Твір по літературі: Батько й син болконские в романі Л. Н. Толстого Війна й мир У книзі два батьки й два сини Болконских. У творі мова йтиме й про старого князя Болконском, його взаєминах із сином, і про князя Андрію в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагнних, сюжетом «Епілогу», але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога-Батька й Бога-сина з особою силою звучить в «Епілозі», в епізоді клятви Николеньки. Але спочатку розглянемо образи двох старших Болконских. Князь Микола Андрійович — людин безумовно неабиякий, один з тих, хто в XVIII столітті будував потужну російську державність, наближений Катерини II, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки талантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині й ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка й навіть посилання при Павлові.
У його вигляді відбилися риси знатного й багатого діда Толстого по матері, генерала Н. С. Волконського, гордія, атеїста, про яке існує легенда, що він потрапив у немилість, відмовившись женитися на коханці Павла, за що й був засланий спочатку в далекий північний Грумант, а потім у свій маєток під Тулою. Болконский — стародавній князівський рід, Рюриковичи, аристократи, яким і царським прізвищем — не указ, вони по праву пишаються своїм більше древнім родом і заслугами перед Батьківщиною. Високе поняття про честь, гордість, незалежність, шляхетність і гостроту розуму старий князь передала в спадщину й свого сина. Обоє нехтують вискочок, кар’єристів, типу Курагина, хоча єдине виключення Болконский, видимо, робив для старого графа Безухова, що належить, як видно, до нової знаті, до фаворитів Катерини (прототипом його певною мірою був граф Безбородько).
Титули цих «нових людей» були, як і їхнє багатство, не родовими, а подарованими. Дружба з Пьером, сином старого Безухова, дісталася князеві Андрію, видимо, теж у спадщину від дружби його батька з батьком Пьера. Треба ще відзначити, що обоє Болконских — різнобічно утворені, обдаровані люди, яким близькі ідеї гуманізму й просвітительства, гуманно ставляться вони й до своїх кріпаків, незважаючи на зовнішню строгість і вимогливість до себе й навколишньої. Князівна Марья знала, що селяни її батька були заможними, що потреби мужиків у першу чергу враховувалися батьком, що спонукує неї в першу чергу піклуватися про селян при від’їзді з маєтку через навалу ворога При порівнянні князя Андрія і його батька, однак, забувають, що характери й того й іншого дані в розвитку.
Князь Андрій, звичайно, ступнув набагато далі Миколи Андрійовича, до якого харчує незмінно повагу і яким захоплюється (недарма він просить батька при своєму від’їзді на війну не залишати онука). Батько Болконский вірив у прогрес і майбутню велич Батьківщини, якому служив всіма силами. Болконский-Син — головний ідеологічний герой Толстого — скептично ставиться до держави й влади взагалі. Висока ідея служіння Батьківщині, що надихала його батька, трансформується в князя Андрія в ідею служіння миру, єднання всіх людей, ідею загальної любові й об’єднання людства із природою. Старий князь живе в Росії, а його син відчуває себе громадянином, навіть краще сказати частиною Всесвіту. Він робить подвиг, але не подвиг патріота. Це подвижництво апостола, і недарма Толстой наділяє його апостольським ім’ям — Андрій, але ім’я це — синонім слова Росія, адже апостол Андрій — заступник Росії, що пророчив слов’янам, що населяли ці землі, велике майбутнє. Росія повинна дати миру приклад любові й непротивлення, відкрити нову епоху єднання всіх людей, продовжуючи завіт Христа: «несть ні елліна, ні іудея…
» Християнство було кроком уперед у духовному розвитку людства, тому що визнавало всіх людей братами в Христі, синами єдиного Бога, не виділяло якийсь вибраний народ. У цьому змісті толстовський апостол Андрій проклинає війну, не розділяючи війни на справедливі й завойовницькі. Війна — це вбивство, на думку героя Толстого, а вбивство завжди (на будь-якій війні) огидно Богові й закону любові. В ім’я цих ідей і приймає мученицьку смерть толстовський апостол Андрій зі своїм полком, що не зробив ні єдиного пострілу, але вистоявшим. Треба сказати, що старий князь, спочатку трохи що скептично ставився до цим апостольських, подвижническим устремлінням своїх дітей — сина, у якому він із тривогою знаходить щось більше, ніж беззавітне служіння Батьківщині, і християнки-дочки, — під кінець життя, мабуть, схильний визнати їхню правоту. Спочатку батько досить суворий до князя Андрію й князівні Марье, у яких, при всій їхній відданості батькові, відчувається якась духовна самостійність. Батько знущається з релігійності князівни, у сині ж він взагалі із тривогою й внутрішнім неприйняттям знаходить якісь незрозумілі для себе духовні ресурси й прагнення. Батько, наприклад, схвалює прагнення князя Андрія до слави, його від’їзд на війну в 1805 році, але пояснює це бажанням «Бонапарта завоювати».
