Боротьба Кубинського народу проти режиму Батисти. Перемога революції 1 січня 1959 року
Революція на Кубі ввійшла в історію, як одна з найвідоміших перемог над диктатурою. Вона була викликана як проблемами характерними для всієї Латинської Америки (залежність від іноземного капіталу) , так і місцевими особливостями (диктат Фульхенсио Батисти) . Однак невірним буде твердження, що революція відбулася тільки з вини економічної кризи або положення, що ускладнилося, народних мас. До революції 1959 року Куба була країною повністю залежної від американських інвестицій. Основу її економіки становило виробництво сільськогосподарських продуктів. Виробництво цукру давало біля третини національного доходу й становило 80% кубинського експорту. Під цукровим очеретом було зайнято більше половини всієї оброблюваної площі. Друге місце в економіці належало виробництву тютюну. Для кубинської економіки було характерно монокультурне виробництво й протягом багатьох лет майже повна залежність від ринку США. До революції більше 60% кубинського експорту доводилося на Сполучені Штати. Таке положення речей не могло не відбитися на суверенітеті республіки її економічному розвитку й самосвідомості народу. Монополії США контролювали більше половини цукрової промисловості, понад 90% електроенергетики, нафтопереробної й добувної промисловості, зв’язок, туристичний бізнес і т.д. Куба фактично була сировинним придатком США. Економіка Куби була тісно пов’язана з економікою США. Тільки за десять післявоєнного років Куба втратила близько 1 млрд. доларів. Крім економічних, США підтримувала також і військово-політичні зв’язки з Кубою. На території острова перебувала військово-морська база США. У результаті американський вплив на Кубу досягло таких масштабів, що під погрозою виявилася культура кубинського народу. Хоча при режимі Батисти економічне становище Куби було краще, ніж в інших країнах, що розвиваються, цього регіону, основна маса населення жила в умовах повної вбогості. Сам режим був надзвичайно твердий, він повністю придушував демократичні волі, у країні була скасована конституція, заборонені багато політичних партій, у тому числі й Комуністична. За короткий строк було розстріляно більше 20 тис. чоловік. Він став основною причиною повстання на Кубі
Незважаючи на всі вжиті заходи, режим Батисти не зміг стабілізувати положення в країні, страйки й студентські виступи потрясали країну, нерідко вони супроводжувалися зіткненнями з поліцією. У цьому середовищі були утворені багато партій, але незабаром більшість із них були заборонені, а їхні члени піддані гонінню й знищенню. На світанку 26 липня 1953 року, групи збройної молоді (165 чоловік) , на чолі адвокатом Фиделем Кастро ( щонародився 13 серпня 1926 року в місті Сантьяго де Куба) зробила напади на казарму Монкада, у якій було розквартировано, п’ять тисяч солдатів і офіцерів. Раптово опанувати казармою їм не вдалося. Сили були нерівними. Багато учасників групи були вбиті або поранені. Багато хто були схоплені, а Ф. Кастро й деякому його послідовникам удалося вкритися в горах, але незабаром вони були піймані й віддані суду. По країні пройшли арешти. На суді 16 жовтня 1953 року Ф. Кастро виголосив знамениту промову відому за назвою «Історія мене виправдає» , у якій він покритикував криваву диктатуру Батисти. У цьому ж мовленні він виклав програму національно-визвольної боротьби, скинення диктатури й відновлення демократичних воль, у яких бідувала Куба. Кастро й 29 інших учасників повстання були присуджені до 15 років тюремного ув’язнення. Штурм Монкади окончился невдачею, але в країні виник масове революційне «рух 26 липня» , якому було призначено зіграти вирішальну роль у боротьбі кубинського народу за волю. Революційні групи прихильників Ф. Кастро множилися з кожним удень.
