Брежнєв Леонід Ілліч
Леонід Ілліч Брежнєв народився 19 грудня 1906 року в сім’ї робітника-металурга в селі Каменське (нині м. Дніпродзержинськ) . Трудове життя почав з п’ятнадцяти років. Після закінчення в 1927 році Курського землеустроительно-меліоративного технікуму працював землевпорядником у Кохановском районі Оршанского округу Білоруської СРСР. У комсомол вступив в 1923 році, у члени КПРС — в 1931. В 1935 році закінчує металургійний інститут у м. Дніпродзержинську, там же працював інженером на металургійному заводі
На свій перший відповідальний пост у Дніпропетровськом обкомі партії Брежнєв був висунутий в 1938 р., коли йому було близько 32 років. По тимі часам кар’єру Брежнєва була не з найшвидших. Брежнєв не був кар’єристом, що пробивається нагору, розштовхуючи ліктями інших претендентів і віддаючи своїх друзів. Він відрізнявся вже тоді спокоєм, лояльність до колег і начальства й не настільки пробивався вперед сам, скільки eго просували вперед інші. На найпершому етапі Брежнєва просував уперед його друг по Дніпропетровському металургійному інституті Грушевої, котрий був першим секретарем Дніпродзержинського горкома партії. Після війни Грушевої залишився на політичній роботі в армії. Він умер в 1982 р. у чині генерал-полковника. Брежнєв, що був присутнім на цих похоронах, зненацька впав перед труною свого друга, вибухнувши риданнями. Цей епізод для багатьох залишився незрозумілим
У роки війни в Брежнєва не було сильної протекції, і він просунувся мало. На початку війни йому було привласнене звання полковника, наприкінці війни він був генерал-майором, просунувшись усього на один чин. Не балували його й по частині нагород. До кінця війни він мав два ордени Червоного Прапора, однієї Червоної Зірки, орден Бoгдaна Хмельницького й дві медалі. По тимі часам для генерала це було мало. Під час Параду Перемоги на Червоній площі, де генерал-майор Брежнєв ішов разом з командуючим на чолі зведеної колони свого фронту, на eго груди було набагато менше нагород, чим в інших генералів
Після війни Брежнєв був зобов’язаний своїм просуванням Хрущеву, про що ретельно умовчує у своїх спогадах
Після роботи в Запоріжжя Брежнєв, також за рекомендацією Хрущева, був висунутий на пост першого секретаря, Дніпропетровського обкому партії, а в 1950 р. — на пост першого секретаря ЦК КП(6) Молдавії. На XIX з’їзді партії восени 1952 р. Брежнєв як керівник молдавських комуністів був вибраний до складу ЦК КПРС. На короткий час він увійшов навіть до складу Президії (кандидатом) і Секретаріату ЦК, які були значно розширені за пропозицією Сталіна. Під час з’їзду Сталін уперше побачив Брежнєва. Старий і хворий диктатор звернув увагу на великого й добре одягненого 46-літнього Брежнєва. Сталіну сказали, що це партійний керівник Молдавської РСР. «Який гарний молдаванин» , — вимовив Сталін. 7 листопада 1952 р. Брежнєв уперше піднявся на трибуну Мавзолею. Аж до березня 1953 р. Брежнєв, як і інші члени Президії, перебував у Москві й чекав коли їх зберуть на засідання й розподілять обов’язку. У Молдавії він був уже звільнений від роботи. Але Сталін так жодного разу й не зібрав їх.
Після смерті Сталіна склад Президії й Секретаріату ЦК КПРС був негайно скорочений. Зі складу був виведений і Брежнєв, але він не повернувся в Молдавію, а був призначений начальником Політуправління Військово-Морського Флоту СРСР. Він одержав чин генерал-лейтенанта й повинен був знову надягти військову форму. У ЦК Брежнєв незмінно підтримував Хрущева.
