Белоусов Р. С.: Таємниця Иппокрени. Кирджали — справжній учасник гетерии

Укрившись під захистом лісу й отаборити де-небудь біля студеного ключа, гайдуки приносили клятву вірності й взаємодопомоги. Із цього моменту життя їх завжди була в небезпеці. Турецька погоня постійно йшла по їхньому сліді. Голови вбитих виставляли на тичинах для лякання. Але ніщо не могло загасити полум'я народного гніву. Усюди гайдуків підтримували, укривали й годували. І так було віддавна, з того самого часу, як непокірливі болгари піднялися проти турецького ярма

Перше письмове свідчення про болгарських гайдуків ставиться до 1454 року. У стародавній хроніці згадується ім'я прославленого болгарського воєводи Радича, узятого в полон самим султаном. У ній говорилося: "У те ж літо Мехмед II зачарував Радича, болгарського воєводу, у Софії".

З тих пор у багатьох документах зустрічаються відомості про життя й подвиги болгарських гайдуків. Султанський фірман від 1565 року пропонував покінчити з болгарськими гайдуками. Відомо, що в 1638 році був убитий лютий гайдук Чавдар-Хан. Але залишався в живих його побратим Страхил-Воєвода. За наказом Мелек Ахмед-Ори його софійський намісник Халил-Ага в 1651 році переслідував з незліченним військом гайдуків, оскільки їх розвелося більше, ніж зайців. З подібних же документів відомі й притулки гайдуків. Такими місцями в різний час були Софія, Рила й Пирин, а в 1683 році гайдуки контролювали всю головну військову дорогу від Царьграда до Белграда, від Софії й до Солуна. Це було немаловажно, тому що жившие поблизу більших доріг перебували під постійною загрозою. Турки, що проїжджали мимо, могли кожного погнати в полон, забити батогами, обрізати вуха кожному, хто довівся їм не по вдачі

В XVIII столітті гайдуцкое рух став воістину всенародним, боролася вся Болгарія. Навіть жінки йшли в гайдуки, і багато хто з них ставали їхніми проводирями, наприклад Береза-Воєвода, про подвиги якої розповідали легенди. Гайдуки не тільки мстили за зганьблену честь дружин і матерів, але й виступали на захист поневолених співвітчизників

Наскільки розширився і який розмах прийняло гайдуцкое рух, можна судити по шляхових записках якогось Евлия Челебича. Говорячи про "чудовий" місті Петрич, він пише: "Через численних гайдуків невірних, поважні люди не можуть жити в цьому місті, тому землі не обробляються".

Але турки не збиралися просто так уступати гайдукам. Навпроти, вони посилили переслідування народних месників. Багатьом з них довелося тоді покинути болгарську землю й укритися в сусідній Валахії або перебратися в Бессарабію. Ішли в Сербію й Грецію, де вступали в місцеві загони гайдуків і продовжували боротьбу.)"Рясно лилася болгарська кров разом із грецької на полях боїв, де одержав смертельний удар турецький колос, що вважався до 1821 року непереможним,". Проти турків у тог рік на стороні греків боролася добровольча болгарська гайдуцкая дружина під командуванням відважного Панката. Тоді ж, як повідомляють документи, у боях брали участь " Спиро-Болгарин з Водена", " Димитр-Болгарин із Сереса" і інші гайдуки. По всій Сербії гриміли імена болгарських гайдуків братів Бимбаши. Брали участь гайдуки у французькій революції й у корпусі Гарібальді, добровольцями - в армії Кутузова, а пізніше - генерала Дибича, їх бачили в рядах повстанських загонів Тудора Владимиреску, що підняв прапор повстання в 1821 році, одночасно з виступом Олександра Ипсиланти. Та й серед тих, хто пішов за "безруким князем", було чимало синів Болгарії. Багатьох привів у загони гетеристов прославлений капітан Мамарчев, до цього росіян, що боровся з турками на стороні, у війні 1806-1812 років. Про нього написаний історичний роман болгарським письменником К. Каляєвим, виданий на російській мові

Примкнув до справи "Фелики етерия" і гайдук Кирджали.

Двісті чоловік привів із собою він у військо Ипсиланти.)"Брати, от уже чотири роки, як ми ділимо всі небезпеки й радості боротьби. Але прийшов час, коли треба приймати рішення... тому що пробив годину незалежності християн від Туреччини..." Так гайдук Кирджали став гетеристом.

* * *

Пройде кілька років, і Пушкін знову зустрінеться з тим самим М. И. Лексом, від якого вперше почув про знаменитого гайдука. З того дня як на очах поета Кирджали, закованого в ланцюзі, вивели з острогу, посадили на каруцу й повезли, він нічого не знав онем.

Кирджали видали тоді туркам на настійну вимогу ори. Для цього поліції довелося чимало потрудитися, і вона буквально збилася з ніг, розшукуючирозбійника, що вкрився на російської території ",". "Його піймали в будинку випадного ченця, увечері, коли він вечеряв, сидячи в сутінках із сімома товаришами", - писав Пушкін у точній відповідності зі справжнім фактом, як пізніше встановили дослідники. Неважко догадатися, звідки поет довідався про це. У канцелярію Инзова у зв'язку зі справою про пошуки гетериста Кирджали й трьох його сподвижників надходили повідомлення від частки поліцейського пристава Павлова. Цілком природно, що повідомлення ці обговорювалися й у канцелярії, і в будинку цивільного губернатора К. А. Катакази, де бував поет. Все це підігрівало інтерес Пушкіна до прославленого гайдука, учасникові Гетерии. Нарешті представився випадок його побачити, але, на жаль, уже скованого й в оточенні солдатів. З тих пор образ відважного гайдука жив у пам'яті. Його ім'я виникало в начерках віршів, поет навіть помишлял було скласти про нього що-небудь значне: спочатку задумав поему й записав трохи перших рядків, а потім став відмінюватися до того, щоб написати невелику повість про гайдука, учасника Гетерии.

Нова зустріч із М. И. Лексом, можливо, прискорила здійснення задуму. Коли старі знайомі по Кишиневу розговорилися про минулому, Пушкін запитав:

- А що ваш приятель Кирджали? Чи не знаєте, що з ним зробилося?

У відповідь поет почула продовження історії гайдука, що і повідав нам у своїй повести

"Кирджали, привезений у Яси, представлений був паші, що присудив його бути посажену на кіл. Страта відстрочили до якогось свята. Покамест уклали його у в'язницю.)"Брати! година мий близький. Ніхто своєї долі не уникне. Незабаром я з вами розстануся. Мені хотілося б вам залишити що-небудь на пам'ять".

Турки розвісили вуха

- Брати, - продовжував Кирджали, - три роки тому назад, як я розбійничав з покійним Михайлаки, ми зарили в степу недалече від Яс казан з гальбинами. Видно, ні мені, ні йому не володіти цим казаном. Так і бути: візьміть його собі й розділите полюбовно.

Турки ледве з розуму не зійшли. Пішли толки, як їм буде знайти заповітне місце? Думали, думали й поклали, щоб Кирджали сам їх повів

Настала ніч. Турки зняли окови з ніг невільника, зв'язали йому руки веревкою й з ним відправилися з міста в степ...

Вони йшли довго. Нарешті Кирджали зупинився біля широкого каменю, відміряв двадцять кроків на полудень, тупнув і сказав: "Тут".

Турки розпорядилися. Четверо вийняли свої ятагани й почали копати землю. Троє залишилися на стражі. Кирджали сіл на камінь і став дивитися на них роботу

- Ну що? чи незабаром? - запитував він, - чи дорилися?

- Немає ще, - відповідали турки й працювали так, що піт лив з них градом

Кирджали став робити нетерпіння

- екой народ, - говорив він. - И землю-те копати порядно не вміють. Так у мене справа була б кінчена у дві мінути. Діти! розв'яжіть мені руки, дайте ятаган

Турки задумалися й стали радитися

- Що ж? (вирішили вони) розв'яжемо йому руки, дамо ятаган. Що за лихо? Він один, нас семеро. - И турки розв'язали йому руки й дали йому ятаган.) вихопив через його пояс два пістолети

Інші шість, увидя Кирджали збройного двома пістолетами, розбіглися

Кирджали нині розбійничає біля Яс", - говорить Пушкін наприкінці повести.)"зібравши свою партію", робив "нові грабіжництва", тобто, як і колись, нападав на бояр і багатіїв. У рапорті намісника Бессарабії говорилося, що це і є той самий Георгій Кирджали, "найголовніший із числа молдавських розбійників". Про дії у квітні 1823 року Георге Киржалиуле говорять документи, виявлені вже в наш час в архівах Бухареста

Але зрештою удача змінила хороброму. Його изловили знову, видали туркам, і ті повісили народного месника в Ясах 24 вересня 1824 року. Відбулося це вже після від'їзду Пушкіна, тому цілком імовірно, що він нічого не знав про сумний кінець гайдука

Та й М. И. Лекc швидше за все теж не мав відомості про смерть Кирджали й тому не міг нічого про це повідомити при зустрічі Пушкіну. А може бути, поет свідомо не захотів позбавляти життя героя, що полюбився йому?

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector