Чехов А. П. (біографія й нарис творчості)
ЧЕХОВ Антон Павлович ( 1860-1904) , російський письменник, почесний академік Петербурзької АН ( 1900-02) . Починав як автор фейлетонів і коротких гумористичних оповідань (псевдонім — Антоша Чехонте й ін.) . Основні теми творчості — ідейні шукання інтелігенції, невдоволення обивательським існуванням одних, щиросердечна «сумирність» перед вульгарністю життя інших («Нудна історія» , 1889; «Дуель» , 1891; «Будинок з мезоніном» , 1896; «Ионич» , 1898; «Дама із собачкою» , 1899) . В оповіданнях «Жіноче царство» (1894) , «Мужики» (1897) , «У яру» (1900) показав дикість і жорстокість сільського життя. Великої сили соціального й художнього узагальнення Чехов досяг в оповіданнях «Палата №6» (1892) , «Людина у футлярі» (1898) . У п’єсах «Чайку» (1896) , «Дядько Ваня» (1897) , «Три сестри» (1901) , «Вишневий сад» (1904) , поставлених на сцені Московського Художнього Театру, створив особливу, тривожну емоційну атмосферу передчуття прийдешнього. Головний герой Чехова — рядова людина зі своїми щоденними справами й турботами. Тонкий психолог, майстер підтексту, що своєрідно сполучив гумор і ліризм
ЧЕХОВ Антон Павлович [17 (29) січня 1860, Таганрог — 2 (15) липня 1904, Баденвейлер, Південна Німеччина; похована в Москві на Новодівочому цвинтарі], росіянин письменник
Сім’я. Навчання. Антоша Чехонте Народився в багатодітній сім’ї купця третьої гільдії, власника бакалійної крамниці; учився в класичній гімназії, одночасно допомагаючи батькові в торгівлі. До гімназичних років ставляться перші літературні досвіди Чехова — водевілі, сцени, нариси, анекдоти й т.п. ; деякі з них він посилає в редакції столичних гумористичних журналів
Після надходження на медичний факультет Московського університету (1879) літературна праця стає для Чехова основним джерелом заробітку: із цього часу його «гумористичні дріб’язки» регулярно публікуються на сторінках масових ілюстрованих журналів під різноманітними псевдонімами (Антоша Чехонте, Людина без селезінки й ін.) .
Після закінчення університету (1884) Чехов, працюючи повітовим лікарем, продовжує «многописание» : основним жанром у його творчості цього періоду є традиційний для масової періодики коротке оповідання — сценка, етюд, начерк, — основою сюжету якого служить забавна або безглузда подія, цікавий або смішний випадок з життя. Неуважні по періодиці, написані в рамках певного обсягу й на встановлений термін, призведения цього часу склали збірники «Строкаті оповідання» (1886) і «Безневинні мовлення» (1887) .
Входження в «більшу» літературу. Художні відкриття Чехова Новий етап у творчій біографії Чехова — «входження в літературу» — пов’язаний з початком його регулярного співробітництва в газеті А. С. Суворина «Новий час» (з 1886) , де твору Чехова вперше з’явилися під його теперішнім ім’ям, і виходом збірника «У сутінках» (1887) , виділеного критикою із загального потоку масової белетристики (визнавалася безсумнівна талановитість письменника, його здатність деякими штрихами малювати картини природи й людські типи, створювати поетичний настрій) . У тім же 1887 п’єсою «Іванов» (поставлений на сцені театру Корша) Чехов підбив підсумок своїм раннім драматургічним пошукам, початим ще в гімназичні роки, і одночасно заклав основу поетики нового драматичного мистецтва
Увага критики, читацькі симпатії й, головне, підтримка з боку провідних літераторів (Д. В. Григоровича, А. Н. Плещеєва, В. Г. Короленко) були розцінені Чеховим як запрошення до професійної літературної діяльності, що зажадало від його перегляду власного відношення до літературних занять як способу заробітку або веселій забаві. У повісті «Степ» , опублікованої в 1888 у журналі «Північний вісник» , позначилися головні художні відкриття Чехова: відсутність традиційного для російської літератури героя, що виражає авторську світоглядну позицію; відтворення навколишнього світу, переломленого емоційним людським сприйняттям; передача щиросердечного стану персонажів через «випадкові» репліки й жести
Поїздка на Сахалін В 1890 Чехов перериває успішно почату літературну роботу й відправляється в тривалу подорож через Сибір на острів Сахалін для «вивчення побуту каторжників і засланців» . Творчим підсумком подорожі стає книга «Острів Сахалін» (1895) , написана в жанрі «шляхових записок» ; у її основу лягли не тільки особисті враження від численних зустрічей, але й зібрані їм на острові статистичні дані
Літературна репутація В першій половині 1890-х рр. Чехов стає одним із самих письменників, що читаються, Росії — його добутку регулярно з’являються в журналах «Північний вісник» і «Російська думка» (з 1892) , газетах «Новий час» (до 1893) і «Російські відомості» ; виходять окремі видання й збірники («Оповідання» , 1888; «Хмурі люди» , 1890; Повісті й оповідання» , 1894), які постійно перевидаються, викликаючи широкий резонанс у літературних колах. Не заперечуючи зростаючий талант Чехова, критика виявляється по більшій частині нездатної прийняти особливості його «об’єктивної» (як він сам характеризував її) художньої манери, обвинувачує письменника в байдужості до соціальних проблем, у відсутності прямих авторських оцінок і світогляду в цілому, у тім, що він пише «з холодною кров’ю» , у зайвому «фотографізмі» і т.д. ; у висловленнях героїв убачає позицію письменника: так, слова старого професори про відсутність у нього «загальної ідеї» (повість «Нудна історія» , 1889) сприймалися як авторське визнання й проектувалися на всю творчість Чехова. Виключення склала повість «Палата N 6» (1892) , за якої було визнано безперечне суспільне значення. У цілому ж за Чеховим закріпилася репутація письменника, що цурається соціальних проблем, — побутописця й майстра тонкого психологічного аналізу
Проблематика оповідань У численних оповіданнях цього часу Чехов звертається до дослідження душі сучасну людину, що випробовує вплив різноманітних соціальних, наукових і філософських ідей: песимізму («Вогні» , 1888) , соціального дарвінізму («Дуель» , 1891) , радикального народництва («Оповідання невідомої людини» , 1893) ; вирішує питання сімейних відносин, що хвилювали суспільство, («Три роки» , «Чоловіка» , «Аріадна» , всі 1895) , аномальних явищ психіки («Чорний чернець» , 1894) і ін. Основою сюжетів стає не зіткнення людини із грубим соціальним середовищем, але внутрішній конфлікт його духовного миру: герої Чехова — «хмурі» , нудні, живучі «у сутінках» люди, виявляються життєво неспроможними в силу власної нездатності до творчої реалізації, невміння переборювати щиросердечне відчуження від інших людей; їхнього нещастя не мають фатальної зумовленості й не обумовлені історично — вони страждають через власні життєві помилки, дурних учинків, моральної й розумової апатії
Новаторство драматургії Одночасно Чехов продовжує роботу в драматичному жанрі, пише невеликі п’єси, «жарту» , водевілі («Весілля» , 1890) , комедію «Лісовик» (1890) . У середині 1890-х рр. Чехов повернувся до своїх драматургічних пошуків, намагаючись перенести в п’єси основні принципи «об’єктивної» прози: сюжетна гострота перемінялася зовні спокійним перебігом подій, а всі драматичні колізії переміщалися в сферу духовних переживань героїв. У фабулі послаблялися елементи цікавості, що заповнювало психологічною насиченістю дії, напруженість якого підтримувалася «випадковими» репліками, що здобували символічну окрашенность, а також внесловесними засобами (паузами, жестами персонажів, «сторонніми» звуками, дріб’язками обстановки) , у сукупності создававшими надзвичайно значимий для сприйняття чеховської драматургії психологічний підтекст. Однак до адекватного відтворення нової драми російські театри виявилися не готове: подання п’єси «Чайку» на сцені Александринского театру (1896) закінчилося провалом, і тільки постановка Московського Художнього театру (1898) відкрила публіці мистецтво Чехова-Драматурга. Постановки наступних чеховських п’єс («Дядько Ваня» , 1899; «Три сестри» , 1901, «Вишневий сад» , 1904) здійснювалися тільки на сцені цього театру
Останній період творчості Наприкінці 1890-х — початку 1900-х рр. Чехов — визнаний і популярний майстер: журнали шукають його участі, поява нових добутків розцінюється критикою як подія літературного життя, суперечки навколо них переростають у суспільно-політичні дискусії — про майбутнє росіянці села, про роль інтелігенції в суспільстві й т.д. У його творчості виникають нові теми. Вірний принципам «художньої об’єктивності» , Чехов створює похмурі картини відірваного від культури селянського побуту («Моє життя» , 1896; «Мужики» , 1897; «У яру» , 1900) . Тема моральної деградації й духовної спустошеності російської інтелігенції, її нездатності до соціального й особистому жизнеустройству піднімається в оповіданні «Будинок з мезоніном» (1896) , «маленької трилогії» «Людин у футлярі» , «Аґрус» , «Про любов» (1898) . У той же час багато героїв його останніх добутків усе сильніше випробовують «тугу за ідеалом» , переживають прагнення до нового, кращого життя («У службових справах» , 1898; «Архієрей» , 1902; «Наречена» , 1903) . Далекий моральному вчителюванню, релігійній проповіді й соціальному утопізму, Чехов не прописує рецептів морального вдосконалювання, суспільного перебудови або духовного перетворення, але в томліннях і борошнах своїх героїв, у їхній незадоволеності безглуздістю свого існування бачить доказу принципової можливості для людини влаштувати своє життя правдиво, гідно й радісно.
Значення творчості Художні відкриття Чехова вплинули на літературу й театр 20 в. Його драматичні добутки, переведені на безліч мов, стали невід’ємною частиною світового театрального репертуару
Твір: Повне зібрання творів і листів: В 30 т. Т. 1-18. Твір. Т. 1-12. Листа. М., 1974-1983.
Список літератури
1) Громов М. П. Чехов. — М., 1993 г.
2) Скафтимов А. П. Моральні шукання російських письменників. — М., 1972 г.
3) Чехов у спогадах сучасників. — М., 1960 г.
4) Чехов М. П. Навколо Чехова. — М., 1985 г.
5) Диваків А. П. Мир Чехова: виникнення й твердження. — М., 1986 г.