Чилі: створення блоку Народна єдність і президентські вибори 1970 року
Чилі напередодні революції була однієї з найрозвиненіших капіталістичні країн Латинської Америки
Її економіка перебувала в сильній залежності від іноземного монополістичного капіталу. Уже в к. 50-х рр. у Чилі виникли національні монополії. У результаті реформ, 40-60 — х рр у Чилі зложився значний державно-капіталістичний сектор економіки, що включав систему електропостачання, нафтовидобуток, мережу залізниць, автодоріг, державний банк, землі, апарат гос. контролю
Чилійське суспільство в переддень революції було високодифференцированним, близько 70% населення жило в місті. Самим численним класом був пролетаріат. Наймані робітники становили більше 70% самодіяльного населення Чилі. Наймана праця була широко розповсюджена й у сільській місцевості: на початок 70-х г. приблизно 45% самодіяльного населення села становили сільськогосподарські робітники та службовці. Близько 400 тис. селян вели свої господарства. Якщо розглядати в комплексі соціальну структуру, то вона виглядає в такий спосіб: 43% усього самодіяльного населення становить міський і сільськогосподарський пролетаріат, (33% і 10% відповідно) , близько 30% нові середні шари й 23% — дрібна буржуазія (13% селянство й 10% міська дрібна буржуазія) .
Середні шари відрізнялися високим ступенем політичної активності й організованості. Вони були об’єднані в потужні федерації, що роблять великий вплив на громадське життя. Федерація робітників освіти, колегії лікарів, адвокатів, об’єднання інженерів і техніків, студентські сполучники широко використовували свій вплив на уряд. Брала активну участь у боротьбі численна соціально-політична Федерація державних робітників та службовців (ок. 200 тис.) Ще в 50-60 гг. у країні почався швидкий підйом революційного руху. Ліві партії створили Фронт Народної дії (ФРАП) , що одержав підтримку масових організацій. Представники цієї партії висунули ідею про можливість мирного шляху революції, не крім можливості збройної боротьби. В 1964070 р. у влади в Чилі перебувала реформістська Християнсько-Демократична партія. Вона проводила політику соціально-економічного й політичного перетворення — намагаючись перехопити ініціативу в лівих сил. Почали аграрну реформу, спроба контролювати природні багатства, захоплені американськими монополіями. Розширено права профспілок. Реформи показали недостатність мір, робітники вимагали поглиблення перетворень, які б стали загрожувати існуванню буржуазного ладу. Уряд здійснив спробу силою придушити виступу, отже, втратило підтримку мас, які стали поєднуватися під гаслами лівих сил
Така гостра ситуація передувала створенню блоку Народна Єдність. Організаційно блок Народна єдність почала оформлятися в останні місяці 1969 року
7 жовтня 1969 року соціалістичні й комуністичні партії направили радикалам, соц-демократам, АПИ й МАПУ речення «по організації сильного й широкого руху соціального звільнення» , для чого вказували на необхідність «вироблення спільної програми, визначення однакової позиції відносно народного уряду й вивчення можливостей висування єдиного кандидата в президенти» .
Через 2 дні після цього був створений Координаційний комітет Народна Єдність , тим самим було покладене початок створення блоку лівих сил
Координаційний комітет утворив у жовтні 1969 року комісію для вироблення програми уряду Народної єдності
17 грудня 1969 року партії й руху НЕ схвалили основну програму уряду НЕ.
У програмі уряду НЕ говорилося, що основним завданням є «боротьба проти монополій, панування імперіалістів, поміщицької олігархії й початок будівництва соціалізму в Чилі» .
Таким чином, програма передбачала глибокі соціальні й економічні перетворення
Головні напрямки економічної політики: 1) . Націоналізація іноземних монополій 2) . Забезпечення швидких темпів росту економіки 3) . Забезпечення стабільності національної валюти 4) . Забезпечення виробництва товарів народного споживання 5) . Збільшення обсягів і розширення експорту 6) . Використання нових ринків збуту Програма також намічала: 1) . Націоналізацію видобутку міді, залізної руди й ін. корисних копалин, захоплених іноземними монополіями
2) . Націоналізацію приватних банків, великих промислових і торговельних підприємств 3) . Створення в економіці домінуючого сектора В Основній програмі було розроблене визначення 3-х секторів в економіці.
1. Сектор суспільної власності : гос. підприємств, великі націоналізовані об’єкти по видобутку корисних копалин, банки й система страхування, зовнішня торгівля й др.
