«Без кінця й без краю мрія!» (По ліриці А. А.Блоку.) «Блоку я вважаю не тільки найбільшим поетом першої чверті двадцятого століття, але й людиною-епохою, т. е. самим характерним представником свого часу…» — писала Ганна Ахматова Олександр Блок був мрійливою людиною. Але мрія його завжди втілювалася в дзвінкі, немеркнучі рядки. Як і життя, різноманітно зображена всією поетичною творчістю поета: ПРО, весна!
без кінця й без краю — Без кінця й без краю мрія! ; Довідаюся тебе, життя! Приймаю! І привітаю дзенькотом щита! Він зумів побачити в Росії й тютчевскую таємницю, і некрасовскую вбогу сільську Русь, і вдалину гоголівську птаха-трійку, що летить. Але, мабуть, у жодного з письменників патріотична тема так повно не зімкнулася з любовною, інтимною лірикою, як у Блоку. Нетрадиційним став блоковский образ батьківщини-нареченої, дружини, Прекрасної Дами, Вічної Жіночності. Не як мати любить Блок Росію, а як кохану.
Але її вигляд постійно міняється. Прекрасна Дама обертається те Незнайомкою, то повією, виявляючи собою нові й нові лики Росії. Часто вона персоніфікується музою: Зла, чи добра? — Ти вся — не звідси. Мудро про тебе говорять: Для інших ти — і Муза, і чудо Для мене ти — мученье й пекло Блок подумки супроводжує своїх героїв, разом з ними проробляючи їхній нелегкий шлях.
Його оповідач «улитий» в оповідання, його голос — таке ж вираження епохи, як і інші рівноправні голоси поеми. Так, багатоголосся «Дванадцяти» — це відтворення багатоголосся «» епохи, щоперевернулася. Контрастність і строкатість поеми відбивають соціальну контрастність епохи. Позиція автора проявляється не в окремих репліках або закликах, а в побудові загальної «долі» дванадцяти, у характері того шляху, що проробляють вони на сторінках поеми З хаосу народжується гармонія. Цей образ Христа — антитеза псові-вовкові, як символу зла й старого миру, образ, що втілив у собі ідеал добра й справедливості. Христос як би піднятий над побутом і над подіями. Він — втілення гармонії й простоти, про яку підсвідомо тужать герої Блоку. У фіналі поеми все укрупнено, має відверто умовний характер. Це й злитий образ «дванадцяти», і виникаючі знову образи буржуа й голодного пса, і образ, що вінчає поему, Христа.
Тут немає імен, всі репліки складаються із самих загальних слів або риторичних питань. Примарність идущего в главі дванадцяти апостолів Христа диссоциирует з державним кроком революції. У різні роки літературознавці трактували зміст поеми з діаметрально протилежних точок зору — від вітання нової революційної Росії, «идущей державним кроком», до повного заперечення революції як бунту купки шибеників Важко сказати, чи прийняв Блок революцію, що б не писали про цьому численні критики з партквитком у серця. Важливо інше — він приймав життя, привітав її дзенькотом щита Приймаю пустельні веси!
І колодязі земних міст! Прояснений простір піднебесь І томління рабьих праць! І зустрічаю тебе в порога — З буйним вітром у зміїних кучерях, З нерозгаданим ім’ям бога На холодних і стислих губах… До речі, у Блоку навіть у щит воїна, що готується до битви, замість нерукотворного Спасу вписаний образ «світлої дружини»: І коли, ранком, хмарою чорної Рушила орда, Був у щиті Твій лик нерукотворний Світлий назавжди. Але в лірику поета його кохана — життя — приймає й інші риси: Перед цією ворогуючою зустріччю Ніколи я не кину щита…
Ніколи не відкриєш ти плечі… Але над нами — хмільна мрія! І дивлюся, і ворожнечу вимірюю, Ненавидячи, клянучи й люблячи: За мученья, за загибель — я знаю — Однаково: приймаю тебе!