Твір по літературі: Чому гоголь назвав свою поему «Мертві душі» Російська імперія першої чверті 19 століття була великою державою. Російська армія розгромила Наполеона й взяла Париж. Імператор Олександр диктував свої умови всій Європі. До повстання декабристів було ще далеко. Здавалося, Росія вступила на новий блискучий етап свого існування…
Десь у далекому губернському містечку тече розміряне життя, закони якого встановилися, мабуть, піввіку назад. Губернатор — сиятельний батько народу, поліцеймейстер — найдобріший заступник купців, прокурор — благонамереннейший страж законності… Цей список можна продовжити. У місті надзвичайно затишно. Громадське життя тут просто кипить. Чудове місто, чи не так? І от у губернське місто NN в’їжджає бричка, у якій звичайно їздять ті, кого називають панами середньої руки… Так починається дія роману «Мертві душі». Гоголь не співвідносить початок оповідання «Мертвих душ» з певним роком, однак дослідники в один голос затверджують, що це приблизно 1816 -1820 рік.
Післявоєнне життя вже міцно встоялося, а точніше, Вітчизняна війна, очевидно, мало торкнула цього тихого куточка Русі. Тут ніщо не порушує заведеного плину справ, а основні заняття поміщиків і чиновників — нагромадження капіталу, гра, бали й прийоми. «До чого смутна наша Росія!» — помнете цей пушкінський вигук? Гоголь майстерно створює образ мертвущої російської дійсності. Деталь чіпляється за деталь, подробицю треба за подробицею, і перед читачем виникає узагальнена й досить неприваблива картина провінційного існування перших десятиліть 19 століття Головна визначна пам’ятка міста NN — чиновники. Головна визначна пам’ятка його околиць — поміщики. І ті, і інші живуть за рахунок праці інших людей. Це трутні.
Особи їхніх садиб — це їхньої особи, а їхнього села — точне відбиття господарських устремлінь хазяїв Російська природа небагата фарбами, їй не властиві миттєві зміни. На цьому скупому тлі Гоголь малює мир, що оточує губернське місто, харчує й одночасно отруює його. Андрій Донатович Синявский, талановитий дослідник творчості Гоголя, помітив, що образи поміщиків нагадують манекени, фігури з паноптикуму, настільки вони мертві й безжиттєві. Не можна, звичайно, сказати, що життя в них ніяк не проявляється.
Наприклад, Собакевич багато піклується про добробут своїх селян, адже це його особистий добробут. Коробочка надзвичайно богомольна, і навіть просте згадування чорта лякає її до смерті. Ноздрев обожнює собак і коней — набагато менше він цінує своїх кріпаків. Але подібні якості тільки підкреслюють щиросердечну порожнечу гоголівських поміщиків. Якщо придивитися, то кожний персонаж поеми нагадує ляльку, що хоч і здатна рухатися, але все-таки залишається порожній і мертвої усередині. На безжиттєвість гоголівських персонажів указували багато дослідників. Так, письменник-символіст Дмитро Мережковский знаходив в «Мертвих душах» модерністські тенденції, зокрема при зображенні поміщиків Працюючи над своєю поемою, Гоголь не прагнув зробити зовнішній ефект, однак так званий «мир речей» його добутку рельєфний, яскравий і незабутній. Зображення «мертвих» поміщиків нагадує про принципи классицистской комедії: « людина-пристрасть», персонаж, одержимою однією ідеєю, одним бажанням Мир поеми складається з «мертвих» і «сплячих».
Народ, творча сила якого могла б скласти контраст інертності поміщиків-кріпосників, зображений тут у досить непривабливому виді. Селяни нерозвинені, слуги розбещені. Пияцтво, лінь, дикість, — всі ці риси «російського національного характеру» дуже вірно схоплені Гоголем. «Тяжкий сон», що опанував «чорною Росією», тобто народом, готовий перетворитися вкошмар. Одна тільки «Русь» — художня умовність, узагальнення, абстракція, винайдена Гоголем спеціально для «Мертвих душ» і не раз виникаюча в пізніших його добутках, — здається в поемі живої й рухливий. Але ліричні відступи, які порушують пугающе-докладний опис «мертвої Росії», звучать лише у свідомості письменника…