2. Змішаних сектор : підприємства державного й приватного капіталу 3. Приватний сектор : частки підприємства промисловості, сільського господарства й сфери обслуговування
Аграрна політика , викладена в Програмі НЕ була спрямована на закріплення темпів проведення аграрної реформи за рахунок використання всіх занедбаних або недостатньо використовуваних земельних латифундій
Введення на експроприируемих землях кооперативної форми власності
Програма передбачала поліпшення життя трудящих шляхом забезпечення повної зайнятості, установлення зарплати відповідно до прожиткового мінімуму
У розділі міжнародної політики народного уряду говорилося, що ціль міжнародної політики — «твердження повної політичної й економічної незалежності Чилі» .
У результаті переговорів між керівниками партій і рухів, 26 грудня 1969 року був підписаний Пакт НЕ .
Метою підписання цього політичного документа була «нова концепція керівництва країною, що буде здійснювати народний уряд, коли ми доможемося його створення» .
Пакт викладав норми керування країною при уряді НЕ.
Координаційний комітет НЕ прийняв також документ «Угода про проведення й стиль передвиборної кампанії» . У ньому говорилося про намір лівих сил вести виборчу кампанію на основі головного положення програми: «У період виборчої кампанії варто розширити ідеологічний і практичний виступ проти уряду ХД, проти імперіалістів і правих сил» — вказувалося всоглашении.
Також в угоді втримувалося рішення лівих сил про те, що керівництво виборчої кампанії візьмуть у свої руки партії, рухи й сили, що входять ВНЕ.
Було утворено політичне керівництво й приділене велику увагу комітетам НЕ, які буд. б. створюватися по всій території країни
В останніх числах грудня 1969 року керівники НЕ підписали ще один документ, текст якого не був опублікований. Як повідомив чилійський журналіст е. Лабарка Годдард, у ньому втримувалася домовленість про те, що хто б не був призначений кандидатом у президенти, у посланнях подяки, які він пошле кожній партії або руху НЕ, будуть утримуватися наступні цілі: 1. Приєднання кандидата до Основної програми уряду НЕ й до Угоди про проведення й стиль передвиборної кампанії
2. Підтвердження зобов’язань про те, що в уряді будуть представлені всі організації, що входять у Координаційний комітет НЕ 3. Готовність призначити міністрів відповідно до наступних норм пропорційності: 3-х міністрів радикалів 2-х від інших угруповань 3-х міністрів соціалістів 2-х від МАПУ 1-го від якої-небудь партії
3-х міністрів комуністів Після підписання цих документів НЕ стояло вирішити питання про єдиного кандидата. Незважаючи на те, що в НЕ існувала домовленість про те, що єдиний кандидат буд. б. визначений до кінця 1969 року, до початку 1970 року це питання ще не було вирішено. До цього часу в НЕ було 5 кандидатур
Соц. партія — висунула своїм кандидатом у президенти 62-літнього сенатора, одного із засновників партії, лікаря за професією — С. Альенде. До цього часу він як кандидат у президенти лівих сил 3 рази зазнав поразки на виборах (1952,1958,1964 рр) . 29 серпня 1969 року ЦК Соціалістичної партії Чилі меншостями голосів (13 утрималося, 12 — за) схвалив кандидатуру С. Альенде.
Кому. партія назвала своїм кандидатом Пабло Неруду, всесвітньо відомого поета, лауреата Нобелівської премії й Ленинской премії
МАПУ — висунула своїм кандидатом у президенти Жака Чончоля. про себе він говорив, що він «не політик, а технічний працівник» .
Радикальна партія — на своєму 14 з’їзді в червні 1969 року назвала кандидатом у президенти Альберто Бальтра Кортеса, відомого в Чилі вченого, професори політекономії, автора книг із проблем економіки й політики
А також п’ятий кандидат у президенти — сенатор Рафаель Таруд, пользовавшийся підтримкою соцдемократической партії. Р. Таруд, по походженню араб, мав вплив серед торговців і промисловців арабського походження
Процес висування єдиного кандидата в президенти від блоку НЕ закінчився 22 січня 1970 року, коли в результаті переговорів між керівниками лівих сил цим кандидатом був проголошений С. Альенде.
На противагу кандидатові лівих сил ХДП висунула кандидатом колишнього сенатора й посла Чилі зі США Радомиро Томича, а праві — кандидатуру колишнього президента Хорхе Алессандри, представника великого бізнесу.