У травні 1955 року під тиском руху солідарності з героями Монкади, Батисто був змушений амністувати політичних ув’язнених, серед яких були Ф. Кастро і його прихильники. Вийшовши на волю Ф. Кастро, емігрував спочатку в США, потім у Мексику. Тут під його керівництвом почалася нелегальна підготовка нової збройної групи революційно настроєної кубинської молоді для скинення режиму Батисти й установлення нової правлячої лінії. У теж час на Кубі створювалися революційні організації
У ніч на 25-ое листопада 1956 року загін Ф. Кастро, чисельністю 82 чоловік, відплив у напрямку Куби на яхті «Гранма» . Коли яхта «Гранма» увійшла в територіальної води Куби в районі Орьенти, люди пливучі на ній ще не знали, що повстання підняте їхніми соратниками на острові вже подавлено урядовими військами Батисти й на березі пасажирів яхти чекали збройні люди. У важкому бої більшість учасників загону було вбито, у живі залишилося близько 18 чоловік, серед яких був сам Ф. Кастро, його молодший брат Рауль, Че Гевара й інші. Батисту оголосив про знищення загону Ф. Кастро. Дрібними групами вони, ховаючись у лісах і на цукрових плантаціях, пробиралися до домовленого місця в горах Сьерра-Маестра. Уже через кілька місяців у східних районах острова були створені повстанчиские загони, що розгорнули збройну боротьбу проти диктатури Батисти. Широкі народні маси стали основою Повстанської армії, що очолив Ф. Касто. Армія Ф. Кастро успішно просувалася в центральні райони острова, по шляху до неї приєднувалися пригноблені диктатурою селяни, які бажали зі зброєю в руках відстояти своє право на волю. У лютому 1958 року Ф. Кастро організував другий фронт у районі Орьенти, названий ім’ям Франка Паиса, з вільною зоною, і довірив його керівництво своєму братові Раулю. Народ визнав Ф. Кастро своїм вождем у справі звільнення країни від загарбницького режиму Батисти, у нього повірили всі політичні партії Куби. Партизанська війна придбала масовість. У травні-липні 1958 року 300 бійців Ф. Кастро в Сьерра-Маестро розгромили переважаючі сили супротивника, що з’явилося переломним моментів у революційній боротьбі. Ця перемога змусила членів буржуазно-демократичних опозицій визнати Ф. Кастро, як політичну фігуру, що володіла реальною владою й військовою міццю. У листопаді Повстанчиские війська перейшли в настання. У ході, якого всі чотири фронти з’єдналися в один і повністю опанували провінцією Орьента. Усюди їх зустрічали як визволителів. Армія Батисти відступала. Незабаром війська Ф. Кастро почали штурм міста Санта-Клара, центра провінції Лас-Вильяс.
31 грудня 1958 року повстанські загони вступили в місто Гаванна. Останній день 1958 року, був останнім днем кривавої диктатури Батисти. Сам Батисту і його поплічників бігли в США. У перші два дні січня 1959 року в Гаванне по заклику народно-соціалістичної партії й повстанців спалахнув загальний страйк, що паралізував промислову й господарську діяльність країни. Був створений тимчасовий уряд країни на чолі із президентом адвокатом Мануелем Уррутия. Головнокомандуючим збройними силами був призначений Ф. Кастро.
Вплив народно-соціалістичної партії в масах зміцніло. Не тільки робітничий клас, але й селянство, але й керівники інших політичних угруповань високо оцінювали участь послідовників Ф. Кастро в збройній боротьбі й наступній діяльності по відродженню країни. Участь широких мас і трудового селянства в революційному русі визначили характер кубинської революції. Її найважливіша особливість полягала в тому, що боротьба Повстанською армією була вирішальним і головним засобом розгрому диктатури Батисто. Всенародна підтримка збройної боротьби забезпечила швидку перемогу революції. Кубинська революція знищила весь апарат режиму Батисти. Парламент і партії, що підтримують цей режим, були розпущені, скасовані репресивні, реакційні закони, армія очищена від прихильників Батисти. Створені на демократичних початках нові революційні збройні сили й поліція, перейняті патріотичним духом. Були скасовані репресивні органи режиму Батисти, карателі, донощики й ін. зазнали кари: вони були засуджені революційним трибуналом. Позбавлені політичних прав всі ті, хто служив тиранії як сенаторів, депутатів і так далі. Проведено чищення й реорганізація судового апарата. Замість старий державний апарат революція створила нові демократичні установи. Кубинська революція відсторонила від влади великих землевласників, цукрових магнатів, великих комерсантів-імпортерів і поставила у влади представників робітничого класу й селянства. Революцію знищила не тільки тиранію Батисту, але й ліквідувала політичну залежність від США. Відмінною рисою революції на Кубі є те, що, вона здійснена в невеликій країні з 7-мільйонним населенням, країні, розташованої всього в 140 км від границь США, що на тлі холодної війни було відчутною перевагою для СРСР. Завоювавши повний національний суверенітет, відкидаючи як би те не було втручання Вашингтона у свої справи. Куба полегшила всім іншим країнам Латинської Америки, досягнення незалежності
Такі характерні риси кубинської революції, що з надзвичайною швидкістю завершила національно-визвольний етап і перейшла до побудови нової держави
Список літератури
Навчальний посібник «Історія закордонних країн після другої світової війни»
А. И. Строганов «Новітня історія країн Латинської Америки» .
Навчальний посібник «Новітня історія 1939-1986 гг.» .
И. Лаврецкий «ернесто Че Гевара» .
В. В. Обухів, В. А. Самарин «Об’єкт злочину демократія» .