Цей переворот відбувся в ньому тому, що обставини раптом призначили йому для здійснення його задуму певний строк. Пропустити цей строк — значило або зовсім відмовитися від усього підприємства або принаймні добровільно відняти в себе кілька найважливіших шансів успіху. Але, щоб назавжди відмовитися від плану, вихованого й викоханого декількома тижнями відокремленого міркування, треба було знову передумати все із самого початку й, крім того, треба було приискать яку-небудь нову програму, на якій можна було б заспокоїтися. На таку розумову працю Розкольників, змучена бідністю, ледарством, апатією й потворним фантазерством, уже не був здатний. У його знемагаючому розумі вже не було досить сил на те, щоб знищити прокляту мрію спокійним і холодним міркуванням. Він міг тільки жахатися, содрогаться й почувати припадки конвульсивної відрази до тих гидотам, на які його наштовхувала ця проклята мрія. Жах і відраза могли іноді доходити в ньому до таких розмірів, при яких проклята мрія починала здаватися йому зовсім нездійсненної й, отже, безпечної. У такі мінути він міг святкувати своє звільнення від чарів і дивитися на природу й на самого себе очами видужуючої людини. Але жах і відраза, як би не були сильні, не могли замінити йому спокійне міркування й переробити за новим планом те, що вже давно було побудовано завзятою роботою думки, пошедшей по помилковому й небезпечному шляху. Як тільки обставини притисли його до стіни рішучим питанням, що вимагає невідкладної відповіді, так він негайно зробився безмовним рабом своєї проклятої мрії. Під час своїх останніх готувань до вбивства Розкольників уже не почував ні жаху, ні відрази. Він втратив здатність дивитися на свою справу з боку. Гарна або дурна його мета — про це він уже не думав. Вся його увага була звернена на подробиці виконання й зосереджена на боротьбі з перешкодами. Коли він почув бій годин і чийсь вигук про те, що вже сьома година, — він злякався тільки тої думки, що може спізнитися. Коли він побачив неможливість потягти сокиру з хазяйської кухні, — він відчув тільки тупу, звірячу злість проти цієї перешкоди, що у першу мінуту здалося йому нескоримим. Коли він слідом за тим розглянув сокиру у двірницькій і благополучно його сховав собі під пальто, він відчув тільки радість удачі. Словом, проклята мрія панувала над всією його істотою й обумовлювала собою всі його відносини до дрібних випадків, що встретились на нього шляхи
Ті випадки, які благоприятствовали здійсненню проклятої мрії, здавалися йому щасливими й збуджували в ньому радість; ті випадки, які могли перешкодити підприємству, здавалися йому нещасними й доводили його до нестями. Отут, мабуть, Розкольників уже не думав і не хотів думати про тім видужанні, що радувало його напередодні й навіть збуджувало в ньому потреба молитися. Звільнення від чарів було неможливо, — сам зачарований обурювався проти тих випадків, які скільки-небудь були здатні зробити це звільнення. Ідучи на квартиру баби, Розкольників не міг думати про тім справі, що йому стояло. Придя на квартиру й пристукнувши бабу обухом сокири, він втратив здатність думати навіть про дрібні подробиці виконання, на яких дотепер зосереджувалася його увага. Він розгубився, заметушився, став робити одну дурість за інший і позбувся від лиха, тобто не попався на місці злочину, тільки завдяки зовсім винятковому стіканню щасливих випадків. Тепер я дійшов до поворотного пункту в романі. Головна справа, що становить центр і вузол цього роману, уже зроблено. Я намагався простежити крок за кроком ті впливи, які привели Раскольникова до катастрофи. Говорячи про причини, що підготували злочин, я дотепер не сказав жодного слова про переконання Раскольникова, про його напрям думок, про його погляди на найважливіші питання приватної й суспільної моральності. Це умовчання не було з моєї сторони помилкою. У першій частині моєї рецензії я вже помітив мимохідь, що теоретичні переконання Раскольникова не мали ніякого помітного впливу на здійснення вбивства. Тепер, коли теперішні причини злочину досить роз’яснені, я вважаю не зайвим розвити цю думку докладно й захистити неї проти тих заперечень, які можуть бути нею викликані. Розкольників висловлює деякі