Виборча кампанія була дуже короткої, усього 7 місяців, але вона характеризувалася запеклою боротьбою. Ішли страйку трудящих. Була проведення перший загальний селянський страйк у якій брало участь близько 200 тисяч селян
Уряд створив рухливу групу карабінерів для придушення народних виступів. У великих містах країни діяли ударні групи, створені урядом, які під час виборчої кампанії часто застосовували зброя проти представників лівих сил
Прихильники Х. Алессандри розгорнули антикомуністичну кампанію НЕ зі своєї сторони, у період виборчої кампанії в Чилі створили 14.800 комітетів, що діють на підприємствах, у селі, установах, університетах
У цьому період активізувалися ультраліві організації. Основою з був лівий революційний рух (МИР) , куди ввійшли виключені або перейшли з ком. партії й соц. партії. Члени Мира спростовували можливість перемоги на виборах і пропагували шлях збройної боротьби як єдино можливий. У період виборчої кампанії «мировци» проводили «експропріації» , нападали на банки, гнали літаки й т. п.
Кому. партія активно виступала прости Мира і їм не вдалося завоювати значного впливу на маси
Передвиборна кампанія закінчилася мітингами, організованими прихильниками 3-х кандидатів. Мітинг НЕ був проведений увечері 1 вересня 1970 року в Сантьяго. Це був самий грандіозний мітинг, що проводився Вчили.
4 вересня 1970 року в голосуванні взяли участь 3.539.747 чилійців старше 21 року. У той же день стало відомо, що відносна більшість виборців проголосувало за С. Альенде.
Виступаючи на мітингу сам С. Альенде сказав: «Я всього лише людина, як і всі, із властивими мені слабостями й недоліками. Мені доводилося в минулому терпіти поразки, сьогодні я сприймаю перемогу з повною свідомістю значення, перемогу, що не є моєю особистою перемогою…. Вона здобута народом, що разом із мною 4 листопада ввійде в президентський палац» «ла Монад» .
Перемога була важкої, але ще сутужніше було закріплення досягнутого успіху й побудова нового суспільства
Від дня виборів до офіційного вступу нового президента на свій пост залишалося майже 2 місяці. Цим вирішили скористатися праві сили — великі підприємці стали звільняти робітників, банки перестали давати кредити, відбулося вбивство Шнейдера (головком армії Чилі) . Початку свої виступи профашистська організація «Патриа й либерта» (Батьківщина й воля) .
У зв’язку з тим, що кандидат не одержав абсолютної більшості голосів Національний конгрес повинен був висловитися за С. Альенде або за Алессандри.
Альенде — 1.070.334 Алессандри — 1.031.159 Томич — 821.801 Керівництво ХДП заявило про свою підтримку Альенде на пленарній сесії конгресу з умовою попереднього схвалення виправлення до Конституції, що встановила б «статус конституційних гарантій» , що забезпечують «збереження демократичного режиму» .
У відповіді С. Альенде, що був схвалений НЕ, виражалася згода по пунктах, висунутим ХДП. Але відхилив вимоги, ціль яких була обмежити нового президента в правах головнокомандуючого збройними силами, а також його повноваження в питаннях призначення воєначальників
24 жовтня 1970 року — на пленарній сесії Конгресу було затверджене обрання нового президента й 3.11.1970 року С. Альенде приніс присягу як президент Чилі
Після перемоги С. Альенде сформував новий уряд із предствителей політичних партій, що входять у Народну єдність
Висновки: 1. Перемога НЕ й утворення народного уряду на чолі із президентом С. Альенде стало досягненням антиімперіалістичних сил Чилі
2. Уперше демократичним силам конституційним мирним шляхом удалося домогтися перемоги й створити свій уряд
3. Результатом політичної боротьби, що розгорнулася у вересні-жовтні 1970 року було велике зрушення в розміщенні класових сил: замість 3-х політичних таборів, що борються, існуючих у вересні, до листопада утворилося 2 табору — широкий сполучник демократичних сил і антиімперіалістичних сил, що включав Народну єдність і ослаблений, роз’єднаний табір реакції
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Корольов Ю. Н. Чилійська революція: проблеми й дискусії. М., 1983
2. Корольов Ю. Н., Кудачкин М. Ф. Латинська Америка: революції ХХ століття. М., Политиздат, 1986
3. Кудачкин М. Ф. Боротьба за єдність і перемогу лівих сил. М., Думка, 1973
4. Кудачкин М. Ф., Борисов А. В., Ткаченко В. Г. Чилійська революція: досвід і значення. М., Политиздат, 1977
5. Корольов Ю. Н. Чилі: проблеми єдності демократичних і антиімперіалістичних сил. М., 1973, с. 52-79