Чиновництво в поемі «Мертві душі»
«Мертві душі» — один з ярчайших добутків російської літератури. По силі й глибині ідей, по
Художній майстерності «Мертві душі» коштують в одному ряді з такими шедеврами російської класичної літератури, як «Горі від розуму» Грибоєдова, «Євгеній Онєгін» і «Капітанська дочка» Пушкіна, а також із кращими добутками Гончарова, Тургенєва, Толстого, Лєскова
Приступаючи до створення «Мертвих душ», Гоголь написав Пушкіну, що у своєму добутку хоче показати «з одному боку» всю Русь. «Вся Русь з’явиться в ньому!» — повідомив він також Жуковському. Дійсно, Гоголь зміг освітити багато сторін життя сучасної йому Росії, відбити із широкою повнотою духовні й соціальні конфлікти в неї життя
Безсумнівно, «Мертві душИ» були досить актуальні для свого часу. Навіть назва при виданні твору Гоголю довелося змінити, тому що воно викликало роздратування цензури. Висока політична дієвість поеми обумовлена й гостротою ідей, і злободенністю образів.
У поемі знайшла широке відбиття миколаївська реакційна епоха, коли придушувалися всяка ініціатива, вільнодумство, значно розрісся бюрократичний апарат, діяла система доносів і розшуку
В «Мертвих душах» поставлені надзвичайно важливі питання як для свого часу, так і взагалі для Росії: питання про кріпаків і поміщиків, про бюрократію й корупцію у всіх сферах життя
Зображуючи сучасну йому Росію, Гоголь приділив значне місце опису Чиновництво в поемі Мертві душі: губернського ( VII-IX глави) і столичного («Повість про капітана Копейкине»).
Губернські чиновники представлені в образах чиновників міста N. Характерно, що всі вони живуть однією сім’єю: разом проводять своє дозвілля, звертаються друг до друга по ім’ю та по батькові («Любезнейший друг Ілля Ілліч!»), гостинні. Гоголь навіть не називає їхніх прізвищ. З іншого боку, чиновники зв’язані круговою порукою в справах, що ставляться кслужбе.
Повсюдне хабарництво, що панувало в Росії, знайшло відбиття й у творі Гоголя. Цей мотив дуже важливий в описі життя Чиновництво в поемі Мертві душі: поліцмейстер, незважаючи на те що навідується в гостиний двір, як у власну комору, користується любов’ю купців за те, що він не гордий і ввічливий; Іван Антонович приймає в Чичикова хабар спритно, зі знанням справи, як належне
Мотив хабарництва з’являється також і в біографії самого Чичикова, причому епізод з якимось узагальненим прохачем можна вважати відступом овзятках.
Всі чиновники ставляться до служби як до можливості наживатися за чужий рахунок, тому повсюдно процвітає беззаконня, хабарництво й корупція, панує безладдя, залицяльник. Гарним ґрунтом для росту цих пороків є бюрократизм. Саме в його умовах і була можлива афера Чичикова.
Через «грішки» по службі всі чиновники бояться перевірки ревізора, присланого урядом. Незрозуміле поводження Чичикова наганяє жах на міське Чиновництво в поемі Мертві душі: «Раптом сполотніли й той і інший; страх прилипчивее чуми й повідомляється вмить. Усе раптом відшукали в собі такі гріхи, яких навіть не було». Зненацька в них виникають припущення, ходять слухи, що Чичиков — це сам Наполеон, або капітан Копейкан, ідучи ревізор. Мотив пліток характерний для опису життя російського суспільства в літературі XIX століття, є присутнім він також і в «Мертвих душах».
Положення чиновника в суспільстві відповідає його чинові: чим вище посада, тим більше авторитет, повага, тим переважніше знайомство з ним. Тим часом існують деякі якості, необхідні «для цього миру: і приємність у зовнішності, у зворотах мовлення й учинках, і жвавість у справах…» Всім цим володів Чичиков, що вмів підтримувати розмова, вигідно представити себе суспільству, ненав’язливо виявити повагу, зробити послугу. «Словом, була дуже чимала людина; тому так добре був прийнятий суспільством міста N.».
Чиновники в основному не займаються службою, а проводять час у розвагах (обідах і балах). Тут вони віддаються єдиному їх «діловому заняттю» — грі в карти. Грати в карти більш властиво товстим, чим тоненьким, цим вони й займаються на балі. Грі в карти батьки міста віддаються без залишку, проявляють фантазію, красномовство, жвавість розуму
Гоголь не забув указати й на неуцтво й тупість чиновників. Із сарказмом говорячи, що багато хто з них «були не без утворення», автор відразу вказує на межу їхніх інтересів: «Людмила» Жуковського, Карамзин або «Московські новини»; багато хто ж взагалі нічого не читалися
Увівши в поему «Повість про капітана Копейкине», Гоголь увів опис і столичне чиновництво. Так само, як і в провінційному місті, Чиновництво Петербурга піддано бюрократизму, хабарництву, чиношануванню
Незважаючи на те що Гоголь представив Чиновництво більше як одне ціле, можна виділити й окремі образи. Так, губернатор, що представляє у своїй особі вищу міську владу, показаний трохи в комічному світлі: мав «Ганну на шиї» і, може бути, був представлений до зірки; але, втім, був «великий добряга й навіть сам іноді вишивав по тюлі». Він був «ні товстий, ні тонкий». І якщо Манилов говорить, що губернатор — «препочтеннейший і прелюбезнейший людина», те Собакевич прямо заявляє, що це «перший розбійник у світі». Здається, що обидві оцінки особистості губернатора вірні й характеризують його з різних сторін
Прокурор — абсолютно марний на службі людин. У його портреті Гоголь указує на одну деталь: дуже густі брови й начебто що змовницьки підморгує око. Створюється враження нечесності, неохайності, лукавства прокурора. Дійсно, такі якості характерні для судна, що служить, де процвітає беззаконня: у поемі згадуються два із численних справ, коли був зроблений несправедливий суд (справа про бійку селян і про вбивство засідателя).
Інспектор лікарської управи наляканий розмовами про Чичикове не менше інших, тому що за ним також водяться гріхи: у лазаретах немає належного догляду за хворими, тому у великій кількості вмирають люди. Інспектора не бентежить цей факт, він байдужий до доль простих людей, зате він відчуває страх перед ревізором, що може покарати його й позбавити посади
Нічого не сказано про заняття поштовими справами поштмейстера, що вказує на те, що на службі він нічого примітного не робить: так само, як і інші чиновники, або не діє, або намагається награбувати, поживиться. Згадує Гоголь тільки
Те, що поштмейстер займається філософією й робить більші виписки із книг
Розкриттю образів чиновників служать і деякі ліричні відступи. Наприклад, сатиричний відступ про товст і тоненькі типізує образи чиновників. Автор ділить чоловіків на два роди, характеризуючи їх залежно від фізичного вигляду: тоненькі люблять доглядати за жінками, а товсті, воліючи дамам гру у віст, уміють «краще обробляти свої справи», завжди міцно, незмінно посідають надійні місця
Ще один приклад: Гоголь порівнює з іноземцями російських чиновників — «мудреців», що вміють по-різному звертатися з людьми різного стану й суспільного становища. Так, говорячи про чиношанування чиновників і про їхнє розуміння субординації, Гоголь створює образ якогось умовного управителя канцелярії, що радикально міняється зовні залежно від того,, у чийому суспільстві він перебуває: серед підлеглих або перед начальником
Представлений Гоголем мир, за назвою «Чиновництво в поемі «Мертві душі»» дуже колоритна, багатоликий. Комічні образи чиновників, зібрані разом, створюють картину потворного суспільного устрою Росії. І сміх і сльози викликає утвір Гоголя, тому що навіть через більше, ніж сторіччя, воно дозволяє довідатися знайомі ситуації, особи, характери, долі. Великий талант Гоголя, так неповторно яскраво, що точно описали дейстительность, що указали на виразку суспільства, що не змогли залікувати навіть через сторіччя
Твір: Чиновництво в поемі «Мертві душі»