Твір по літературі: Боротьба є умову життя.. — В. Г. Бєлінський Олександр Блок жив і затворів на рубежі двох мирів: в епоху підготовки й здійснення найтяжкого в історії Росії соціального перелому — Жовтневої революції. Він виявився останнім великим поетом старої, дожовтневої Росії, що завершило своєю творчістю поетичні шукання всього XIX століття, і разом з тим його ім’ям відкривається перша, заголовна сторінка історії російської радянської поезії За двадцять років, що відокремлюють перші серйозні вірші Блоку від «Дванадцяти» і «Скіфів», зміст його поезії й сама його творча манера перетерпіли глибокі зміни. Усунутий від реального життя лірик, здавалося б, цілком занурений у свої щиросердечні переживання, якої Блок почав свій літературний шлях, виріс в істинно національного поета, творчість якого овіяно історичними, соціальними, життєвими бурами його грізного, переломного, революційного часу Якщо зрівняти юнацьку лірику Блоку з його зрілими віршами, на перший погляд може здатися навіть, що перед нами два різних поети. От, приміром, характерні для юного Блоку вірші, що говорять про інтимні переживання відокремленої душі й схожі на врочисті молитви із затемненим змістом: Я їх зберігав у боковому вівтарі Іоанна, Недвижний страж — зберігав вогонь лампад И от — Вона, і до Їй — моя Осанна — Вінець праць — вище всіх нагород… А от як глибоко й разом просто й чітко писав він тринадцять років через, міркуючи про долі матері-батьківщини: Ідуть століття, шумить війна, Встає заколот, горять села, А ти все та ж, моя країна, У вроді заплаканої й древньої — Доколе матері тужити? Доколе шуліці кружляти?
Разючі зміни, що происшли у творчості Блоку, були продиктовані самим життям, всім ходом історичної дійсності, що визначила напрямок життєвий і літературний шляхи поета. Шлях цей був складним і важких, виконаних багатьох різких протиріч, але в остаточному підсумку — прямим і неухильним. Сам Блок дуже вірно й точно сказав, що це був «шлях серед революції». Особисто далекий від життя й боротьби робітничого класу, Олександр Блок, подібно особливо чутливому сейсмографу, чуйно вловлював наближення «небачених заколотів» і «нечуваних змін». На багатому й гнучкому, музичному й многосмисленном мові своєї поезії він геніально передав невідступно володіло їм почуття щиросердечної тривоги. У цьому почутті воєдино злилися й гостре відчуття неміцності й приреченості старого миру, і трепетне очікування якогось загального й остаточного всесвітньо-історичного перевороту — «світової пожежі», у вогні якого повинна народитися зовсім нове, справедливе й вільне життя Непроглядний морок і могильний холод «страшного миру» (так називається один з основних і найважливіших розділів лірики Блоку) і «вогненні далечіні» майбутнього, гіркий розпач і світла надія, смертна туга й бурхливі страсті, груба дійсність і крилата мрія, щиросердечні страждання змученої людини й сліпуче щастя, що знаходить він в «вихрі музики й світла»; трагедія Росії, закабаленої й приниженим царями, барами й чиновниками, і неизбивная жизне-творча сила народу — такі різкі контрасти й протиріччя, відбиті в поезії Блоку Досягши творчої зрілості й повністю опанувавши своєю найтоншою майстерністю, поет бачив щиру цінність мистецтва в його життєвій вірогідності й правдивості, у чуйності його на все действительно важливе й вирішальне, що відбувається в житті тепер. Століття, говорив Блок, може простити художникові «всі гріхи», крім єдиного — «зради духу часу».
Намагатися осягти дух часу, бути безвідмовно вірним йому — у цьому бачив Блок силу художника, поета. Більш того, він був переконаний, що в теперішнього поета навіть його будь-яка «особиста пристрасть» завжди неодмінно «насичена духом епохи», і тому «в епохи бур і тривог найніжніші й интимнейшие прагнення душі поета також сповнюються бурою й тривогою». Це чудові, глибоко вірні слова, що розкривають природу сьогодення, великого мистецтва, і кращим підтвердженням їх служить зріла творчість самого Блоку. Всі його вірші, навіть самі «інтимні», що говорять, здавалося б, тільки про особистий, овіяні духом часу, освітлені блискавками російської революції.
«Несіться! Бура й тривога вам дали легені крила…» — сказав Блок про свої вірші. Бура століття — і пробуджена нею щиросердечна тривога поета.
«Не може серце жити спокоєм, недарма хмари зібралися..», «Спокою — немає…», «И вічний бій! Спокій нам тільки сниться…» — от сама постійна й найгучніша нота, що звучить у віршах Блоку.
Такі тривожні вірші могли народитися лише в епоху катастрофи одного миропорядка й у передчутті іншого, нового. З незвичайною поетичною силою й гостротою відчував Блок історичну безодню, разверзшуюся перед приреченим старим миром: Він занесений — цей жезл залізний — Над нашої головою. І ми Летимо, летимо над грізною безоднею Серед тьми, що згущається…