Твір по літературі: Базарів і кірсанов И. С. Тургенєв, за словами його сучасників, володів особливим чуттям угадувати рух, що народжується в суспільстві У романі «Батьки й діти» Тургенєв показав головний суспільний конфлікт 60-х років XIX століття — конфлікт між дворянами-лібералами й різночинцями-демократами Основний принцип побудови роману — антитеза; і це видно вже з назви роману, у якому як би протиставляються два покоління: старше й молодше. Але в самому романі конфлікт носить не віковий, а ідейний характер, тобто це не конфлікт двох поколінь, а конфлікт двох мировоззрений. Як антиподи сприймаються в романі Євгеній Базарів (виразник ідеї демократів-різночинців) і Павло Петрович Кірсанов (головний захисник світогляду й способу життя ліберального дворянства). Зіткнення й суперечки, що становлять основу сюжету роману, дозволяють зрозуміти сутність їх поглядів Отже, у романі Тургенєва «Батьки й діти» зштовхнулися два сильні, яскравих характери. По своїх поглядах, переконанням Павло Петрович став перед нами як представник «ско Що Буває, льодової сили минулого», а Євгеній Базарів — як частина «руйнівної звільняючої сили сьогодення». Павлу Петровичу років сорок п’ять, він завжди виголений, ходить у строгому англійському костюмі, комірець його сорочки завжди білий і накрохмалений.
Особа Павла Петровича правильне й чисте, але жовчне. «Весь вигляд Павла Петровича, витончен і породистий, зберіг юнацьку стрункість і те прагнення нагору, ладь від землі, що здебільшого зникає після двадцятих років». По зовнішності, по переконаннях Павло Петрович «аристократ до мозку костей». Правда, як пише Писарєв, «переконань у нього, по правді сказати, не є, але зате є звички, якими він дуже дорожить» і «по звичці доводить у суперечках необхідність принсипов». У чому ж полягають ці «принсипи»? Насамперед, до «принсипам» Кірсанова можна віднести його погляд на державний устрій. Сам дворянин і аристократ, він дотримується тих же поглядів, що й більшість дворян того часу. Павло Петрович ратує за сталі порядки, по своїх переконаннях він монархіст, що не терпить інакомислення й люто захищаючої доктрини, яким «постійно суперечили його вчинки». Він любить порассуждать про російських селян, але при зустрічі з ними «морщиться й нюхає одеколон».
Кірсанов тлумачить про Росію, про «російську ідею», але вживає при цьому величезне. кількість іноземних слів. Він з пафосом говорить про суспільне благо, про служіння батьківщині, але сам сидить сложа руки, задовольнившись ситим і спокійним життям «Хто є Базарів?» — запитують Кірсанови й чують відповідь Аркадія: «Нігіліст». Що ж являє собою це нове покоління нігілістів? Для молодого покоління «дітей» нігілізм — певна політична й життєва позиція. Одні сприймають її як модну пошесть (Ситників, Кукши-На, Аркадій) і заперечують усе: авторитети, науку, мистецтво, досвід попередніх поколінь — і ні до чого не прислухаються.
Але всі вони повзрослеют, обзаведуться сім’ями й будуть згадувати про свої переконання як про помилки юності. А зараз вони тільки опошляють ідеї, які проповідує Базарів Насправді теперішнім нігілістом, що віддає звіт своїм думкам, своїм переконанням, можна назвати тільки Базарова. Він цікавиться природничими науками й збирається продовжити справа батька, повітового лікаря. По переконаннях він нігіліст і насміхається над «принсипами» Павла Петровича, уважаючи їх непотрібними й просто смішними. Базарів приймає тільки те, що корисно: «Мені скажуть справу — я погоджуся».
«У теперішній час корисніше всього заперечення — ми заперечуємо». Євгеній заперечує й державний лад, що приводить Павла Петровича в замішання. На думку Базарова, аристократи не здатні до дії, від них немає ніякої користі, і він відкидає лібералізм, заперечуючи здатність дворянства вести Росію кбудущему. Кірсанов прославляє селянську громаду, сім’ю, релігійність, патріархальність російського мужика. Базарів затверджує, що народ не розуміє власних інтересів, темний і неосвічений, але вважає за необхідне відрізняти народні інтереси від народних забобонів. Базарову ненависна сліпа віра в народі: «Народ думає, що, коли грім гримить, це Ілля-Пророк у колісниці по небу роз’їжджає.
Що ж? Мені погодитися з ним?» Павло Петрович відповідає на це: «Він (народ) не може жити без віри». «Грубейшее марновірство його душить»,- коментує Базарів. Але він щиро вірить, що народ за духом своєму революційний, тому нігілізм — прояв саме народного духу Є розбіжності Базарова й Павла Петровича у відношенні до мистецтва, природі. З погляду Базарова, «читати Пушкіна — загублений час, займатися музикою смішно, насолоджуватися природою — безглуздо». Павло Петрович, навпроти, любить природу, музику.
Максималізм Базарова, що думає, що можна й потрібно у всім опиратися тільки на власний досвід і власні відчуття, приводить до заперечення мистецтва, оскільки мистецтво саме і являє собою узагальнення й художнє осмислення чужого досвіду. Мистецтво (і література, і живопис, і музика) розм’якшує душу, відволікає від справи. Все це «романтизм», «нісенітниця». Розглядаючи альбом Саксонської Швейцарії, Базарів говорить Одинцовій: «Ви не припускаєте в мені художнього змісту — так у мені дійсно його ні, але ці види могли мене зацікавити з погляду геологічної». Базарів намагається розвінчати бездіяльні „принсипи», не приймає ілюзорну мрійність, відмовляючись від досягнень культури («Рафаель гроша мідного не коштує») і утилітарно сприймаючи природу.
Базарову, для якого головною фігурою часу був російський мужик, задавлений убогістю, «грубейшими марновірствами», здавалося блюзнірським тлумачити про мистецтво, «несвідомій творчості», коли йдеться про хліб насущному Павло Петрович, розуміючи, що не може перемогти нігіліста в суперечці, не може похитнути його моральні підвалини, вірніше відсутність їх, прибігає до останнього засобу рішення конфліктів подібного роду — дуелі. Євгеній приймає виклик, хоча вважає це витівкою недоумка «аристократишки». Вони стріляються, Євгеній ранить Кірсанова, але цим не вирішує проблеми. За допомогою сатиричного зображення автор підкреслив безглуздість поводження Павла Петровича, безглуздість його переконання, що можна силою змусити молоде покоління думати так само, як покоління «батьків». Кірсанов і Базарів залишаються кожний при своїй думці Базарову не вдалося прожити довго.
Він умирає зі словами: «Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний. Та й хто потрібний?» Такий трагічний підсумок життя Євгенія Відношення автора до своїх героїв зовсім не простої. Бажаючи покарати „детей», Тургенєв висік „отцов». Але головне, що йому чудово вдалося показати, це зміну відживаючих форм свідомості новими, трагічність положення людей, першими произносящих слово: «Уперед!» Подих епохи, її типові риси відчутні в центральних образах роману й у тім історичному тлі, на якому розвертається дія. Період підготовки селянської реформи, глибокі соціальні протиріччя того часу, боротьба суспільних сил в епоху 60-х років — от що знайшло відбиття в образах роману, склало його історичне тло й сутність основного конфлікту Адже проблематика роману зберегла злободенність і для наступних поколінь