Росіянин письменник. Михайло Булгаков народився 15 травня (по старому стилі — 3 травня) 1891 у Києві, у сім’ї доцента Київської духовної академії Панаса Івановича Булгакова й Варвари Михайлівни (у дівоцтві — Покровської). Ім’я старшому синові й майбутньому письменникові було дано на честь хоронителя міста Києва архангела Михайла. Пізніше в сім’ї Булгакових народилися: Віра (1892), Надія (1895), Варвара (1895), Микола (1898), Іван (1900), Олена (1902).
18 серпня 1900 Михайло Булгаков надійшов у підготовчий клас Другої київської гімназії, а 22 серпня 1901 — у перший клас Першої київської чоловічий Александровской гімназії. 14 березня 1907 від нефросклерозу вмер батько Михайла Булгакова. У травні 1909 Булгаков закінчив Першу Александровскую гімназію, а 21 серпня був зарахований студентом медичного факультету Київського університету. 26 квітня 1915 у Киево-Подільської церкви Николи Доброго відбулося вінчання Михайла Булгакова з Тетяною Миколаївною Лаппа, дочкою керуючого Казенної палати, з якої Михайло познайомився ще в 1908 (саратовская гімназистка приїжджала в Київ на канікули).
Ще влітку 1914, після початку 19 липня Першої світової війни, Булгаков взяв участь в організації лазарету для поранених при Казенній палаті в Саратові й працював там лікарем. У квітні-травні 1915 він подав прохання про службу лікарем у морському відомстві, однак був визнаний негідним до несення військової служби по стані здоров’я. Після одержання дозволу ректора університету, 18 травня Булгаков влаштувався на роботу в Київський військовий госпіталь на Печерську. У травні-вересні 1916 працював лікарем у прифронтових госпіталях Кам’янець-Подольска й Черновиц. 16 липня був зарахований «лікарем резерву Московського військово-санітарного керування» для відрядження в розпорядження смоленського губернатора з метою роботи в земствах. 31 жовтня 1916 у Київському університеті Михайло Булгаков одержав диплом про твердження «у ступені лікаря з відмінністю з усіма правами й перевагами, законами Російської Імперії цього ступеня привласненими».
З літа 1917 почалося регулярне вживання Булгаковим морфію: після того, як він змушений був зробити собі щеплення від дифтериту, побоюючись зараження внаслідок проведеної трахеотомії у хворої дитини, що почалася сильна сверблячка став заглушати морфієм; у результаті вживання наркотику стало звичкою. 18 вересня 1917 Булгаков, що одержав посвідчення Сичевской повітової земської управи про те, що «зарекомендував себе енергійним і невтомним працівником», був переведений у В’яземську міську земську лікарню завідуючим інфекційним і венеричним відділенням. Восени 1917 Михайло Булгаков почав роботу над циклом автобіографічних оповідань про медичну практику в Никольской лікарні. У грудні 1917 уперше приїхав у Москву, зупинившись у свого дядька, відомого московського лікаря Н. М. Покровського (прототип професора Преображенський з повісті «Собаче серце»).
19 лютому 1918 Булгаков був звільнений від військової служби через хворобу й наприкінці місяця повернувся із дружиною в Київ. Навесні 1918, за допомогою другого чоловіка матері — лікаря Івана Павловича Воскресенского, Михайло Булгаков позбувся від морфінізму й відкрив приватну практику як венеролог. На початку лютого 1919, як військовий лікар, був мобілізований в армію Української Народної Республіки, а в ніч на 3 лютого, при відступі українських військ з Києва, успішно дезертирував. Наприкінці серпня 1919, по одній з версій, Булгаков був мобілізований у Червону Армію як військовий лікар; 14-16 жовтня разом із частинами Червоної Армії повернувся в Київ і в ході вуличних боїв перейшов на сторону Збройних сил Півдня Росії (за іншою версією — потрапив до них у полон) і став військовим лікарем 3-го Терского козачі полки. У листопаді, як військовий лікар 3-го Терского козачі полки, Булгаков брав участь у поході на Чечен-Аул і Шаль-аул проти повсталих чеченців. З початку грудня рботал у військовому госпіталі у Владикавказе. Наприкінці грудня Михайло Булгаков залишає службу в госпіталі й припиняє заняття медициною. Із цього моменту він починає професійно займатися літературою — працює журналістом у місцевих газетах («Кавказька газета», «Кавказ»). Перша публікація Булгакова відбулася 26 листопада 1919 у газеті «Грозний» (фейлетон «Прийдешні перспективи» був опублікований з ініціалами М. Б.).
Переїхав у Москву в 1921. Служив секретарем Главполитпросвета при Наркомпросе. В 1921-1926 співробітничав з московською редакцією берлінської газети «Напередодні», поміщаючи в ній нариси про життя Москви, з газетами «Гудок», «Робітник», журналом «Медичний працівник» (надрукував «Записки юного лікаря»), «Росія», «Відродження» (опублікував «Записки на манжетах» і роман «Біла гвардія»). Перший збірник сатиричних оповідань «Дьяволиада» (1925) викликав спори в пресі. В 1926 у Мхате була поставлена п’єса Булгакова «Дні Турбиних», в 1926-1929 у Театрі-студії Евг. Вахтангова йшла п’єса Булгакова «Зойкина квартира», в 1928-1929 у Московському Камерному театрі репетирувався «Багряний острів». Літературна критика кінця 20-х рр. негативно оцінювала творчість Булгакова. ДО 1930 його добутки не друкувалися, п’єси були зняті з репертуару театрів. В 1930 працював у Центральному театрі робочої молоді (ТРАМ). 1930-1936 — у Мхате як асистент режисера, на сцені якого в 1932 інсценував «Мертві душі» Н. В. Гоголя. З 1936 — у Великому театрі як лібретист і перекладач. Умер 10 березня 1940 у Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі
З «Листа уряду СРСР» Михайла Булгакова від 28 березня 1930 року: «Зробивши аналіз моїх альбомів вирізок, я виявив у пресі СРСР за десять років моєї літературної роботи 301 відкликання про мене. З них: похвальних — було 3, вороже-лайливих — 298. […] Писали «про Булгакова, що чим був, тим і залишиться, новобуржуазним поріддям, що бризкає отруєної, але неспроможною слиною на робітничий клас і його комуністичні ідеали» («Комс. правда», 14/ X-1926г. ). […] Я не доводжу з документами в руках, що вся преса СРСР, а з нею разом і всі установи, якою доручений контроль репертуару, протягом всього років моєї літературної роботи одностайно й з незвичайною люттю доводили, що твору Михайла Булгакова в СРСР не можуть існувати. І я заявляю, що преса СРСР зовсім права. […] Я ПРОШУ УРЯД СРСР НАКАЗАТИ МЕНІ В ТЕРМІНОВОМУ ПОРЯДКУ ПОКИНУТИ МЕЖІ СРСР У СУПРОВОДІ МОЄЇ ДРУЖИНИ ЛЮБОВІ ЄВГЕНІВНИ БУЛГАКОВОЙ. Я звертаюся до гуманності радянської влади й прошу мене, письменника, що не може бути корисний у себе, у батьківщині, великодушно відпустити на волю. Якщо ж і те, що я написав, непереконливо, і мене приречуть на довічне мовчання в СРСР, я прошу Радянський Уряд дати мені роботу зі спеціальності й відрядити мене в театр на роботу як штатний режисер. Я саме й точно й підкреслено прошу про категоричний наказ про відряджання, тому що всі мої спроби знайти роботу в тій єдиній області, де я можу бути корисний СРСР як винятково кваліфікований фахівець, потерпіли повне фіаско. Моє ім’я зроблене настільки одіозним, що речення роботи з моєї сторони зустріли переляк […] Я прошу про призначення мене лаборантом-режисером в 1-й Художній Театр — у кращу школу, очолювану майстрами К. С. Станіславським і В. И. Немировичем-Данченком. Якщо мене не призначать режисером, я прошуся на штатну посаду статиста. Якщо й статистом не можна — я прошуся надолжность робітника сцени. Якщо ж і це неможливо, я прошу Радянський Уряд надійти із мною як воно знайде потрібним, але як-небудь надійти, тому що в мене, драматурга, що написав 5 п’єс, відомого в СРСР і за кордоном, у наявності, у цей момент, — убогість, вулиця й загибель.»
Серед добутків — п’єси, романи, повісті, оповідання, фейлетони, нариси: «Начерки земського лікаря» (1919; рання редакція циклу «Записки юного лікаря»), «Самооборона» (1920; п’єса-гумореска в одній дії; прем’єра — 4 червня 1920 на сцені Першого Радянського театру Владикавказа), «Брати Турбіни («Пробив годину»; 1920; драма; прем’єра — 21 жовтня 1920 у Першому Радянському театрі Владикавказа), «Багряний острів» (1924, постановка 1928, комедія), «Дьяволиада» (1925, збірник сатиричних оповідань), «Фатальні яйця» (1925, опублікована в 1987, сатирична фантастична повість), «Собаче серце» (1925, опублікована в 1987, сатирична фантастична повість), «Записки юного лікаря» ( 1925-1926), «Біла гвардія» ( 1925-1927, роман), «Дні Турбиних» ( 1925-1927, п’єса за мотивами роману «Біла гвардія», поставлена в 1926), «Оповідання» (1926, збірник сатиричних оповідань і фейлетонів), «Трактат про життя» (1926, збірник сатиричних оповідань і фейлетонів), «Зойкина квартира» (постановка 1926, комедія), «Біг» ( 1926-1928, п’єса поставлена 1957), «Майстер і Маргарита» ( 1929-1940, опублікований в 1966 — 1967, філософський роман), «Кабала святенників» («Мольер», 1930-1936, постановка 1943, історична драма), «Життя пана де Мольера» ( 1932-1933, опублікована 1962, біографічна повість), «Останні дні» («Пушкін», 1934-1935, постановка 1943, історична драма), «Театральний роман» («Записки небіжчика», 1936-1937, опублікований в 1965, не кінчений, іронічна парафраза історії Мхата 1920-х років).