На початку 1954 р. Хрущев направив його в Казахстан керувати освоєнням цілини. Він повернувся в Москву тільки в 1956 р. і після XX з’їзду КПРС став знову одним із секретарів ЦК і кандидатом у члени Президії ЦК КПРС. Брежнєв повинен був контролювати розвиток важкої промисловості, пізніше оборонні й аерокосмічної, але всі головні питання вирішував особисто Хрущев, а Брежнєв виступав як спокійний і відданий помічник. Після червневого Пленуму ЦК в 1957 р. Брежнєв став членом Президії. Хрущев цінував його лояльність, але не вважав досить сильним працівником
Після відходу на пенсію К. Е. Ворошилова Брежнєв став його спадкоємцем на пості Голови Президії Верховної Ради СРСР. У деяких західних біографіях це призначення чи оцінюється не як поразка Брежнєва в боротьбі за владу. Але в дійсності Брежнєв не був активним учасником цієї боротьби й був дуже задоволений новим призначенням. Він і не домагався тоді поста глави партії або уряди. Він був цілком удоволений роллю «третього» людини в керівництві. Ще в 1956-1957 р. йому вдалося перевести в Москву деяких людей, з якими він працював у Молдавії й на Україні. Одними з перших минулого Трапезників і Черненко, які стали працювати в особистому секретаріаті Брежнєва. У Президії Верховної Ради саме Черненко став начальником канцелярії Брежнєва. В 1963 р., коли Ф. Козлов втратив не тільки прихильність Хрущева, але й був убитий інсультом, Хрущев довго коливався при виборі свого нового фаворита. В остаточному підсумку вибір його впав на Брежнєва, що і був вибраний секретарем ЦК КПРС. Хрущев мав дуже міцне здоров’я й розраховував ще довго залишатися при. Тим часом сам Брежнєв був незадоволений цим рішенням Хрущева, хоча переміщення в Секретаріат збільшувало його реальну владу й вплив. Він не жадав зануритися у вкрай важку й повну турбот роботу секретаря ЦК. Не Брежнєв був організатором зсуву Хрущева, хоча він знав про акцію, що готується. Серед головних її організаторів не було згоди по багатьом питанням. Щоб не поглиблювати розбіжностей, які могли зірвати вся справа, вони погодилися на обрання Брежнєва, припускаючи, що це буде тимчасовим рішенням. Леонід Ілліч дав свою згоду
МАРНОСЛАВСТВО БРЕЖНЄВА
Виявившись на чолі партії й держави, Брежнєв, як можна судити по його поводженню, постійно випробовував комплекс неповноцінності. У глибині душі він все-таки розумів у перші роки своєї влади, що йому не вистачає багатьох якостей і знань для керівництва такою державою, як Радянський Союз. Його помічники запевняли його у зворотному, йому стали лестити, і чим з більшою вдячністю Брежнєв сприймав ці лестощі, тим більше частої й непомірної вона ставала. Поступово вона стала потрібна йому, як постійна доза наркотиків
Стали створюватися й різного роду міфи, особливо навколо військової біографії Брежнєва. Як політпрацівник Брежнєв не приймав участі в найбільш великих і вирішальних боях Вітчизняної війни. Один з найбільш важливих епізодів у бойовій біографії 18-й армії — це захоплення й утримання протягом 225 днів плацдарму південніше Новоросійська в 1943 р., що получили назву «Мала земля» .
Не повага, але тільки глузування викликала й дивна схильність Брежнєва до мішури зовнішніх почестей і нагород. Після війни ще при Сталіні Брежнєв був нагороджений орденом Леніна. За 10 років хрущовського керівництва Брежнєв був нагороджений орденом Леніна й орденом Вітчизняної війни 1 ступеня. Однак після того, як сам Брежнєв прийшов до керівництва країною й партією, нагороди стали сипатися на нього як з рога достатку. До кінця свого життя він мав орденів і медалей набагато більше, ніж Сталін і Хрущев, разом узяті. При це він дуже хотів одержувати саме бойові ордена. Йому чотири рази було привласнене звання Героя Радянського Союзу, що по статусі може привласнюватися тільки три рази (лише Г. К. Жуків був виключенням) . Десятки разів він одержував звання Героя й вищі ордена всіх соціалістичних країн. Його нагороджували орденами країн Латинської Америки й Африки. Брежнєв був нагороджений вищим радянським бойовим орденом «Перемога» , що вручався тільки найбільшим полководцям, і при цьому за видатні перемоги в масштабах фронтів або груп фронтів. Природно, що при такій кількості вищих бойових нагород Брежнєв не могла задовольнитися званням генерал-лейтенанта. В 1976 р. Брежнєву було привласнене звання маршала СРСР. На чергову зустріч із ветеранами 18-й армії Брежнєв прийшов у плащі й, увійшовши в приміщення, скомандував: «Увагу! Їде маршал!» Скинувши плащ, він став перед ветеранами в новій маршальській формі. Указавши на маршальські зірки на погонах, Брежнєв з гордістю вимовив: «Дослужився!» .
