Черкасов П. П. Людовик XVI і Катерина II ( 1774-1776 гг.).
Король умер, так здраствує король!
КОРОЛЬ УМЕР, ТАК ЗДРАСТВУЄ КОРОЛЬ!
14 травня 1774 р. у Петербург прибув кур’єр з дипломатичною поштою з Парижа. Привезена ним інформація виявилася настільки важливої, що негайно лягла на стіл імператриці. «Учорашню п’ятницю, тобто 29 квітня, уночі виявилася на Його Христианнейшем Величності віспа, — повідомляв Еатерине II російський посланник при версальському дворі князь Іван Сергійович Барятинский. — Початок цієї хвороби й теперішній королівський стан наступне: у вівторок, 26-го того ж місяця, поутру всі іноземні міністри (посли. — П. Ч.) зробився біль у голові й блювота. Поутру, у четвер, біль у голові тривав і жар помножився; цього дня до вечора переїхати изволили у Версалию й лягти в постіль, а як у п’ятницю біль і жар ще помножилися, то придворний доктор Лемонье в той же ранок розсудив за потрібне Його Величності пустити кров і зажадав консультацію. Король изволил наказати йому призвати для цього двох докторів…, які тут у великій славі. На консультації визначили пустити (кров. — П. Ч.) числі, то для того приклали гишпанские мухи. Його Величність не знає, що він хворий віспою
моління в самий той час, коли всі спектаклі були в половині подання; після одержання веління актори раптом припинили дію, оголосивши глядачам цього причину. Така звістка зробила в публіці велика зніяковілість і жаль
Королівське прізвище вся майже не мала ще віспи. Із цієї причини не допускаються до Його Величності. Всі три королівські дочки (Вікторія, Аделаїда, Софія. — П. Ч.) Також не мали, кажуть, віспи, але… майже безвихідно в королівській спальні перебувають. Дюк Орлеанский, принц Конде й граф ле Ла Марш також бувають часто» [/aaa>
У реляції від 5 травня 1774 И. С. Барятинский повідомляв імператрицю:
«Учорашній день Його Величність перебувала у великій небезпеці, тому що віспа, що висипала, стала було усередину входити, однак способом кардинальних ліків початку вона надвечір знову назовні виходити, але тільки частково. У такому небезпечному стані перепровадив Його Величність всю ніч по сьогоднішній ранок. Чому й почалися знову із учорашнього вечора сорокочасние молитви, які наказав Паризький Архієпископ продовжувати дев’ять днів. Поверх того розкрили цього ранку раку Святий Женевьеви, покровительки Паризької. Це робиться тільки в самих тяжких випадках, чим самим затверджується, що король у чималій перебуває небезпеки. Хоча ж і чутно, що нинішній день було Його Величності посвободнее, але як цього вечора вступає він у сьомий день, те все перебувають у надзвичайному страху про цю ніч. Все Королівське прізвище в несказанній прикрості й зніяковілості, щонайпаче ж дофіна робить особливу до Його Величності гарячність, навіть до того, що сама виходить у сад і, що збирається перед Версальським замком народу читають записки про стан Його Величності, що їй заподіює в народі велику честь і любов» [/aaa>) не допускали й думки про те, щоб навіть натякнути Людовику XV на наближення кінця. Докторам ведено було приховувати від хворого безнадійність його положення. Коли про це довідався дофін, він обурився. Його душу християнина не могла допустити думки про смерть без покаяння й відпущення гріхів. Як повідомляв у повідомленні Барятинский, дофін «наказав оголосити його ім’ям всім докторам, що перебуває при королі, що якщо король помре без покаяння, то він їх вморить у в’язниці» [Література Освіти ) що духівник пробув у короля всього 16 мінут і, зважаючи на все, не дав йому повного відпущення гріхів. Як було оголошено, Його Христианнейшее Величність повинен буде привселюдно, перед юрбою своїх підданих, покаятися в гріхах, яких нагромадилося в нього безліч) і принців, що не мали праві спадкування. Інші придворні спостерігали за происходили через настеж