію з європейськими народними переказами. Поет увів у національну художню свідомість безліч невідомих російському читачеві добутків. Це була більша робота, що розширювала ідейний і художній кругозір російського суспільства, надаючи нашій літературі ще не обжитий нею художній мир Упав великий Ахіллес!

Махають фурії зміями Боги мчаться до небес... И караючими громами Грізно дивиться на Пергам.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector