«Чим відрізняється російська людина від іноземця» (есе по уривку з «Мертвих душ» Гоголя)
На думку Гоголя, російська людина, на відміну від іноземців, багатогранна: одна сторона в нього приготовлена для банкетів і офіційних торжеств, інша — для простих вечірок, ще одна — для спілкування з вищими чинами… «Перерахувати не можна всіх відтінків і тонкостей нашого звертання» — затверджує Гоголь. Бачачи людини щодня, у якому — те одному «обличии», неможливо вже представити його в якому або іншому, а побачивши, дивуєшся: до чого ж величезна різниця!!! Колишня гроза своїх підлеглих невідомим образом перетворюється в дрібну мошку перед грізним начальством. «Прошу подивитися на нього, коли він сидить серед своїх підлеглих, — так просто від страху й слова не виговориш! І він же, коли наближається до кабінету начальника, куріпкою такий поспішає з паперами під пахвою, що сили ні». Приклади такого «перетворення» можна зустріти не тільки в Гоголя: наприклад у Толстого, у його романі «Війна й мир», описується генерал Тушин, хоробрий з ворогами в шенграбенском бої й зовсім беззахисний і жалюгідний перед своїм начальством
Я впевнена, що Гоголь прав у тім, що з різними людьми людин поводиться по-різному. На мій погляд, людина звичайно намагається сховати свою щиру сутність під маскою, намагається зробити так, щоб навколишні бачили його саме так, як він хоче, але ніяк інакше. У підсумку людин перетворюється в комедіанта, що уже не відрізняв своєї щирої особи від маски. І виходить так, що, зрештою, не бачачи себе, люди губляться, зникають у юрбі, стають сірими, нудними, нецікавими, з мільйоном яскравих масок, але з одним — єдиною сірою й нудною особою… Але є й інша сторона цієї «гри масок»: іноді просто необхідно «сховати» свою особу від навколишніх, наприклад, на якому — нибудь особливо важливому прийомі.
Я вважаю, що Гоголь намагався нам сказати про те, що, хто б не стояв перед тобою, потрібно ставитися до нього насамперед як до людини, а не як, допустимо, до свого начальника або підлеглого. «Милосердя вище справедливості» — запевняв Гоголь у своєму оповіданні про Акакии Акакиевиче, і був, я думаю, прав: ставлячись до людини «по справедливості», ми насамперед переконуємо себе, що «ті люди, які вище нас — Боги, ті, хто нижче нас — ніхто». Самовільна низовина суспільства на такі складу представляється мені порогом, переступивши який, людина перетворюється в безжалісного, але загнаного монстра, що лякається, якщо виникає невдоволення «нагорі», і кришить ладь всі «унизу» з першою же можливістю.