«Блок чекав Командора», — записала Ахматова у своїх матеріалах до поеми: це очікування також ознака людей її «покоління», приречених загинути разом зі старим миром і чувствующих наближенням загибелі. Не випадково й Коломбина, як повідомляється в прозаїчному введенні до глави другий, деяким здається «Донною Ганною (з «Кроків Командора») «. Переклик ця виразно починається вже в поданому всій поемі «Дев’ятсот тринадцятий рік» епіграфі з опери Моцарта » Дон-Жуан», у якій загибель вітряного й розпусного коханця вперше, принаймні музичними засобами, зображена як романтична трагедія: D’finirai Prima dell aurora.
Ти перестанеш сміятися раніше, ніж зійде зоря (італ.) > (№10, стор. 163) .
В «Кроках Командора» виявляється чимало ланок, які — при збереженні й загальній схемі — з більшим або меншим наближенням «розігруються» в «Поемі». Крім уже зазначених перекликів порівн. ще:
Навстіж двері. з непомірної холоднечі,
Немов круглий бій нічних годин
Бій годин: «ти кликав мене на вечерю
Я прийшов. А ти готовий?
В Ахматової:
Я, до скла припала холоднеча…
От він, бій, кріпосних годин
Виходи до мене сміло назустріч
Гороскоп твій давно готовий…
У Блоку: б’ють годинники востаннє
В Ахматової:
Не останні ль близькі строки…
А годинники усе ще не б’ють…
У Блоку:
У годину світанку холодно й дивно
У годину світанку — ніч мутна
В Ахматової:
Не чи передчуттям світанку
По рядах пробіг озноб…
У Блоку:
У пишній спальні страшно в годину світанку…
Холодно й порожньо в пишній спальні
Навстіж двері з непомірної холоднечі
У дзеркалах відбиті?
Незабаром ль бачити неземні сни…
Немає відповіді — тиша
Ганна! Ганна! — Тиша
За нічним вікном туман
В Ахматової:
Але мені страшно…
Спальню ти забрала як альтанку…
У двері мою ніхто не стукається,
Тільки дзеркало дзеркалу сниться,
Тиша тишу сторожить
А годинники усе ще не б’ють
Діва Світла! Де ти, Донна Ганна?
Ганна! Ганна! Тиша
Герой «без особи й назви «.
Далі хотілося б відзначити ряд не відзначених дотепер прийомів, перекликів і цитації блоковских текстів впоеме.
Насамперед кілька міркувань про ремінісценцію одного символічного образа («Без особи й назви») в Ахматової
В «Поемі без героя» двічі виступає хтось «без особи й назви»:
З дитинства ряжених я боялася,
Мені завжди чомусь здавалося,
Що якась тінь
Серед них «без особи й назви»
Затесалася. (3, стор. 39) .
И дочекався він. Струнка маска
На зворотному «Шляху з Дамаска»
Вернулася додому… не одна!
Хтось із нею «без особи й назви… «
Недвозначне расставанье
Крізь косе полум’я багаття
Він побачив… (№3, стор. 49)
Включення в другий уривок «без особи й назви» у сюжет дозволяє порушити питання про зв’язок носія цієї формули — у цьому випадку — з тим, про кого сказано в уривку:
Мимо, тіні! — Він там один
На стіні його профіль
Гаврило або Мефистофель
Твій, красуня, паладин?
Демон сам c посмішкою Тамари,
Але також таяться чари
У цій страшній димній особі
Плоть, майже що ставшая духом,
И античний локон над вухом,
Все таинственно впришельце.
Це він у переповненому залі
Слав ту чорну троянду келиху
Або все це було сном?
З мертвим серцем і мертвим поглядом
Він чи зустрівся з Командором,
У той пробравшись проклятий будинок?
И його поведаним словом,
Як ви були в просторі новому,
Як ви були в просторі новому,
Як поза часом були ви,
И в яких сияньях бурштинових
Там. в устя Лети — Неви
Остаточне уточнення втримується у віршах:
Сполотнівши, він дивиться крізь сльози,
Як тобі простягнули троянди
И як ворог його знаменитий. (№3, стор. 47)
Звідси правдоподібний висновок про одному з конкретних присвячених «без особи й назви» другого уривка і ймовірне припущення про генеалогію цього образа. Мова йде насамперед про шар блоковских образів і символів (порівн. запис у зв’язку з побаченням Коломбини: «Примари в хуртовині [ може бути, навіть — дванадцять Блоку, але вдалечині й нереально] «) . У цьому змісті не можна вважати спростуванням сказаного тут Ахматової: «Хтось без особи й назви» (Зайва тінь» 1-й глави) , звичайно, ніхто, постійний супутник нашого життя й винуватець стількох лих. (зізнаюся що 2-й раз він потрапив у Поему [ 3 головкоми ] прямо з балетного лібрето, де він у собольей шубі й циліндрі, у своїй кареті проводжав Коломбину, коли в нього під рукавичкою не виявилося руки) . Отже, то — шоста сторінка невідомо чого майже зненацька для мін самої, стала вмістищем авторських таємниць. Але хто зобов’язаний вірити авторові?. И від чого думати, що майбутніх читачів (якщо вони виявляться) будуть цікавити саме ці дріб’язки. У таких випадках мені чомусь пригадується Блок, який з такою наснагою у своєму щоденнику записує всю історію «Пісень долі. «.. Видно, Олександр Олександрович надавав дуже важливе значення цій п’єсі, а я майже за піввіку не чула, щоб хто-небудь сказав про неї добре або взагалі яке-небудь слово(сварити Блоку взагалі не прийняте) .
Порівн. у лібрето: «Зайва тінь — без особи й назви (страшна) . Два поети в масках — демон і верстовий стовп… Вони (Коломбина й Зайва Тінь) ідуть по сходам. нагорі… любовна сцена. Під час поцілунку Коломбина бачить драгуна в дзеркалі. Крик. У музиці щось жахливе». У записах до «Поеми»: «У дзеркалі відбивається Зайва Тінь… З маскараду вертається О., з нею Невідомий… Сцена перед дверима. » У записах є й істотний уточнення дій цього персонажа («Зайва тінь») в «Поемі»: «З’являється на балі в 1-й картині. У неї звита за лаштунками, вона свистом викликає її й танцює з нею. Усі розбігаються. В 2-й картині вона заглядає у вікно кімнати Коломбини й відбивається в дзеркалі, двоячись, троясь і т.д. В 3-й картині виходить із карети в бобровій шинелі й циліндрі, пропонує драгунові їхати з ним… Він (драгун) качає головою й показує палевий локон. Рукою в рукавичці Зайва Тінь хоче відняти локон. Він вистачає Тінь за руку — рукавичка в нього в руці, руки не було… » Нарешті, у записах є й пряма вказівка: «Коломбина й Блок — на островах» (№13. стр 97) .
Цікавий факт, що в» Арфах і скрипках » Блоку є два вірші, поміщені підряд — «У невпевненому хиткому польоті… » (листопад 1910) і «Без слова думка… » (грудень 1911) де є обидві частини цього образа:
Як ти можеш літати й кружлятися
Без любові, без душі, без особи?
И:
Без слова думка, волненье без назви
Який ти шлеш мені знак… (№5, стор. 269) .
З наступними мотивами примари, сну, незбутньої яви. Схоже, що з такого саме скрещенья ключових образів 2-х цитат і виникла тінь «без особи й назви».
«Досить цікаво, — відзначає Сокир, — що в «Поемі» Блок характеризується насамперед цитатами й парафразами з його власних творів, що цілком погодиться з його функцією знака епохи, пам’ятника їй» (№13, стор. 20) .
Таким чином, місце Блоку в «петербурзькій повісті» особливе: він її сюжетний герой (Арлекін) , і він виступає в ній як вище втілення своєї епохи («покоління») , і в цьому змісті присутній у ній цитатно, своїми добутками
Можливо, що «без особи й назви» — не тільки знак вказівки на Блоку, на ледь помітний полемічний випад проти поетики символізму, влучне пародіювання її. («Моя поема… полемічна стосовно символізму, хоча б до «Сніжної маски» Блоку. У Блоку в «Сніжній масці» — розп’яття, а герой — автор залишається жити, а в мене в поемі «теперішня фізична зміряй героя») (№3, стор. 6) Блок у значній мірі визначив своєю творчістю атмосферу поеми й у той же час яке в чому творчість Ахматової. Із цією атмосферою зв’язані численні, більше близькі, або більше віддалені переклики з його поезією («алюзії») . Але ніде ми не знаходимо того, що критик старого часу міг би назвати «запозиченням»: творчий вигляд Ахматовій залишається зовсім несхожим на Блоку навіть там, де вона трактує близьку йому тему