зі своїх переконань у розмові зі слідчим приставом, Порфирієм Петровичем. Справа йде про одну статтю, написаної Раскольниковим і поміщеної в якійсь газеті. Розкольників у такий спосіб роз’ясняє своєму співрозмовникові основну думку цієї статті. «Я запросто, — говорить він, — натякнув, що незвичайна людина має право… тобто не офіційне право, а сам має право дозволити своїй совісті переступити… через інші перешкоди, і єдино в тім тільки випадку, якщо виконання його ідеї (іноді рятівної, може бути, і для всього людства) того зажадає… По-моєму, якби кеплерови й ньютонови відкриття, внаслідок яких-небудь комбінацій, жодним чином не могли б стати відомими людям інакше, як з пожертвуванням життя одного, десяти, ста й так далі чоловік, що заважали б цьому розвитку або стали б на шляху як перешкода, те Ньютон мав би право й навіть був би зобов’язаний… усунути цих десять або сто чоловік, щоб зробити свої відкриття відомими всьому людству. Із цього, втім, зовсім не треба, щоб Ньютон мав право вбивати кого вздумается, зустрічн і поперечних, або красти щодня на базарі
Далі, пам’ятається мені, я розвиваю в моїй статті, що все… ну, наприклад, хоч законодавці й установители людства, починаючи з найдавніших, продовжуючи Ликургами, Солонами, Магометами, Наполеонами й так далі, — усе до єдиного минулого злочинці вже тим одним, що, даючи новий закон, тим самим порушували древній, свято шанований суспільством і від батьків що перейшов, і вуж, звичайно, не зупинялися й перед кров’ю, якщо тільки кров (іноді зовсім безневинна й доблесно пролита за древній закон) могла їм допомогти. Чудово навіть, що більша частина цих благодійників і установителей людства були особливо страшні кровопроливци. Одним словом, я виводжу, що й всі, не те що великі, але й мало-мало з колії вихідні люди, тобто мало-мало навіть здатні сказати що-небудь новеньке, повинні по природі своєї бути неодмінно злочинцями — більш-менш, розуміє. Інакше важко їм вийти з колії, а залишатися в колії вони, звичайно, не можуть погодитися, знов-таки по природі своєї, а по-моєму, так навіть і зобов’язані не погоджуватися».
Всіма цими заплутаними й плутаними міркуваннями Розкольників намагається довести, що злочинець робиться злочинцем тому, що коштує вище навколишніх його людей. Щоб підбудувати доказу. Розкольників всіма правдами й неправдами розсовує рамки того поняття, що у загальновживаній розмовній і літературній мові зв’язується зі словом злочинець. Розширивши це поняття й зробивши його по можливості невизначеним, Розкольників підводить під нього все, що йому завгодно, і облагороджує діяльність злодіїв і розбійників, завербовуючи в їхню компанію всіх чудових людей, що залишила сліди свого існування й впливу в історії людства. Натяжки, на яких побудована ця дивна теорія, і білі нитки, якими вона зшита, впадають в око кожному скільки-небудь уважному читачеві. Із законодавців і установителей людства дуже багато хто дійсно були злочинцями, тобто викрадачами чужої власності. Ці багато хто дійсно можуть стояти поруч зі злодіями й грабіжниками, але їхній вступ у це суспільство не приносить ні найменшої користі їх більше дрібним товаришам і анітрошки не облагороджує загальних їхніх занять, які одним доставили безсмертя, а іншим — карні покарання. Ці багато хто виявляються злочинцями зовсім не тому, що замінили древній закон новим, а тому, що, по своїй дикій примсі, по своєму користолюбству або властолюбству, роздавили на своєму шляху багато людських існуванні й відняли в багатьох працівників продукти їхньої чесної праці. Що більша частина цих благодійників і установителей людства були особливо страшними кровопроливцами — це доводить зовсім не те, що проливание людської крові дуже похвально й корисно, а тільки те, що людство, по простоті своєї колективної душі й по своїй відомій дитячій слабості до блиску й гуркоту, до яскравих фарб і різких звуків, дотепер уважає своїми благодійниками таких людей, які, мабуть, заподіяли йому, цьому добродушному й довірливому людству, набагато більше шкоди, чим користі. Що кровопролиття буває іноді неминуче й веде за собою самі благодійні наслідки — це відомо кожній людині, що вміє розуміти причинний зв’язок історичних подій