Твір по літературі: Боротьба добра й зла в романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» Добро й зло… Поняття вічні й нероздільні. І поки жива людина, вони будуть боротися один з одним. Добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Не завжди носіями добра й зла бувають різні люди, особливої трагічності досягає ця боротьба, коли вона відбувається в душі однієї людини Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» присвячена боротьбі добра й зла. Автор в одній книзі описує події двадцятих років нашого століття й події біблійних часів. Дії, що відбуваються в різний час, об’єднані однією ідеєю — пошуками істини й боротьби за неї.
Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. «У білому плащі із кривавою підбивкою» з’являється він перед людиною років двадцяти семи, у якого «руки зв’язані за спиною, під лівим оком синець, у куті рота — садно із запеченою кров’ю». Людина цей — кликали його Иешуа — обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму. Арештант хотів було виправдатися: «Добра людина! Повір мені…» Але його «навчили» дотримувати етикету: «Крисобой вийняв бич і… ударив арештованого по плечах…
Зв’язаний миттєво звалився додолу, начебто йому підрубали ноги, захлинувся повітрям, фарба втекла з його особи, і ока обессмислились…» Важко не погодитися з тим визначенням, яке дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм, що формула «раб підкоряється панові» непорушний, виходить, пан має право судити всіх і вся. І раптом з’являється людина, що думає інакше: «…
звалиться храм старої віри й спорудиться новий храм істини». Більше того, цей «бурлака» сміє пропонувати: «Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше, що ти робиш враження дуже розумної людини». Він не боїться заперечувати прокураторові й робить це настільки мистецьки, що часом приводить Пілата взамешательство. В Иешуа своя життєва філософія: «… злих людей немає на світі, є люди нещасливі». Арештант здався цікавий прокураторові. У його невинності прокуратор переконався відразу.
Звичайно, мовлення його трохи крамольні, але зате «бурлака» має чудесну властивість знімати головний біль, що так мучить прокуратора. І в Понтія Пілата вже зложився план дії: він оголосить Иешуа божевільним і вистеле на острів у Середземнім морі, туди, де перебуває його резиденція. Але це виявилося неможливим Іуда з Карнафа представив такі відомості про «безумця», що намісник кесаря не мав права не стратити його. Иешуа страчений. Чому ж мучається прокуратор? Чому йому сниться сон, начебто він не послав на страту бродячого філософа й цілителя, начебто вони йдуть разом по місячній доріжці й мирно розмовляють, і він, «жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся в сні?» Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, і совість мучить його.
Але як зв’язані ершалаимские глави про основний зміст роману? Велика кількість як явних, так і найтонших паралелей зв’язують зображення Ершалаима двадцятих років першого століття й Москви двадцятих років двадцятого століття. Герої й часи, у них описані, начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до людей інакомислячим, заздрість царюють у світі, що оточує Майстра. Їх оголює Воланд. Воланд — це художньо переосмислений автором образ Сатани. Сатана і його помічники творять зло. Їх ціль — оголювати сутність явищ, висвечивать, підсилювати, виставляти на загальний огляд негативні явища в людському суспільстві.
Фокуси у Вар’єте, витівки з порожнім костюмом, що підписує паперу, таємниче перетворення грошей у долари й інше чортовиння — це оголення схованих пороків людини. Стає зрозумілим зміст фокусів у Вар’єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці подання Воланд доходить висновку: «Ну що ж…
вони — люди як люди. Люблять гроші, із чого б ті не були зроблені — із чи шкіри, із чи паперу, із бронзи або золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця…
Звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсував їх…» Вічне прагнення людей до добра неодолимо. Пройшло двадцять століть, а уособлення добра й любові — Ісус Христос живий у душах людей.
Майстер, головний герой роману, створює роман про Христю й Пілата. Христос для нього — це мисляча страждаюча особистість, що затверджує достоїнство безкорисливого служіння людям, що несуть неминущі цінності мир Маргарита в романі є носителькою величезної, логічної й натхненної любові, що автор назвав «вічної». І чим більше непривабливим, «нудним, кривим» (з’являється перед нами провулок, де ця любов виникає, тим більше незвичайним виявляється це почуття, що спалахнуло «блискавкою». Маргарита бореться за Майстра. Відвідуючи Великий бал повні, Маргарита за допомогою Воланда повертає Майстра. Разом з ним під розкати грози, що очищає, вона переходить ввечность. Пішовши від нас, Майстер залишив нам свій роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим