Боротьба за життя (Злочин і покарання Достоєвський Ф. М.) — Частина 1

Д. И. ПИСАРЄВ

БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ

("Злочин і покарання" Ф. М. Достоєвського. Дві частини, 1867 р.)

Приступаючи до розбору нового роману Достоєвського, я заздалегідь повідомляю читачам, що мені немає ніякої справи ні до особистих переконань автора, які, бути може, ідуть врозріз із моїми власними переконаннями, ні до загального напрямку його діяльності, якому я, бути може, анітрошки не співчуваю, ні навіть до тих думок, які автор намагався, бути може, провести у своєму добутку і які можуть здаватися мені зовсім неспроможними

Мене дуже мало цікавить питання про те, до якої партії й до якого відтінку належить Достоєвський, яким ідеям або інтересам він бажає служити своїм пером і які засоби він уважає дозволеними в боротьбі зі своїми літературними або якими б те не було іншими супротивниками. Я звертаю увагу тільки на ті явища громадського життя, які зображені в його романі; якщо ці явища помічені вірно, якщо сирі факти, що становлять основну тканину роману, зовсім правдоподібні, якщо в романі немає ні наклепу на життя, ні фальшивої й нудотної подкрашенности, ні внутрішніх несообразностей, одним словом, якщо в романі діють і страждають, борються й помиляються, люблять і ненавидять живі люди, що носять на собі печатка існуючих суспільних умов, те я ставлюся до роману так, як я відніс би до достовірного викладу дійсно случившихся подій; я вдивляюся й вдумуюся в ці події, намагаюся зрозуміти, яким образом вони випливають одне з іншого, намагаюся пояснити собі, наскільки вони є залежним від загальних умов життя, і при цьому залишаю зовсім осторонь особистий погляд оповідача, що може передавати факти дуже вірно й докладно, а пояснювати їх найвищою мірою незадовільно.

Сюжет роману "Злочин і покарання", цілком ймовірно, відомий більшості читачів. Утворений парубок, що був студент, Розкольників, убиває бабу процентщицу і її сестру, викрадає в цієї баби гроші й речі, потім протягом кількох тижнів нудиться й терзається найсильнішою щиросердечною тривогою й, нарешті, не знаходячи собі спокою, сам на себе доносить, після чого, зрозуміло, відправляється в каторжну роботу

Розкольників дуже бідний. Батька в нього немає. Його мати одержує після покійного чоловіка сто двадцять рублів пенсіону й із цих грошей намагається витрачати якнайменше на власну особу. Сестра Раскольникова живе в гувернантках. Сам Розкольників абияк перебивається уроками й різними копійчаними роботами, одержує зрідка субсидію від матері, бореться з убогістю, намагається при цьому вчитися, напружує всі свої сили, нарешті знемагає в непосильній боротьбі, виходить із університету по доконаному недоліку засобів і поринає в те болісне заціпеніння, що звичайно опановує стомленими, змученими й остаточно переможеними людьми. Роман починається тоді, коли Розкольників зовсім задавлений обставинами. Він живе в малюсінькій комірці, більше схожої на шафу, чим на кімнату; він повинен навкруги господарці квартири й при кожній випадковій зустрічі з нею примушений вислухувати лагідно й шанобливо нагадування про платіж, скарги й погрози, на які йому доводиться відповідати вибаченнями, побитими відмовками, стереотипними проханнями про відстрочку й урочистими, але непереконливими обіцянками сплатити сповна з першою нагодою. Гардероб Раскольникова дійшов до такого розладу, що перетворився в лахміття, у яких "інший, навіть і звична людина, - за словами Достоєвського, - посовестился б удень виходити на вулицю".

Обід для Раскольникова не існує; господарка два тижні не висилає йому страви, щоб примусити його голодом до сплати грошей або до очищення квартири; Розкольників цілими днями лежить у себе в комірці, на старому порваному дивані, під старим порваним пальто, і підтримує своє існування якимись недоїдками, які з жалю приносить йому коли куховарка Настасья, що ставиться до нього з добродушно презирливою фамільярністю. Своїми насущними справами Розкольників не займається; у нього немає й не може бути ніяких насущних справ; щоб давати уроки або підтримувати з ким би те не були ділові зносини, треба мати скільки-небудь пристойний костюм і бути впевненим у тім, що не зомлієш від порожнечі в шлунку й від виснаження сил

Існують такі границі, за яких бідність стає непристойної й нестерпної для очей вихованої й заможної людини; хто мав несчастие або необережність переступити через ці фатальні границі, той втрачає право шукати собі роботу й бути серйозним претендентом на як би те не було вакантне місце; обшарпанець, якому з години на годину загрожує голодна смерть під відкритим небом, може у випадку удачі одержати двугривенний від жалісливого перехожого, так точно, як він одержує тарілку вчорашніх щей від добродушної Настасьи, але йому до крайності мудро сподіватися на те, що який-небудь батько сімейства довірить йому навчання своїх дітей. Він обірваний і голодний, отже він чим-небудь і як-небудь винуватий; він обірваний і голодний, отже він небезпечний, і всяка чимала людина при зустрічі з ним повинен ретельно спостерігати за його руками, щоб ці брудні й тремтячі руки не зазіхнули яким-небудь образом на добробут чималої людини. Так міркують звичайно забезпечені люди, коли їх спокійний і добродушний погляд падає на особу, що переступила через відомі границі й унизившуюся до відсутності міцного плаття й постійного обіду; забезпеченим людям приємно й необхідно міркувати таким чином, тому що, при такому способі міркування, забезпеченість виявляється сама по собі достоїнством і позитивною заслугою перед суспільством; глянувши сострадательно на обшарпанця й постачивши його двугривенним, забезпечений людина обертає свої погляди на самого себе й самовдоволено міркує про тім, що він ні від кого не візьме двугривенного, що він, отже, великий і прекрасний порівняно з жалюгідною парією, що одержала від нього благодіяння, і що, внаслідок цієї величі й цієї краси, він зобов'язаний по можливості ухилятися від усяких зносин з такими покидьками суспільства й простягати руку допомоги, тобто давати роботу тільки тому, хто ще абияк дотримує правил благопристойності

Отже, Розкольників розгубив свої насущні справи, і йому майже неможливо було обзавестися ними знову. Чому і яким образом він їх розгубив, цього не сказане в Достоєвського, але цей пробіл дуже легко може бути поповнений власними міркуваннями читача. Які-небудь дві-три самі порожні випадки, від'їзд сімейства в інше місто, хворобу дитини, що готується в який-небудь навчальний заклад, каприз папеньки або маменьки - можуть в один прекрасний ранок залишити бідного студента, що живе уроками, без усяких засобів до існування. У самому щасливому випадку шукання нових робіт або уроків простягнеться тиждень, дві, три; ці кризи можна як-небудь пережити, извертиваясь прибереженими копійками, займаючи в товаришів, користуючись кредитом у господарки й у крамарів або звертаючись до лихварів і закладаючи в них які-небудь фамільні коштовності, начебто срібних годин або золотих ґудзичків. Але всього правдоподібніше, що криза затягнеться на кілька місяців, і тоді нещасний юнак, повний сил і бажання працювати, натхнений любов'ю до науки й до людей, перейнятий самими чесними прагненнями, що має право багато чого вимагати й багато чого очікувати від життя, попадає в положення людини, що повільно потопає в брудному болоті

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector