Боротьба добра й зла. «Майстер і маргарита» Г. Булгакова

Боротьба добра й зла. "Майстер і маргарита" Г. Булгакова

Про роман Булгакова "Майстер і Маргарита" уже написана дуже багато й ще, напевно, чимало буде написано. Як тільки не трактували цю книгу?! Одні бачили в ній апологію диявола, милування похмурою силою, що особливе, чи ледве не хвороблива пристрасть автора до темних стихій буття. Інші ж, цілком атеїстично настроєні, дорікали письменника в "чорній романтиці" поразки, капітуляції перед миром зла

Сам Булгаков називав себе "містичним письменником", але його містика не помрачала розум і не залякувала читача

Однієї з головних мішеней очисної роботи Воланда стає самовдоволення розуму, особливо розуму атеїстичного, що змітає зі шляхи заодно з вірою в Бог всю область загадкового й таємничого. З насолодою віддаючись вільної фантазії, любуючись похмурою могутністю Воланда, автор підсміюється над упевненістю, що все в житті можна спланувати, а процвітання й щастя людей улаштувати легко - треба тільки захотіти. Булгаков осміює самовдоволену крикливість розуму, упевненого в тім, що, звільнившись від марновірств, він створить точне креслення майбутнього, раціональний пристрій всіх людських відносин і гармонію в душі самої людини. Розсудливі літературні сановники нібито Берліоза, давно розставшись із вірою в Бог, не вірять навіть у те, що їм здатний перешкодити, поставити підніжці його величчя Випадок. Нещасний Берліоз, що точно знав, що буде робити ввечері на засіданні Массолита, усього через кілька хвилин гине під колісьми трамвая. Так і Понтій Пілат в "євангельських" главах роману здається собі й людям людиною могутнім. Але проникливість Иешуа вражає прокуратора не менше, ніж співрозмовників Воланда дивні мовлення іноземця на ослоні в Патріарших ставків. Самовдоволення римського намісника, його земне право розпоряджатися життям і смертю інших люди вперше поставлені під сумнів. Пілат вирішує долю Иешуа. Але, по суті, Иешуа вільний, а він, Пілат, відтепер бранець, заручник власної совісті. І цей двохтисячорічний полон - покарання тимчасовій і мнимій могутності

Один з парадоксів роману полягає в тім, що, непогано набедокурив у Москві, зграя Воланда в той же час повертала до життя порядність, чесність і жорстоко карала зло й неправду, служачи як би тим самим твердженню моральних заповідей

Булгаковська Маргарита - дзеркальне відбиття Фауста. Фауст продав душу дияволові заради пристрасті до пізнання й зрадив любов Маргарити. Маргарита Булгакова готова здійснити операцію з Воландом - вона стає відьмою заради любові й вірності Майстрові

Думка про перетворення, перевтілення завжди хвилювала Булгакова. На нижчому щаблі - це перетворення зовнішнє. Але здатність до зміни виду на іншому поверсі задуму переростає в ідею внутрішнього перетворення. У романі свій шлях щиросердечного відновлення проходить Іван Бездомний і в результаті заодно з минулою біографією втрачає своє штучне й тимчасове ім'я. Тільки недавно в суперечці із сумнівним іноземцем Бездомний, вторячи Берліозові, осміював можливість існування Христа, і от уже він, у даремній погоні за Воландовской зграєю, виявляється на березі Москви-Ріки і як би робить хрещення в її купелі. З паперовою іконкою, приколеної на груди, і в нижній білизні є він у ресторан Массолита. У новому виді Іван виглядає божевільним, але в дійсності це шлях до видужання, тому що, лише потрапивши в клініку Стравінського, герой розуміє, що писати кепські антирелігійні агітки - гріх перед істиною й поезією. Берліозові за його невір'я в чудеса відрізали главу, а Іван, ушкодившись главою, втративши розум, як би знаходить його. Прозрівши духовно, він відмовляється від претензії на усезнання й всерозуміння

Перевтілення відзначить і фігуру Майстра. Притягає до себе загадка слів, які визначили посмертну долю Майстра: "Він не заслужив світла, він заслужив спокій". Учитель Левия Матвія не хоче взяти Майстра "до себе, у світло", і це місце роману не зрячи стало місцем спотикання для критиків, тому що, мабуть, саме в ньому укладене властиво авторське відношення до віри й до ідеї безсмертя. Вибираючи посмертну долю Майстрові, Булгаков вибирав долю собі. За неприступністю для Майстра райського "світла" ("не заслужив"), рішення його загробних справ доручене Воланду. Але сатана розпоряджається пеклом, а там, як відомо, спокою не чекай. Про безсмертя як про довговічну схоронність душі, " тли, щотікає,-нья", думав Булгаков, становлячи свою головну книгу

Хвилювала Булгакова й доля спадкування ідей - відданим Левием Матвієм або Іваном, що прозрів, Бездомним. Науковий співробітник Інституту історії й філософії Іван Миколайович Понирев як учень, на жаль, не більше обдарований, чим не розстається з козячим пергаментом Левий Матвій. Іван Бездомний знаходить моральну свідомість як наследний дарунок російської інтелігенції, до якої належали Чехов і Булгаков. Разом зі своєю картатою кепкою й ковбойкою він залишає на березі Москви-Ріки колишню самовпевненість. Тепер він повний питань до себе й миру, готовий дивуватися й дізнаватися. "Ви про нього... продовження напишіть", - говорить, прощаючись із Іваном, Майстер. Не треба чекати від нього духовного подвигу, продовження великого утвору. Він зберігає добру розсудливість - і тільки. І лише одне бачення, що відвідує його в повню, турбує його часом: страта на Лисій горі й безнадійні угоди Пілата, щоб Иешуа підтвердив, що страти не було...

Нескінченно триваюче борошно совісті. Її ніколи не буде знати Майстер, що прожив життя скорботну, але гідну людини


Загрузка...