Чацкий і Молчалин Головна справа життя А. С. Грибоєдова, комедію «Горе від розуму», А. А. Блок назвав «гениальнейшей росіянці драмою». П’єса «Горе від розуму» сюжетно побудована на конфлікті одночасно особистому й суспільному. При цьому одне з іншим виявляється тісно зв’язаним, суспільна проблематика комедії прямо випливає з особистої. В «Горе від розуму» істотно важливим для розвитку дії виявляється й нерозділена любов героя, і ще більше — нерозв’язне протиріччя розумного й чесного героя з божевільним суспільством, у якому він живе. Грибоєдов так говорив про це в листі до Катенину: «…дівчина, сам не дурна, воліє дурня розумній людині {не тому, що розум у нас грішних був звичайний, немає!
і в моїй комедії 25 дурнів на одну розумну людину)», і ця людина, зрозуміло, у суперечності із суспільством, його навколишньої, його ніхто не розуміє, ніхто простити не хоче, навіщо він трошки вище інших…» Чацкий і Молчалин приблизно одного віку, одного часу, що живуть в одній країні, місті. Але наскільки вони різні! Чацкий — саме красномовство, правдивість, розум… «Він викривач неправди й усього, що віджило, що заглушає нове життя. Він вимагає місця своєму століттю», — пише Гончаров у статті «Мильон роздирань». Молчалин же — лицемір, підлабузник-хамелеон з голови до п’ят.
У всім, завжди й скрізь думки^ дії Чацкого й Молчалина різні, майже протилежні. Це розуміє й Софія. Люблячи Молчалина, вона в його пороках бачить ідеал, а в достоїнствах Чацкого — недоліки: «Веселість ваша не скромна, у вас негайно вуж гострота готова… Грізний погляд, і різкий тон, і цих у вас особливостей безодня; а над собою гроза куди не марна». Молчалин же: «При панотцю три роки служить, той часто безглуздо сердить, а він безмовністю його обеззброїть… Веселостей шукати б міг; нітрохи; від дідків не ступить за поріг; ми граємося, регочемо, він з ними цілий день засяде, радий не радий, грає… Звичайно, немає в ньому цього розуму, що геній для інших, а для інших чуму, що швидке, блестящ і незабаром опротивит, що світло лає наповал, щоб світло про нього хоч що-небудь сказав; так чи такий розум сімейство ощасливить?» Здається, Софія почуває, що Молчалин дурно й тому мовчазно, тихнув, у нього відсутнє своя думка й достоїнство. Але «пречудової властивості він нарешті: поступливий, скромний, тихий.
В особі ні тіні занепокоєння й на душі провин ніяких; чужих і криво й навскіс не рубає, — от я за що його люблю». І Софія воліє його Чацкому. Може, її лякає «особливостей безодня», може бути, це образа. Адже, виїхавши, Чацкий залишив дівчину одну в цьому безликому, сірому й незначному світі Про те, що Чацкий — «століття новий», а Молчалин — вихованець фамусовской Москви, свідчать їхні ідеали. Чацкий вимагає «служби справі, а не особам», не змішувати «веселощі або дуріння зі справою», вона тяготиться серед юрби «мучителів, лиховісних бабів, нісенітних старих», відмовляючись схилятися перед їхнім авторитетом старезності, чиношанування, лизоблюдства. Він «служити б рад, прислужуватися нудно». Заповіді Молчалина: «По-перше, догоджати всім людям без изъятья». «У мої лета не повинне сміти своє судження мати». Його талант — помірність і акуратність.
І все це: пристрасть до чинів, низькопоклонство, порожнеча — неподільно зв’язує Молчалина з «століттям минулої». Чацкий — воїн. Він бореться проти ідеалів, цілей, прагнень старої Москви, таврує ганьбою блазенство, бездумну розкіш і огидні вдачі «разливанья в бенкетах і марнотратстві». Образ Чацкого — ідея, мораль п’єси, а Молчалин — одне із втілень сили старого миру. У них не може бути ні найменшої подібності. Навіть у почуття любові Чацкий «кидається», як у живу, безпосередню й глибоку стихію життя.
У любові Молчалина до Софії немає фактично нічого, крім користі Так порівнювати можна дуже довго, аналізуючи кожний жест або репліку героїв. Але навіть із декількох прикладів видно, що сама комедія — це боротьба протилежностей: Чацкого з «століттям минулої» — Фамусовими, скалозубами, молчалиними. Він жертва, але переможець. Фамусовское суспільство в боротьбі із Чацким застосовує плітки, слухи, неправдиві обвинувачення — а ця не зброя сильних. І тому Чацкий здобуває моральну перемогу над ними, він виявився вище всій навколишній його сірості й бездарності І найважливіше: п’єса залишається актуальної за всіх часів.
Поки існує підлабузництво, хабарництво, чинопоклонство, будуть існувати такі ж — хіба що в злегка вдосконаленій формі — тугоуховские, загорецкие, хлестови… А протистояти їм, борючись всіма силами з віджилим миром, будуть вічні чацкие.