Прищепивши своєму синові моральну чистоту й серйозне відношення до сім’ї, старий Болконский, однак, зовсім не візьме до уваги його почуття до Наташе, усіляко намагаючись перешкодити новому шлюбу сина. Та й переживання князя Андрія із приводу нерозуміння з боку Лізи батько проникливо зауважує, і відразу утішає сина тим, що «вони всі такі». Одним словом, з погляду старого князя, любові ні, є тільки строге виконання обов’язку. Для старого Болконского в князі Андрію занадто багато живого життя, духовної витонченості, прагнення до ідеалу. Дочка ж Болконский-Батько й зовсім не хоче видавати заміж, не вірячи в можливість щастя в шлюбі, уважаючи також, що для продовження прізвища досить одного онука — дитини князя Андрія й Лізи. Однак перед смертю звичайна твердість старого князя стосовно дітей зникає. Він просить прощення за покалічене життя в дочки й заочно — у сина. Князівна Марья ще буде щаслива, а про сина старий князь говорить перед смертю пророчі слова: «Загинула Росія!» Може бути, він тільки зараз зрозумів, що син його приніс у мир ідею більше велику, чим патріотизм і служіння батьківщині Продовжувати ідеї свого батька буде інший Микола Болконский — Николенька.
В «Епілозі» йому 15 років. Шести років він залишився без батька. Та й до шести років хлопчик не багато провів часу з ним. У перше семиріччя життя Николеньки його батько брав участь у двох війнах, надовго затримався за кордоном через хворобу, багато сил віддав перетворювальної діяльності в комісії Сперанского (чим був гордий старий князь, що напевно засмутився б, довідайся він про розчарування князя Андрія в державній діяльності).
Умираючий Болконский залишає своєму синові щось начебто стародавнього зашифрованого заповіту про «птахів небесних». Він не вимовляє цих євангельських слів уголос, але Толстой говорить, що син князя все зрозумів, навіть більше, ніж міг би зрозуміти дорослим, навченим життєвим досвідом людин. У якості «птаха небесної», що у Євангелії є символ душі, не маючи «образи й форми», але становлячи одну сутність — любов, — приходить, як і обіцяв, князь Андрій до Николеньке вже після своєї смерті. Хлопчикові сниться Батько — любов до людей, і Николенька дає клятву принести себе в жертву (недарма пригадується Муций Сцевола) по велінню Батька (Батько — слово, написане, зрозуміло, не випадково з великої букви). Так «Війна й мир» завершується темою Батька й Сина, темою апостольського служіння Богові, темою єднання людей. Товстої не дає виразних контурів християнської ідеї, тому що Андрій у нього — апостол нової, толстовської релігії. Це дуже докладно показано в книзі Б. Бермана «Таємний Толстой». Але головне — тема Батька й Сина, дуже важлива для російської літератури («Батьки й діти»), в «Війні й світі» розгорнута не як тема блудного сина, а як тема божественного служіння Бога-Сина Богові-батькові