Твір по літературі: Час і пам’ять у п’єсі «Вишневий сад» П’єса «Вишневий сад» написана в 1903 році, незадовго до смерті А. П. Чехова. Як і всяка п’єса, вона населена різними діючими особами: серед них головні, другорядні, епізодичні. Всі вони говорять, страждають, радуються. У кожного героя своя особа, одяг, звички, вік, соціальний стан. Але є один герой, від якого дуже багато залежить, практично всі, а його навіть немає в списку діючих осіб. Про цього героя сучасник А.
П. Чехова поет і драматург В. В. Курдюмов писав: «…Головне невидимо діюча особа в чеховських п’єсах, як і в багатьох інших його добутках, — нещадно, що йде час,». На сцені п’єса «Вишневий сад» іде біля трьох годин. Персонажі проживають за цей час п’ять місяців свого життя. А дія п’єси охоплює більше значний відрізок часу, у який входять минуле, сьогодення й майбутнє Росії «Час не чекає», — багаторазово звучать слова у вустах різних персонажів, а також у підтексті п’єси.
Герої п’єси постійно відчувають недолік часу. Раневская, Гаїв, Лопахин, кожний по-своєму, тривожаться про строк, що наближається, продажу маєтку. Сусід Любові Андріївни, поміщик Симеонов-Пищик переживає, що нема чим завтра платити по заставних і, випробовуючи гострий недолік часу, намагається позичити грошей. У п’єсі багато реплік, зв’язаних згодом: «Котра година?», «До поїзда залишилося сорок сім мінут!», «Через двадцять мінут на станцію їхати», «Мінут через десять давайте вже в екіпажі сідати». Головні герої, хазяї вишневого саду, створивши для себе ілюзію нерухомості часу, живуть поточним днем, що текет годиною, що текет мінутою, але, постійно спізнюючись, безнадійно відстали від сьогодення, застрягши десь впрошлом. Невблаганно наближається двадцять друге серпня — день продажу маєтку. Все зростаюче занепокоєння викликає ця дата, але далі занепокоєння справа не йде, люди бездіяльні, намагаються обдурити час, забутися.
Навіть у день торгів у маєтку влаштовують вечірку: «…у передній грає єврейський оркестр… У залі танцюють…» И немає ніякого сумніву в тім, що нічого не відбудеться, крім того, що повинне відбутися. Життя піде далі, переступивши через цю дату Але двадцять друге серпня — не тільки день продажу маєтку, це й крапка відліку, стосовно якої час ділиться на минуле, сьогодення й майбутнє. Разом з життям героїв у п’єсу вмістився й рух історичного життя: від передреформної пори до кінця XIX століття Фірс згадує про скасування кріпосного права як про «нещастя», про залишки кріпосництва говорить Трофимов у монолозі про вишневий сад, Гаїв виголошує промову із приводу столітнього служіння книжкової шафи на ниві освіти. У п’єсі діють три покоління: Фірсові — вісімдесят сім років, Гаеву — п’ятдесят один рік, Ані — сімнадцять літ Нерозривність часу персоніфікує поетичний образ вишневого саду, він все пам’ятає.
Йо словам Пети, «…з кожної вишні в саду, з кожного листка, з кожного стовбура… дивляться на вас людські істоти…». Сад — символ не тільки історичної пам’яті, але й вічного відновлення життя. Майбутнє в п’єсі неясно, повно таємниць Ліричний і трагічний реалізм А. П. Чехова відкрив сучасникам час, у якому вони живуть, представив героїв — щирих дітей переломного часу. Вони не приймають ідеалів, що втратилися життєвості, але й не можуть жити без ідеалів, болісно шукають їх у пам’яті про минуле або в жагучих мріях обудущем.
Творчість А. П. Чехова в найвищій мері відповідало його епосі, самої потреби людей осягати життя, бути дієприкметниковими до ходу історії, шукати розумної мети існування, засобів зміни «нескладної» життя й шляхів до майбутнього. Цим він особливо близький і наш сучасники