Цеглярів А.: Готшед.
— відомий нем. критик ( 1700-66), син пастора. Ще студентом напеч. кілька віршів. У дисертації про джерело пороків (1724) Г. знаходить це джерело в недосконалості розуму; в іншому дослідженні («Vi) він говорить, що ні в якій області не можна досягти щирого знання, якщо початку знань не черпати з міцних основ філософії.) щоб уникнути цього, він в 1724 р. перебрався тайкома із Пруссії в Саксонію, у Лейпциг, де в 1725 р. відкрив курс читань про образотворчі мистецтва, жорстоко нападаючи на безсмак і надутость сучасної йому німецької літератури і як зразки для наслідування виставляючи древніх і їхніх розумних наслідувачів, французів.)»Розумні порицательници» («Die ver), що мав значний успіх. Журнал переслідує брутальність вдач німецького суспільства, марновірство простого народу, педантизм учених, пристрасть дворянства до французької мови, але найбільше займається літературними питаннями й проводить принципи «здорового глузду» і «чистого смаку».) салону, у який був відкритий доступ студентам. Крім університету, Г. мав великі зв’язки з місцевою аристократією й листувався з можновладними князями; йому вдалося підкорити своєму впливу трупу акторів, що здійснювала задуману їм реформу німецької сцени.)»Kritische Dichtku); їй передувала «Ausfuuml;hrliche Redeku), у якій як основні положення, так і подробиці взяті від французьких псевдоклассиков, але викладені з немецкою докладністю. Установлені цією книгою принципи Г. проводить у продовження багатьох лет у критичних статтях свого другого журналу («Beitrauml;ge zur kritische).
Поезія для Г. є з’єднання корисного із приємним, але користь стоїть на першому плані; повчальність основної думки й змісту — необхідна умова для всякого істинно гарного добутку. Г. прагне вигнати з літератури все грубе, неправильне, простонародне; зі сцени жене він Гансвурста (блазня), з мови — галас фраз і поетичних фігур другий силезской школи, отовсюду — перебільшення, розгул фантазії, неправильність і проходження поганим зразкам. Для літератури, що стоїть на висоті свого завдання, він вимагає поваги з боку суспільства й учених і заступництва з боку держави
Г. прагне закріпити свої критичні погляди зразками й уже в 1732 р. ставить на сцену й друкує «правильну» німецьку трагедію «Умираючий Катон», що, незважаючи на повну відсутність оригінальності й драматизму, мала великий успіх на театрі й витримала 10 изд. — так сильний був у той час авторитет Г. і його теорії. З початку 40-х років XVIII в. Г. і його послідовники вступають у полеміку із цюрихскими критиками Бодмером і Брейтингером (див. ці імена), з якими колись ішли майже заодно, хоча цюрихци й надавали занадто велике, на думку готшедианцев, значення чудесному в поезії й занадто високо ставили Мільтона
Незабаром у цій полеміці взяла участь майже вся літературна Німеччина. Коли в 1748 р. з’явилися перші пісні Мессиади Клопштока, у якому цюрихци знайшли поета по своєму ідеалі, а «Герман» Шенайха, виставлений Г. проти Мессиади, не збудив співчуття в публіці, перемога стала явно хилитися на сторону супротивників Г.; на їхню сторону став і тільки Лессинг, що виступав на літературне поприще. Г. dagger;, обсипаний унив. почестями, але втративши майже всякий авторитет у літературі; ім’я його надовго зробилося синонімом педантизму впоезии.
З пізніх його добутків найбільший успіх мало його керівництво до вивчення німецької літературної мови («Deutsche Sprachku), що чимало сприяло очищенню останнього
Його «Матеріали для історії драматичного мистецтва з 1450 р.» («) — і дотепер необхідна книга для всякого німецького театру, що займається історією. Після припинення «Beitrauml;ge» Г. видавав журнали: «). Крім того, він видав: «Die deutsche Schaubuuml;h), «Ha), свої «Мовлення» (1749), свої «Вірші» (1736 р., нове изд. 1751) і багато перекладів. Про нього див. Da). Порівн. Braitmaier, «Die poetische Theorie G’s u); А. Цеглярів, «Бодмер і Г. Епізод з історії другого відродження» («Русск. вестн.» 1874 р., № 7).
Дружина Г. (звичайно називалася Gottschedi), уже будучи замужем, вивчилася по-латинському й по-гречески й була постійною помічницею й співробітницею свого чоловіка. Відмінно знаючи англ. яз., вона багато перекладала й писала; у її комедіях (кращої вважається «Die Hausfra) і деяких політичних статтях більше таланта й жвавості розуму, чим у багатьох добутках самого Г.; найкраще її «Листа», изд. після її смерті її подругою v. Ru).
А. Цеглярів
Енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза й И. А. Ефрона. — С. — Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890-1907.