Під час похорону радянських лідерів прийнято нести їхньої нагороди, приколені до невеликих оксамитових подушечок. Коли ховали Суслова, п’ятнадцять старших офіцерів несли за труною його ордена й медалі. Але в Брежнєва було більше двохсот орденів і медалей! Довелося прикріплювати на кожну оксамитову подушечку по кілька орденів і медалей і обмежити почесний ескорт сорока чотирма старшими офіцерами
БРЕЖНЄВ У ВУЗЬКОМУ КОЛІ
Брежнєв губився на різного роду врочистих церемоніях, приховуючи часом цю розгубленість неприродною малорухомістю. Але в більше вузькому колі, під час частих зустрічей або в дні відпочинку Брежнєв міг бути зовсім іншою людиною, більше самостійним, спритним, що іноді проявляє почуття гумору. Про це згадують майже все політики, які мали з ним справа, звичайно, ще до початку його важкої хвороби. Видимо, розуміючи це, Брежнєв незабаром став воліти звістки важливі переговори на своїй дачі в Ореанде в Криму або в мисливському вгідді Завидово під Москвою
Колишній канцлер ФРН В. Брандт, з яким Брежнєв зустрічався не один раз, писав у своїх спогадах: «На відміну від Косигина, мого безпосереднього партнера по переговорам 1970 р., що був в основному холодний і спокійний, Брежнєв міг бути імпульсивним, навіть гнівним. Зміни в настрої, російська душа, можливі швидкі сльози. Він мав почуття гумору. Він не тільки по багато годин купався в Ореанде, але багато говорив і сміявся. Він розповідав про історію своєї країни, але тільки про останні десятиліття… Було очевидно, що Брежнєв намагався стежити за своєю зовнішністю. Його фігура не відповідала тим поданням, які могли виникнути по його офіційних фотографіях. Це не була ні в якій мері значна особистість, і, незважаючи на грузность свого тіла, він робив враження витонченого, живого, енергійного в рухах, життєрадісної людини. Його міміка й жести видавали жителя півдня, особливо якщо він почував себе розкутим під час бесіди. Він походив з української індустріальної області, де перемішувалися різні національні впливи. Більше чого-небудь іншого на формуванні Брежнєва як людини позначилася друга світова війна. Він говорив з більшим і небагато наївним хвилюванням про те, як Гітлерові вдалося надути Сталіна…» М. Киссинджер також називав Брежнєва «сьогоденням росіянином, повним почуттів, із грубим гумором» . Коли Киссинджер, уже як державний секретар США, приїжджав в 1973 р. у Москву, щоб домовитися про візит Брежнєва в Сполучені Штати, те майже всі ці п’ятиденні переговори відбувалися в мисливському вгідді Завидово під час прогулянок, полювання, обідів і вечерь. Брежнєв навіть демонстрував гостеві своє мистецтво водіння автомашини. Киссинджер пише у своїх мемуарах: «Один раз підвів він мене до чорного «Кадиллаку» , що Никсон подарував йому рік назад за порадою Добринина. Із Брежнєвим за кермом помчалися ми з великою швидкістю по вузьких звивистих сільських дорогах, так що можна було тільки молитися, щоб на найближчому перехресті з’явився який-небудь поліцейський і поклав кінець цій ризикованій грі. Але це було занадто неймовірно, тому що, якщо тут, за містом, і був би який-небудь дорожній поліцейський, він навряд чи насмілився б зупинити машину Генерального секретаря партії. Швидка їзда окончилась у причалу. Брежнєв помістив мене на катері з підводними крильми, що, на щастя, він вів не самоособисто. Але в мене було враження, що цей катер повинен побити той рекорд швидкості, що встановив генсек під час нашої поїздки на автомобілі» .
Досить безпосередньо поводився Брежнєв на багатьох прийомах, наприклад, з нагоди польоту в космос спільного радянсько-американського екіпажа по проекті «Сполучник — Аполлон» . Однак радянські люди не бачили й не знали такого життєрадісного й безпосереднього Брежнєва. До того ж образ більше молодого Брежнєва, якого тоді не дуже часто показували по телебаченню, був витиснутий у свідомості народу образом важко хворої, малорухомої й недорікуватої людини, що чи ледве не щодня з’являвся на екранах наших телевізорів в останні 5-6 років свого життя
ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ І СЕНТИМЕНТАЛЬНІСТЬ
Брежнєв був у цілому людиною доброзичливим, вона не любив ускладнень і конфліктів ні в політику, ні в особистих відносинах зі своїми колегами. Коли такий конфлікт все-таки виникав, Брежнєв намагався уникнути екстремальних рішень. При конфліктах усередині керівництва лише далеко не всі з людей відправлялися на пенсію. Більшість «опальних» керівників залишалося в «номенклатурі» , але лише на 2-3 щаблі нижче. Член Політбюро міг стати заступником міністра, а колишній міністр, секретар обкому партії, член ЦК КПРС направлявся послом у невелику країну: Данію, Бельгію, Австралію, Норвегію
Ця доброзичливість переходила нерідко в потурання, яким користувалися й нечесні люди. Брежнєв часто залишав на своїх постах не тільки провинених, але й проворовавшихся працівників. Відомо, що без санкції Політбюро судові органи не можуть проводити наслідок у справі кожного зі членів ЦК КПСС.
Нерідко траплялося й таке, що Брежнєв плакав на офіційних прийомах. Ця сентиментальність, настільки мало властива політикам, іноді приносила користь… мистецтву. Так, наприклад, ще на початку 70-х років був створений кінофільм «Білоруський вокзал» . Це була гарна картина, але її не допускали на екран, думаючи, що у фільмі не в кращому світлі представлене московська міліція. Захисники картини домоглися перегляду її за участю членів Політбюро. У фільмі є епізод, де показаний, як випадково й через багато років однополчани, що зустрілися, співають пісню про десантний батальйон, у якому всі вони колись служили. Пісня ця, складена Б. Окуджавой, торкнула Брежнєва, і він заплакав. Зрозуміло, фільм був негайно дозволений до прокату, а пісню про десантний батальйон з тих пор майже завжди включали в репертуар концертів, на яких бував Брежнєв
КІНЕЦЬ ЗЕМНОГО ЖИТТЯ БРЕЖНЄВА
Ще в 50-літньому й навіть 60-літньому віці Брежнєв жив, не занадто піклуючись про стан свого здоров’я. Він не відмовлявся від всіх задоволень, які може дати життя і які далеко не завжди сприяють довголіттю
Перші серйозні проблеми зі здоров’ям з’явилися в Брежнєва, видимо, в 1969-1970 гг. Поруч із ним стали постійно чергувати лікарі, і в місцях, де він жив, були обладнані медичні кабінети. На початку 1976 р. Із Брежнєвим трапилося те, що прийнято називати клінічною смертю. Однак його вдалося повернути до життя, хоча протягом двох місяців він не міг працювати, тому що його мислення й мовлення були порушені. З тих пор поруч із Брежнєвим постійно перебувала група лікарів-реаніматорів, збройних необхідним устаткуванням. Хоча стан здоров’я наших лідерів ставиться до числа ретельно охоронюваних державних таємниць, що прогресує неміч Брежнєва була очевидна для всіх, хто міг бачити його на екранах своїх телевізорів. Американський журналіст Симон Хед писав: «Щораз, коли ця гладка фігура наважується вийти за кремлівські стіни, зовнішній мир уважно шукає симптоми здоров’я, що руйнується. Зі смертю М. Суслова, іншого стовпа радянського режиму, ця моторошна пильна увага може тільки підсилюватися. Під час листопадових (1981 р.) зустрічей з Гельмутом Шмидтом, коли Брежнєв ледь не падав при ходьбі, він часом виглядав так, начебто не може простягнути й дня.» У сутності він повільно вмирав на очах усього миру. У нього було в останні шість років кілька інфарктів і інсультів, і лікарі-реаніматори кілька разів виводили його зі стану клінічної смерті. Востаннє це відбулося у квітні 1982 р. Після нещасного випадку Вташкенте.
Зрозуміло, хворобливий стан Брежнєва став відбиватися й на його здатності керувати країною. Він був змушений часто переривати виконання своїх обов’язків або перекладати їх на безупинно зростаючий штат своїх особистих помічників. Робочий день Брежнєва скоротився на кілька годин. Він став виїжджати у відпустку не тільки влітку, але й навесні. Поступово йому ставало усе сутужніше виконувати навіть прості протокольні обов’язки, і він перестав розбиратися в тім, що відбуватися в округ. Однак дуже багато впливових, що глибоко розклалися, погрязших у корупції людей з його оточення були зацікавлені в тім, щоб Брежнєв час від часу з’являвся на людях хоча б як формальний глава держави. Вони буквально водили його під руки й досягли гіршого: старість, неміч і хвороби радянського лідера стали предметами не стільки співчуття й жалості його співгромадян, скільки роздратування й глузувань, які висловлювалися усе більше відкрите
Ще вдень 7 листопада 1982 року під час параду й демонстрації Брежнєв кілька годин підряд стояв, незважаючи на погану погоду, на трибуні Мавзолею, і іноземні газети писали, що він виглядав навіть краще звичайного. Кінець наступив, однак, усього через три дні. Ранком під час сніданку Брежнєв вийшов у свій кабінет щось взяти й довго не вертався. Стурбована дружина пішла з їдальні за ним і побачила його лежачої на килимі біля письмового стола. Зусилля лікарів цього разу не принесли успіху, і через четверта година після того, як серце Брежнєва зупинилося, вони оголосили про його кончину. Наступного дня ЦК КПРС і Радянський уряд офіційно сповістили мир про смерть Л. И. Брежнєва
Список використаної літератури:
«Більша Радянська Енциклопедія»
Журнал «Зміна» , 1989 р., номер 7 і 8