«Біль про людину» у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» Людина є таємниця. Її треба розгадати, і коли будеш неї розгадувати все життя, то не говори, що втратив час; я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною Ф. М. Достоєвський У романі Достоєвського «Злочин і покарання» уперше з усією очевидністю встала проблема самостійного створення нових духовно-етичних цінностей. Адже письменник працював над ним в умовах важкого життя кінця 60-х років, коли не тільки не згладилися, але ще більше загострилися всі протиріччя. Половинчаста селянська реформа ввергнула країну в болісний стан подвійної соціальної кризи. Наростав розпад вікових духовних цінностей, змішалися подання про добро й зло, цинічний власник став героєм сучасності. В атмосфері ідейного бездоріжжя й соціальної розхитаності з’являються перші симптоми нової суспільної хвороби. Достоєвський був одним з перших письменників, хто поставив їй точний соціальний діагноз і виніс суворий моральний вирок.
У цьому зв’язку його можна вважати самим жорстоким художником XIX століття. Він оголив таку жорстоку правду життя, показав такі людські страждання, які важко винести. Але він був одержимо величезною любов’ю до людей і не хотів закривати ока на гірку дійсність, він уважав себе відповідальним за те, щоб відкрити ока людям, змусити їх шукати шляхи рятування від страждань і соціальної несправедливості. «У всіх творах Достоєвського ми знаходимо одну загальну рису — це біль про людину, що визнає себе не в силах або не вправі бути людиною сьогоденням» (Добролюбов). Достоєвський у своїй творчості продовжує тему «малень — кого людини», підняту в російській літературі Пушкіним і Гоголем. Його герої — це «принижені й ображені», це «маленькі люди» у великому світі соціальної несправедливості.
І саме в зображенні таких людей проявляється «біль про людину» Достоєвського «Біль про людину» — це основне почуття письменника, що протестує проти соціальних підвалин життя, проти положе-ния, «коли людині нікуди йти», коли людина задавлена бідністю й убогістю. Життєві умови, у яких перебувають герої роману, жахливі. Духота петербурзьких нетрів — частка загальної безвихідної атмосфери добутку. Тіснота, ядушлива скупченість людей, що туляться на аршині простору, збільшується духовною самітністю людини в юрбі. Люди ставляться друг до друга з недовірою, з підозрою; їх поєднує лише цікавість до нещасть ближніх І в цих умовах розвивається особиста свідомість і заперечення моральних ідей і законів мас. Людина як особистість завжди в цьому стані стає у вороже, негативне відношення до авторитетного закону мас. Це «розпадання мас на особистості-» з погляду моральний і психологічної — стан хворобливе У такій атмосфері розгортається приголомшлива драма життя «принижені й ображених», життя на якихось ганебні для людини умовах. І це життя ставить героїв у такі тупики, коли «аморальним» стає сама неухильна вимога моральності. Так, добро Сонечки стосовно ближнього вимагає зла стосовно себе.
Рідна сестра Раскольникова Дуня готова вийти за цинічного ділка Лужина тільки для того, щоб допомогти братові, дати йому можливість закінчити університет Нелюдська теорія «крові по совісті» тісно пов’язана з «наполеонівською ідеєю» Раскольникова. Герой хоче перевірити: «незвичайний» чи він людина, здатний на миропотрясение, або «тварина тремтяча», як ті, кого він ненавидить і нехтує? У викритті крайнього індивідуалізму, антилюдського міфу про «надлюдину» проявляється гуманізм Достоєвського. І тут напрошується перший висновок, до якого нас приводить великий письменник-гуманіст: «Виправте суспільство, і хвороб не буде». З перших мінут здійснення злочину зовні струнка теорія Раскольникова руйнується. Його «арифметиці» протистоїть вища математика життя: одне розраховане вбивство спричиняє інше, третє. Неостановимо. Достоєвський намагається попередити нас про небезпеку раскольниковской теорії, говорить, що вона може виправдати насильство й море крові, виявися в руках фанатика, одержимого не тільки ідеєю, але й владою над долями людей Чому кожна людина має право на життя? Такий закон людської совісті.
Розкольників порушив його й упав. І так повинен упасти кожний, хто порушує закон людської совісті. Тому особистість людини священна й недоторканна, і щодо цього всі люди рівні На тих сторінках роману, де Достоєвський попереджає про небезпеку такої теорії, звучить уже «біль про людство». Ми почуваємо «біль про людину» і тоді, коли він міркує б ролі благодіянь, релігії й смиренності. Розкольників зневажає святе. Він зазіхає на людину. У древній книзі було записано: «Не убий».
Це заповідь людства, аксіома, прийнята без доказу. Розкольників дерзнув засумніватися в цьому. І письменник показує, як за цим неймовірним сумнівом треба тьма інших. Всім ходом роману Достоєвський доводить: людина, що переступила заповідь Бога, що зробив насильство, втрачає власну душу, перестає відчувати життя. І судити Раскольникова може тільки Сонечка Мармеладова з її діючою турботою про ближні.
Це суд любов’ю, жалем, людською чуйністю — тим вищим світлом, що втримує людяність навіть у тьмі «буття принижених і ображених». З образом Сонечки зв’язана велика гуманістична ідея Достоєвського про те, що мир урятує духовне єднання людей «Біль про людину» проявляється й у тім підході, що використовує Достоєвський у створенні образів, у показі дрібної еволюції людської душі, у глибокому психологізмі «Біль про людину» виражається й у виборі конфлікту. Конфлікт роману — це боротьба теорії з життям. Це й болісне зіткнення характерів, що втілюють різні ідейні принципи. Це й боротьба теорії — з життям у душі героїв Романи Достоєвського не тільки відбивають, але й випереджають проблеми, сучасні авторові. Письменник досліджує конфлікти, які стали частиною громадського життя країни в XX столітті.
Автор показує, як теорія запалюється в душі людини, поневолює його волю й розум, робить його бездушним виконавцем В «Злочині й покаранні» ми зустрічаємо проблеми, актуальні й для нашого часу. Автор змушує нас міркувати над цими питаннями, переживати й страждати разом з героями роману, шукати істину й моральний зміст людських учинків. Достоєвський учить нас любити й поважати людини.