розкриті двері королівської спальні. Процесію очолював кардинал де Ла Рош, що, нахилившись до умираючого, вислухав його, а потім прилучив Св. Таємниць. Вийшовши до двору, що зібрався, кардинал вимовив: «Добродії, король доручив мені сказати вам, що він молить у Бога прощення за нанесені їм образи й за той дурний приклад, що він, король, виявив своєму народу. Якщо Бог знову дарует йому здоров’я, він обіцяє надолужити свої гріхи, бути підтримкою вірі й полегшити долю свого народу» [/aaa>) від того, хто всім своїм брудним життям зневажав саме ім’я християнина. Людовик XV умер у яскравий, сонячний день при повній байдужості свого народу, над яким він царював майже 60 років. «Про смерть короля взагалі ні знатні, ні народ не шкодують…», — повідомляв князь Барятинский 12 травня 1774 р. керівникові Колегії іноземних справ графові Микиті Івановичу Панину [/i> [/aaa>
Напевно, жоден із французьких королів не викликав до себе стільки ненависті й презирства, як Людовик XV, до ім’я якого придворні підлабузники ще в 1744 р. додали епітет Bie). Цікавий такий факт: коли в 1744 р. король уперше важко занедужав, у паризькому соборі Нотр-Дам парафіянами було замовлено 6 тис. молебнів про видужання; в 1757 р., після замаху на короля, коли той був поранений якимось Дамьеном, кількість замовлених молебнів уже скоротилося до 600, тобто в 10 разів; вчасно смерті Louis Ie Bie), Коли народ бачив, як поряд зі зганьбленою розпустою королем царює г-жа Дюбари, коли на сцені залишалися одні тільки негідники й розпусники, коли всюди панували безладдя й неправосуддя й насильства, коли принципи, вдачі, обов’язки — усе було позабуто, цей короткий і ганебний період закінчив те, що підготовляло все царювання Людовика XV» [/aaa>
Аналогічну оцінку останнім рокам правління Людовика XV давали і його сучасники. От що писав у повідомленні імператриці Марії Терезії 11 вересня 1774 р. австрійський посол при версальському дворі граф Мерсі-Аржанто: «Жалюгідної надмірності короля в останні чотири роки його життя вкрай знеславили його царювання. Держава виявилася у владі знехтуваного створення (мається на увазі мадам дю Барри, остання фаворитка короля. — П. Ч.),наводнившим двір. Із цього моменту почалися тільки смути, беззаконня й скандали. Усе було перекинуто, не було ні керівництва принципів, ні традицій — усе надано волі случаючи. Приниження, якому піддалася нації, викликало в ній почуття сорому й невимовної зневіри» [/aaa>
Не було ніяких підстав шкодувати про кончину Людовика XV і в Катерини II, у якої були своя давня рахівниця із французьким «кузеном». Звичайно ж вона направила у Версаль належні співчуття й установила при своєму дворі жалоба по випадку кончини «Нашого любезнейшего брата й приятеля». На ім’я князя Барятинского в Париж із Секретної експедиції Колегії іноземних справ була відправлена циркулярна цидула наступного змісту: «Цього червня «11» дня накладений при Дворі Е. И. В. камер жалоба по кончині Е. В. Короля французького на чотири тижні. Перші два тижні дамам носити стрічки, а кавалерам панчохи чорні, останні ж два тижні дамам стрічки кольорові, а кавалерам панчохи білі, про що по наказі Колегії Вашому Сіятельствові у звістку повідомляється» [/aaa>
Офіційний Петербург вирішив дотримати всіх необхідних формальностей жалоби, хоча, по суті, не мав ніяких причин уболівати про кончину короля, що принаймні чотири десятиліття послідовно й цілеспрямовано діяв на шкоду інтересам Росії
Сама ж Катерина досить своєрідно відреагувала на смерть Людовика XV. «Соромно Французькому королеві, в XVIII сторіччі, умерти від віспи», — уїдливо писала вона в Париж Мельхіору Гримму 19 червня 1774 р., натякаючи на те, що в століття Освіти цивілізовані люди, і вуж тим більше короновані особи, повинні вчасно робити щеплення від цієї смертельної хвороби [/aaa>